За вікном стрімко темніло. У хаті навпроти засвітилися вікна, а Ігоря все не було.
Ліза подивилася на вже холодну картоплю на сковорідці, завітрений салат на столі і важко зітхнула.
Коли вона виходила заміж, то в голові її склалася картинка щасливого сімейного життя, як у багатьох дівчат – квартира, машина двоє дітей, хлопчик і дівчинка, відпустка на морі, цікава робота…
Уявляла, як вечорами вони всією сім’єю сидітимуть на затишній просторій кухні і ділитимуться новинами й планами…
Ліза знову зітхнула. Спершу так усе й було.
Вона навчалася на третьому курсі, коли одного разу Ігор зʼявився на порозі гуртожитку з великою сумкою.
Її мама, випадково дізналася, що він їде в Київ, і попросила передати доньці гроші та деякі продукти – картоплю, дві банки варення, трилітрову банку солоних огірків.
-Я пояснював, що тут у магазинах все можна купити, але твоя мама сказала, що це домашнє, – сміючись, розповідав Ігор, викладаючи продукти.
-Ой, як все це доречно! У мене майже закінчилися гроші, – раділа Ліза.
-А мене погодуєш? Я з поїзда, – раптом попросив Ігор.
-Звісно, – Ліза кинулася на кухню.
З його приходом у кімнаті гуртожитку стало галасливо, весело та радісно.
Ліза сміялася над жартами та розповідями Ігоря про колишніх однокласників.
Потім вони разом їли смажену картоплю із солоними огірками, пили чай з булкою та маминим варенням.
Йдучи, Ігор запитав, які у неї плани на завтра. Жодних планів у Лізи не було, й Ігор запросив її в кіно.
Після закінчення інституту вона одружилася з ним. Мама відмовляла, просила подумати, не поспішати…
-Ну, яка з вас родина? По-перше, рано. По-друге, ти розумна, з вищою освітою, а він баламут, не закінчив навчання. Нічого до кінця не доводить.
Але хто слухає маму, коли закоханий?
Спочатку вони винаймали квартиру. Ігор багато працював.
Зробив з хлопцями бригаду, і вони почали підробляти ремонтами квартир.
Замовлень було багато, платили добре. Ігор став цілодобово займатися ремонтом.
У бригаду набрали ще хлопців – електриків, плиточників, навіть взяли майстра по паркету, щоб задовольнити всі забаганки замовників.
Через півтора року вони з Лізою купили квартиру, однокімнатну правда.
Але це була їхня власна квартира в столиці!
Ігор сам зробив ремонт, а Ліза вила гніздечко і все частіше заводила розмову про дітей.
-Я не проти, але давай трохи зачекаємо. Наша бригада тільки розкрутилася, заробітки пішли великі. Я цілими днями працюю, не зможу тобі допомагати.
Ліза погоджувалася. Ігор справді працював без вихідних, додому приходив пізно. Поїсть і одразу спати.
Не всі дружини були такі терплячі, як Ліза. Двоє людей пішли з бригади, щоб не втратити сім’ю.
Потім ще хтось пішов, не витримавши такого навантаження.
Без них налагоджена справа почала розвалюватися.
Заміну добрим фахівцям знайти не вдалося. Охочих було хоч греблю гати, але потрібні були досвідчені та відповідальні хлопці.
Ігор переживав, все частіше став приходити додому веселим…
-Ми здали квартиру, замовник в подяку нам такий стіл накрив! Відзначили з хлопцями… – виправдовувався Ігор.
Ліза не сварилася, терпіла. Розуміла, що чоловікові нелегко. А Ігор гульбанив дедалі більше. Ось і знову його немає…
Вона з тугою згадувала, як вони жили на орендованій квартирі. Це був найщасливіший період їхнього сімейного життя…
…Ліза почула скрегіт ключа в замку. Гримнули вхідні двері, щось важке з гуркотом опинилося на підлозі.
Ліза вийшла в коридор і побачила Ігоря… На підлозі…
Вона хотіла так і залишить його на ніч, але знову пошкодувала, розбурхала, допомогла підвестися, довела до дивану…
Сама влаштувалася спати в кріслі, підібгавши під себе ноги і накрившись пледом.
Вранці від незручної пози було неприємно. Ігор просив вибачення, клявся й божився, що цього більше не повториться.
-До речі, у нас сьогодні ввечері буде гість. Приготуй щось смачненьке, причепурися, – сказав Ігор.
-Наче я не смачне щодня готую, – ображено відповіла Ліза. – А хто прийде?
-Побачиш, – загадково сказав Ігор.
Ліза не стала нічого вигадувати. З якого дива?
Насмажила картоплі, зробила салат. Вбиратися теж не стала. Ще чого! Одягла кофтинку й штани, недбало зібрала волосся на потилиці.
Все одно неслухняні кучері вилізуть зі шпильки…
Увечері Ігор прийшов рано. Він був серйозним. Ліза накривала на стіл.
-А твій гість де? – спитала вона, глянувши на чоловіка.
-Я тут, – раптом почула вона чоловічий голос.
Ліза обернулася й ахнула!
Позаду Ігоря стояв їхній колишній однокласник Дмитро.
-Ти? – вигукнули вони хором з ним.
-Ти класно виглядаєш. Ще гарнішою стала, – зробив комплемент Дмитро, не відводячи очей від Лізи.
-Ось і зрозумій вас, чоловіків. Нафарбуєшся, одягнешся, а ви носа вернете, – вона зиркнула на чоловіка. – А як без вбрань та косметики, так ви комплементами так і сиплете, – сказав Ліза, щоб впоратися з хвилюванням.
Тепер вона шкодувала, що не вбралася і не підфарбувалася.
-Ти в будь-якому вбранні гарна. А без косметики взагалі дуже молодо виглядаєш, – схвально сказав Ігор, не відстаючи від Дмитра. – Ну, як сюрприз?
Він усміхався, насолоджуючись ефектом.
-Не очікував. Лізо, він мені всі вуха продзижчав про тебе. Точніше, про дружину красуню. А я й не знав, що це ти! – Дмитро відверто милувався Лізою.
Вона зніяковіла…
Вони вечеряли. Дмитро приніс із собою ігристе. Потім Ігор виставив біленьку. Він підливав собі, нікого не чекаючи…
-Тобі достатньо. Ти ж обіцяв, – нахилившись ближче до чоловіка, сказала Ліза.
-Та годі тобі, однокласника зустрів раз за сто років! Добре сидимо! А тобі обов’язково треба зіпсувати все. Досить мене діставати! – відповів Ігор.
Ліза не знала, що й робити від такого сорому. Вона встала і вийшла з кухні. Увімкнула телевізор, але не дивилася, згадувала. Дмитро їй подобався у школі. Навчався добре, але на дівчат не звертав уваги.
-Лізо, Ігор там… Заснув… Куди його покласти? – Дмитро відволік її від спогадів.
Принесли Ігоря, поклали на диван.
-Вибач, – Ліза ховала очі від сорому, їй хотілося, щоб Дмитро швидше пішов.
-І часто він так? – запитав Дмитро.
Ліза знизала плечима, не підводячи очей.
-А ти мені подобалася у школі. Дуже, – раптом сказав він.
Ліза підняла на Дмитра здивовані очі. Жартує? Ні, дивиться серйозно, схвильовано.
-А чому ти раніше не говорив?
-Не знаю. Боявся, мабуть. Думав, що я тобі байдужий. Лізо…
-Дмитро, не треба. Мені й так соромно. Іди…
-Я хотів сказати, що якщо тобі буде щось потрібне, допомога, чи ще щось, то подзвони, я допоможу. Я працюю в юридичній фірмі. Ось.
Він простягнув ефектну візитку.
-Останній номер – домашній. Дзвони, якщо що, не соромся. Я піду? – сказав Дмитро і не зрушив з місця.
Повертаючи візитку в тремтячих пальцях, Ліза першою вийшла в коридор. Спостерігала, як Дмитро одягав дорогі черевики. І весь він був, наче з іншого світу.
-А Ігореві окрім кросівок нічого не треба, – подумала вона з образою на чоловіка.
Після того, як Дмитро пішов, Ліза прибрала зі столу.
Хропіння Ігоря долинало і в кухню, дратувало її.
-Ну, чому все так не вчасно? Чому він не сказав тоді, у школі? Все могло б бути інакше. Він також мені подобався. А ось Ігор зовсім ні…
Цього ранку Ліза вперше висловила претензії до Ігоря.
-Покликав у дім колишнього однокласника, а сам заснув прямо на кухні, як якийсь не знаю хто! Мені було соромно!
-Соромно? Я заробив на квартиру сам, ось цими руками! Сам зробив ремонт! Шмаття купуєш, яке тобі сподобається! А тобі соромно?! – вперше чоловік так розмовляв з нею.
-Ти залишив мене одну з ним. А якби на його місці був хтось інший? Ти не почув би, не зміг заступитися… – Ліза замовкла, побачивши недобрий погляд чоловіка.
-Он як? А може, у вас, щось і було, поки я спав? Він сам казав, що закоханий у тебе, ще зі школі.
-Як?! – Ліза розгублено закліпала очима.
-Що, зачепило? Ти, як усі жінки…
-Помовч! – закричала Ліза. – Ти шкодуватимеш потім про те, що наговорив мені. А якби було в нас щось, то що робитимеш? Сам привів його в дім!
Ліза розплакалася й побігла у ванну.
-Лізо, вибач. Я не стримався. Але ти сама винна, – стояв дверима Ігор.
-Іди! – Ліза спустила воду, щоб не чути чоловіка.
Коли вона вийшла з ванної, Ігор уже пішов. Ліза пішла на роботу. Ігор дзвонив кілька разів, але вона не брала слухавку.
Підійшовши до під’їзду після роботи, Ліза побачила Дмитра з букетом квітів.
-Навіщо це? Твоє вчорашнє зізнання нічого вже не змінить. Я заміжня і люблю свого чоловіка, – сказала вона.
-Лізо, тобі не набридло вдавати, що у вас щаслива сім’я, щасливий шлюб? У тебе все на обличчі написано.
-Тобі що до того? У тебе все чудово, – сказала Ліза. – Іди, Дмитре. Прошу тебе.
Вона пішла до під’їзду, не озираючись, не взявши букет.
Вдома Ліза переодяглася, залізла з ногами у крісло. Мабуть, їй тепер доведеться спати тут завжди. Поруч із хропучим чоловіком не заснеш.
І на скільки її вистачить? Всі кажуть, що якщо гульбанить, то буде гульбанити й далі. Вечерю готувати не стала. А навіщо? Ігор точно прийде веселий після ранкової сварки.
Потім вона дістала фотоальбом, знайшла шкільну фотографію із випускного вечора.
Вони ошатні, з атестатами в руках, стоять на ґанку школи. Ігор стоїть найвище, сміється. Ліза у другому ряду. Через одну людину від неї стоїть Дмитро.
Він повернув голову і трохи нахилився вперед, щоб краще побачити її.
А більше нема на кого йому дивитися. Ліза стояла останньою в ряду. Боялася, що помнуть пишну сукню. А раніше вона цього й не помічала чомусь…
Клацнув замок. Ліза відклала альбом. Вони прожили разом чотири роки, і ніколи так не сварилися, як останні два дні. Чого ще далі чекати?
Вони знову посварилися. Тепер Ігор причепився до того, що вона не приготувала вечерю, а розглядала альбом.
І пішло поїхало…
Наговорили один одному стільки, що не дай Боже…
Коли Ліза, наплакавшись, вийшла з ванної, Ігор сидів на кухні, поклавши голову на руки. Перед ним стояла біленька…
Ліза довго дивилася на чоловіка, засунувши руки в кишені халата. Пальці намацали візитку. На звороті Дмитро написав свою адресу.
Лізі раптом стало шкода себе, чотирьох років шлюбу, шкода Ігоря, що він так бездарно псує собі і їй життя.
Адже все могло б бути інакше – квартира, відпустка на морі, діти, затишні вечори за столом…
Ліза одяглася і викликала таксі. Потім довго тупцювала перед дверима під’їзду, не наважуючись набрати код.
Почався дощ і Ліза набрала номер квартири.
-Ти? – спитав радісно й здивовано Дмитро.
Ліза закрила долонями обличчя і розплакалася. Потім вони пили чай на затишній світлій кухні. Ліза почувала себе не в своїй тарілці.
-Даремно я прийшла. Виклич, будь ласка, таксі…
Не дивлячись на всі вмовляння Дмитра, вона поїхала додому.
На ранок Ігор знову стояв навколішки, просив вибачення, і Ліза, вкотре спробувала повірити, що все налагодиться…
…Через півроку вони все ж таки розлучилися… Ліза вийшла заміж за Дмитра. А ще за рік у них народився синочок…
…Звичайна історія жінки, яких тисячі. Та не всі ці історії з таким, ще більш менш щасливим кінцем для неї.
Скільки сімей розпалося через таке, скільки життів і почуттів зруйновано, не порахувати…