– Що, знову? – здивовано спитала у Сергія дружина. – Ти ж лише минулого тижня їздив!
– Ну, а що я можу зробити? – невесело відповів Сергій. – Це ж робота, Соня, тут вже не доводиться вибирати. І бажання нашого ніхто не питає. Хочеш працювати і отримувати гроші – слухай начальство і виконуй усі його вимоги беззаперечно.
– Та до чого тут твоє чи моє бажання! Є ж якісь норми, правила. Чому тебе одного постійно посилають у ці відрядження? А твої колеги спокійнісінько сидять собі у затишних кабінетах, а після шести їдуть додому. Де, скажи мені, справедливість? Ти теж сімейна людина! І в тебе повно своїх проблем та турбот! – Соня злилася все більше.
Сьогодні вранці чоловік її засмутив, заявивши, що знову їде на пару днів у відрядження до сусіднього міста.
– Нічого не вдієш, Соня. Таких фахівців, як я мало. Я унікум у своїй справі, – не без гордості видав їй чоловік. – Тому доводиться стикнутися з деякими незручностями.
– Ти звичайний програміст, яких тисячі. Нема чого нісенітниці нести. Чому я сама повинна займатися будинком та дітьми, поки ти роз’їжджаєш туди-сюди? Мені це набридло. Шукай іншу роботу! – невдоволено пробурчала Соня.
Настрій зранку був ніякий. Молодший Дмитрик всю ніч вередував, учора з садка прийшов нездужий. Тепер і старша Ганнуся від нього підхопила. Доведеться знову брати лікарняний. А директор на роботі вже попередив її, що невдоволений цим. Соня часто бере лікарняний, і її роботу доводиться робити іншим. І це повне неподобство.
А тут ще Сергій заявив, що знову їде, і все тепер ляже на тендітні плечі дружини.
– Ну не хвилюйся ти так, Соня. Ось скоро мене підвищать, зроблять начальником відділу, і тоді вже все, жодних відряджень! Обіцяю тобі! – бачачи, як засмутилася дружина, пообіцяв Сергій.
– Я до цієї щасливої події не дотягну, – похмуро сказала Соня.
– Ну що ти таке кажеш! Все, давай, зберися. І не розкисай. Тобі ще дітей у садок вести, – поцілувавши дружину в щічку, Сергій побіг.
– У садок ми сьогодні не підемо, – сказала сама Соня, коли чоловік пішов. – Доведеться знову брати лікарняний. А що робити?
Вона поміряла дітям температуру, зателефонувала до поліклініки та викликала додому дільничного педіатра. Потім розпочала неприємну процедуру. Треба було додзвонитися на роботу і сповістити директора, що вона знову йде на лікарняний.
Нагодувавши дітей сніданком та давши їм все що виписав педіатр, жінка вирішила з користю провести вимушене сидіння вдома. Соня давно вже збиралася перебрати іграшки в кімнаті у дітей, половину викинути, решту відмити і привести до божого вигляду. Та й у шафі з одягом теж треба навести лад. Ніяк руки до неї не доходять.
Пролунав дзвінок на мобільний. Дзвонила свекруха.
– Соня, ти на роботі? – запитала як завжди Лідія Михайлівна. – Привіт.
– Здрастуйте. Ні, ми з дітьми вдома, Дімка вчора занедужав, я пішла на лікарняний, – неохоче відповіла Соня.
Вона знала, що мати чоловіка любить поговорити телефоном і не дасть їй зайнятися домашніми справами, якщо її вчасно не зупинити.
– Діма занедужав? Та ти що! Який жаль, а я хотіла дітей на вихідні до себе забрати, – промовила Лідія Михайлівна.
– Нічого, наступних вихідних заберете, – відповіла Соня, мріючи якомога швидше відключитися.
– Та ні, наступних вихідних не вийде. Я піду на день народження до колеги. У Віри Ігорівни ювілей – п’ятдесят п’ять виповнюється. Ну гаразд, передай моєму внучку – хай одужує, – бадьоро видала жінка.
– Передам, – Соня вже збиралася вимкнутись, але тут почула, що свекруха ще щось має намір їй сказати.
– Так, і передай, будь ласка, Сергію, нехай він сьогодні після роботи завезе мою мікрохвильову піч. Нехай не забуде! Я його просила в ремонт її звозити минулого тижня. Дуже незручно мені зараз без неї.
– Ні, Сергій не зможе, він знову у відрядженні, – з розпачем сказала Соня, згадавши, що чоловік поїхав.
– У відрядженні? – розгубилася Лідія Михайлівна. – Ні, ти щось плутаєш, Соня. Буквально вчора ввечері син пообіцяв, що завезе мені мікрохвильовку завтра. І ні про яку поїздку нічого мені не говорив. Я просто хотіла, щоб ти ще раз йому про це нагадала. Він такий розсіяний став.
– Я не знаю, що він вам пообіцяв, а ось мені зранку сказав, що їде на два дні. І ще про те, що він такий незамінний, що відмовитися неможливо!
Соня нервувала, і свекруха це відчула, тому вважала за краще швиденько завершити розмову.
«Якась нісенітниця відбувається, – невесело подумала Соня. – Чому мені здається, що Сергій мене обманює. А навіщо? Сенс який у цьому? Невже він вирішив гульнути?
Соня займалася домашніми справами, а сама все думала про розмову зі свекрухою. І ніяк не могла позбутися думки, що чоловік з нею нечесний.
Трохи завагавшись, вона вирішила набрати номер Сергія. Поговорити та постаратися хоч щось з’ясувати.
– Алло, Сергію, а ти де?
– У сенсі – де? На роботі.
– А ти ж мені сказав, що у відрядження поїдеш, – продовжувала Соня, а сама уважно слухала, намагаючись вловити хоч якісь сторонні звуки.
– Ну, сказав… Так я ж там. Тобто тут… Приїхав ось тільки й одразу почав працювати. А тобі що треба? Ти сама де? – голос чоловіка звучав невпевнено і водночас з розпачем.
– Я сама вдома, Дмитрик занедужав, вирішила піти на лікарняний. Ось бачиш, ти з дому, а в мене проблем знову купа. Може, повернешся? Причина поважна, – продовжувала Соня, не бажаючи відключатися.
– Ні, ну як ти собі це уявляєш? Повернешся! Це ж не жарти, – нервово промовив Сергій.
– А твоя мама сказала, що ти до неї сьогодні обіцяв заїхати. Як це розуміти, коханий?
– Я помилився. І вона мене неправильно зрозуміла. Як повернуся, так і заїду. Все, давай. Мені ніколи з тобою розмовляти, роботи повно.
Сергій вимкнувся. А відчуття недомовленості та обману залишилося. І навіть посилилось.
– Ні, тут щось не так! – сказала Соня. – Я виведу тебе на чисту воду, мій любий чоловік!
Вона й вивела б, щось придумала таке, що Сергій обов’язково проколовся. Але буквально за кілька годин сталася подія, яка остаточно розкрила всю правду про її чоловіка.
**********
– Ви припините сваритися чи ні? Нічого ж не чути через вас! – Соня спробувала заспокоїти дітей, що розлютилися. – Давайте прибирайте іграшки, скоро митися і спати!
День видався довгим і важким, і Соня була рада, що незабаром ніч.
У цей вечір вона як завжди розмовляла по телефону зі своєю мамою. І крізь шум і вигуки дітей ледь почула дзвінок у двері.
– Зараз, мамо, почекай, у двері хтось дзвонить. Це, мабуть, сусідка. Вона обіцяла мені спуститися за олією, — сказала в трубку Соня і попрямувала у коридор.
Не дивлячись у вічко, бо чужих у їхньому під’їзді ніколи не було, однією рукою Соня повернула замок, а іншою при цьому тримаючи мобільний.
А коли відчинила двері, то мало дар мови не втратила. А потім, ошелешено розглядаючи того, хто стояв за дверима, здивовано промовила:
– Ось це справи! Та ну! Кого я бачу!
У дверях стояв її чоловік Сергій, своєю персоною. І Соні б слід було зрадіти і кинутися в обійми свого коханого і дорогого чоловіка, який кинув усі справи і примчав назад, додому – до дружини і дітей, що занедужали.
Але вся курйозність ситуації полягала в тому, що Сергій зовсім і не збирався повертатися з жодного «відрядження». І зараз стояв біля дверей своєї рідної квартири помилково.
Він помилився! Просто механічно прийшов туди, де жив. Ноги самі привели його сюди з двору. Чоловік навіть не з першої секунди це зрозумів. І тільки побачивши обличчя Соні, змінився на обличчі, ойкнув і випустив з рук … порожнє відро для сміття.
Чоловік, який поїхав у відрядження і обіцяв повернутися лише через два дні, стояв зараз перед нею в домашніх спортивних штанах та капцях. І безглуздо плескав очима.
– Здрастуйте! – не знаючи, реготати чи плакати їй зараз, голосно сказала Соня. – А вам кого, чоловіче?
– Сонь, я це… тут…
– Повернувся? – підказала вона, уважно розглядаючи чоловіка.
– Так. Приїхав.
– А що ж додому не зайшов? А одразу туди? – Продовжувала Соня, не впускаючи в квартиру Сергія.
– Соня, дай я зайду. Я все поясню, – він м’явся біля дверей, чуже відро для сміття стояло поруч.
– Ні. Не дам. Іди туди, звідки ти прийшов у такому вигляді. На тебе там, напевно, вже чекають. Стіл накрили, постіль розстелили, так? Ти до речі до мами заїжджав, мікрохвильовку відвіз? А то свекруха дуже хвилювалася щодо цього. Так переживала, що навіть твою таємницю мені видала. Про те, що в жодне відрядження ти сьогодні й не збирався. Я грішною справою подумала, що вона помиляється. А тепер бачу – ні. Мати твоя права була. На всі сто!
– Соня, прошу тебе, дай мені увійти. Я поясню все…
Сергій навіть спробував відсторонити дружину, щоб протиснутися усередину. Але вона стояла як стіна – і звідки тільки сили взялися?
– Іди звідси! Я зараз ще й твої речі зберу, виставлю на майданчик. Зможеш забрати пізніше. Ти, виявляється, давно мене обманюєш із цими вигаданими поїздками по роботі, так? Дивлюся, і одягом, і домашнім взуттям вже розжився на новому місці. Ти подивися, яка дбайлива попалася! А ти в якій квартирці тепер живеш, не поділишся? А то мало що треба, все-таки тут у тебе діти ростуть, – продовжувала Соня в саркастичному тоні.
Насправді її трясло. І вона розуміла, що таку підлість своєму чоловікові ніколи не пробачить. І що, ймовірно, на них чекає розлучення та поділ майна. Тому за іронією та спокоєм намагалася приховати свою образу.
Раптом Соня відчула, що зараз розплачеться. Вона різко зачинила двері і зачинила їх на внутрішній замок, щоб чоловік не зміг увійти. Та в нього, швидше за все, і ключів зараз із собою не було. Адже він планував повернутись зовсім в іншу квартиру, а прийшов сюди. Ось іронія долі! Інакше й не скажеш!
Соня зателефонувала до своєї сусідки Рити і попросила її спуститися до неї.
– Рито, мені потрібно терміново поговорити. А одна я не можу, – сказала вона, тільки-но сусідка переступила поріг квартири.
– А що сталося? Господи, та на тобі обличчя нема! – здивувалася Рита.
– Проходь, зараз все розповім, – проводжаючи подругу на кухню, сказала вона. – Діти вже сплять. Ледве вклала їх, якщо чесно. Трясе мене як осинку, ніколи не думала, що зі мною таке може статися.
Жінки випили по келиху ігристого, і Соня у подробицях розповіла про анекдотичну ситуацію, що сталася годину тому. Так, це було б смішно, якби не було так сумно.
– Ти розумієш, він мене обманює вже давно! Адже вся ця історія із відрядженнями вже не перший місяць триває. Який негідник! Я навіть уявити не могла, що можна опуститися до такої ницості. Ну любиш ти іншу – йди. Живи з нею відкрито, не ховайся від дружини та дітей! – обурювалася Соня, яка нарешті змогла дати волю почуттям.
– Слухай, а я, здається, здогадуюсь, з ким каламутить твій Сергій. Я їх якось бачила вдвох. Це Дарина із першого під’їзду. Ну, пам’ятаєш, така світленька, худа? Має ще доньку років п’яти. Вони удвох із нею після розлучення живуть. Твій Сергій якось їх з дівчинкою підвозив і пакети допоміг у під’їзд занести. Я ще тоді подумала – який дбайливий! І підвіз, і сумки у квартиру заніс. А воно ось що, виявляється! Так, справи…
– Рито, як жити після зради, га? – витираючи сльози, запитала Соня.
– Ох, якби я знала! Нічого не ти перша. Навчишся, ми, жінки, – сильний народ.
Соня та Сергій розлучилися. Він не став ділити квартиру, яку вони купили у шлюбі. Сказав, що свою частку подарує дітям. Дарина, з якою Сергій таємно від дружини крутив кохання кілька місяців, його чомусь не прийняла після розлучення. Сказала, що мріє про іншого чоловіка, що такий – із боргами та аліментами, їй не потрібен. У неї самої боргів і проблем вище даху.
Після розлучення Сергію довелося оселитися у матері. Він знову в пошуку, відвідує сайти знайомств, але поки що один. Охочих на розлученого чоловіка з аліментами і без квартири чомусь майже немає.
А який був золотий час зовсім недавно! Стільки кохання та уваги було йому від жінок, що живуть в одній звичайній п’ятиповерхівці, в одному звичайному місті.
За двома зайцями поженешся, жодного не спіймаєш. І в результаті ні з чим залишишся. Як Сергій.