Наречена сина цілувалася з іншим… Ця сцена викарбувалася перед очима і ніяк не хотіла зникати.
Марина шкодувала, що побачила це, але забути не могла.
Вона не спала уже два тижні. Ненадовго засне тривожним сном і прокидається від відчуття, ніби кудись летить, і більше не може заснути.
Жінка думала – а чи не вона все зіпсувала?
Син був пізній і вона його дуже любила.
У восьмому класі Марина вирішила, що буде хіміком. Вступила на навчання, вчилася добре, в роботу поринула з головою.
Хлопчики нею не цікавилися – Марина була не дуже гарна, жартувати й кокетувати вона не вміла.
Мала кімнату в гуртожитку і була задоволена життям.
– Невже у вас в місті наречених немає? – дивувалася мати, коли Марина приїжджала на свята в рідне село.
– Ой, мамо, та ніколи мені, працюю я. І навіщо мені наречені? Мені й одній непогано!
А потім зʼявилася Галя. Дівчинка сусідки-гульвіси, худенька з величезними сірими очима.
Марина йшла якось з кухні, і з тарілки впала грінка.
Дівчинка схопила грінку рученятами і хотіла зʼїсти. У Марині щось перевернулось у душі, словами не описати що.
Хотілося забрати дівчинку, нагодувати, врятувати, не віддавати нікому. Буває ж таке, що чужа дитина, а ніби своя? Буває…
Від завідувачки гуртожитку Марина з’ясувала, що батька у дівчинки немає, є родичі десь далеко.
Їм дзвонили, коли після пологового, її мати лежала слаба.
Ніхто не приїхав.
Хтось скаржився на недолугу матір, але в результаті вирішили, що з рідною мамою все ж таки краще, аніж у дитячому будинку.
– Вона нічого, не гульбанить іноді, – сказала завідувачка. – Все рідше, правда. Але буває серйозна…
Рік Марина займалася чужою дитиною як своєю. Наприкінці дівчинка і ночувала вже в неї.
А потім сусідки не стало…
Марина почала оформляти все, щоб взяти дівчинку під опіку.
І тут з’явилися родичі.
– За неї тепер гроші платитимуть! – пояснили вони. – Це інша річ.
Марина довго відходила, років з п’ять жила машинально, як робот.
Разом із дівчинкою у неї наче душу забрали.
І невідомо, як би вона взагалі жила, якби не випадковий роман з колегою.
А через два місяці Марина зрозуміла, що вагітна і… Зраділа!
Олегу вона нічого не сказала. А навіщо? У нього дружина, діти.
І в неї тепер дитина буде… Хотіла дівчинку…
Може, й добре, що хлопчик народився. Славко. Сенс її життя!
Хлопчик ріс ідеальним – добрим, сміливим, дбайливим. І вчився добре. Пішов шляхом батьків, теж на хімію вступив. Але в університет.
Марина натішитися не могла. І все мріяла, як з онуками буде няньчитися.
З Юлею Славко познайомив Марину одразу. Привів додому й сказав:
– Мамо, знайомся – це моя Юля!
Зустрічатися вони почали ще в університеті, і Марина думала, що молоді отримають дипломи та й розпишуться.
Але вони не поспішали, казали, що й так добре – винайняли квартиру неподалік Марини, обоє в аспірантуру пішли.
Щоправда, син навчання покинув. Влаштувався на фірму – грошей хотілося більше.
А Юля вчилася – гарна дівчинка. Розумненька.
На роботі Славко й познайомився із тією жінкою. Зізнався Марині, що подобається вона йому. Вдова з двома дітьми, на дев’ять років старша…
– Славко, ну навіщо тобі це?! – ахнула Марина. – Я розумію, різне буває. Твій батько он теж…
Про батька вона йому якось зізналася, Славку тоді було чотирнадцять.
Завжди слухняний і відповідальний, син раптом став сварливим, почав уроки прогулювати.
Марина і так з ним, і сяк, а він мовчить.
Ледве витягла з нього – вирішив Славко, що коли батько від нього відмовився, значить, він поганий!
Довелося правду говорити. І знайомити. Олег зізнався, що давно підозрював, тому й часто допомагав Марині.
Сину він зрадів, налагодив спілкування, хоч і непросто це було, ледь до розлучення не дійшло.
– Ти не поспішай. З Юлею ви давно, дівчинка вона хороша, і дружиною буде чудовою. А там чужі діти, чужий побут – одна річ – шашні на роботі крутити, а інша – жити!
Славко був слухняним хлопчиком. І з жінкою тієою розійшовся. А Юлі обручку купив.
Пропозицію зробив у річницю знайомства, красиво все влаштував.
Молоді призначили дату весілля. Марина так раділа!
І ось така ситуація – пішла Марина в обід в парку прогулятися і застала там Юлю з незнайомим високим хлопцем…
Синові Марина нічого не сказала. І Юлі також. Що вона скаже? Лячно. Зруйнує сину життя. Якщо вже не зруйнувала…
Через безсоння, якось Марина заснула просто на робочому місці.
Олег покликав її до себе в кабінет.
– Ти як, все нормально? Може занедужала? Щось бліда ти останнім часом, може, відпустку взяти? В санаторій з’їздити.
Стосунки у них були дружні. Без натяку на ту єдину ніч, але наче споріднені.
Олег два роки тому розлучився з дружиною – та зловила його на черговій зраді й не витримала.
Він після цього ніби залицявся до Марині, але вона це припинила – які романи в їхньому віці!
Марина, яка взагалі рідко плакала, раптом дала волю сльозам.
Розповіла все як є – про Славка, який за її порадою зробив пропозицію, про Юлю, яка цілується з іншим, і неясно – серйозно це в неї чи ні.
– Маринко, ну дорослі люди, самі розберуться. Не варто багато на себе брати. Ну, хочеш, я поговорю зі Славком?
– Хочу…
Тієї ночі Марина знову погано спала, але стало трохи спокійніше.
Може, й справді не варто багато на себе брати? Славко розумний хлопчик, розбереться.
А Юля, може, просто оступилася, з кожним буває – не їй, Марині, осуджувати когось.
Поговорити зі Славком не встигли. Наступного дня він прийшов до Марини й зізнався:
– Мамо, здається, я більше татовий син, аніж твій.
Марина не зрозуміла.
– Галя вагітна.
– Яка Галя?
– Ну, та сама. Службовий роман, як у вас із татом. Не знаю, як Юлі сказати…
Тут уже Марина не змогла мовчати – розповіла синові, як бачила Юлю з іншим, просила пробачення, зізнавалася, що їй завжди хотілося собі таку гарну історію, як у них із Юлею, щоб перше кохання і на все життя!
– Мамо, так у тебе було це перше кохання? Може, ще буде?
Марина й не знала. Чи було в неї взагалі кохання? Може, вона для такого просто не створена?
– Ой, не знаю, Славко. Так що тепер робити, га?
– Що робити… З Юлею я поговорю. А Галю на вихідних знайомитись приведу. Може, тата покличемо?
– Давай покличемо…
Юля на здивування влаштувала сварку. Сказала, що роман вона завела через Славка, щоб він приревнував і став таким, як раніше.
Не хотіла відпускати його, плакала, просила пробачення. Славко і сам до Марині прийшов із червоними очима.
– Я й не знав, що це так складно, – зізнався він.
У суботу прийшов Олег на оглядини. Він помітно хвилювався.
– Це я що, дідом нарешті стану? Від моїх дівок не дочекаєшся, кар’єристки, всі в мене.
Коли на порозі з’явилася темноволоса жінка з сірими очима, у Марині всередині, як колись, щось наче перевернулося! Вона дивилася на наречену сина й не вірила своєму щастю…
Олег злякався, підхопив її за плечі:
– Маринко, ти чого?! Недобре тобі?!
А Марині раптом стало так добре…
Від його слів, від щирого занепокоєння і сильних рук.
А ще від милого обличчя дівчини, сірих очей, ямочок на щічках…
То була та сама маленька Галя з гуртожитку! Тільки вже доросла жінка.
Вона теж одразу впізнала Марину!
Вона ахнула, розплакалася, кинулась в обійми…
– Та як же так?! – повторювала вона. – А я все думаю – чому в нього такі знайомі очі?!
Нічого не розумів тільки сам Славко.
Він дивився на батьків, які раптом стали такими близькими один одному, дивився на Галю, прекрасніше за яку він і уявити не міг, і знав одне – всі ці люди люблять його!
А він любить їх.
І все в них буде гаразд…