– Серйозно? Розлучаєтеся? – Галя не вірила своїм вухам.
– Я не можу жити із цією жінкою! – вигукнув Мишко. – Вона зрадниця!
– Мишко, я ніколи тебе не зраджувала! – відповіла Ірина.
– Ну-ну! – сказав Мишко і відвернувся.
– Мамо, тату, ви ж двадцять п’ять років прожили! – розгублено сказала Галя. – І ви ж ніколи не сварилися! А в нас була найкраща родина у світі!
– Так вона мені всі ці двадцять п’ять років і брехала! – сказав Мишко. – А якби правду говорила, може б і не прожили ми стільки!
– Ніколи я тобі не брехала! – невдоволено сказала Ірина.
– Навіть зараз, коли ти кажеш, що мені не брехала, ти брешеш! – підвищив голос Мишко. – І як мені з тобою далі жити?
– Тату, а з чого ти вирішив, що мама тобі брехала? – запитала Галя. – У чому саме?
Вона не розуміла, що це робиться.
– Доню, тато, як завжди, плутає поняття, – відповіла за чоловіка Ірина. – Він порахував за брехню те, що я йому не сказала всієї правди! І все!
– Дуже важливої правди! – зауважив Мишко. – А через те, що не сказала, то всі твої слова після – були суцільною брехнею!
Я тепер себе не поважатиму, якщо хоч слову твоєму повірю!
– Мамо, що ти йому не сказала? – запитала Галя у мами. – Що це за така важлива правда?
Ірина посміхнулася, а відповів Мишко.
– Твоя мама, як виявилося, була одружена до того, як вийшла за мене!
– І що? – не зрозуміла Галя. – Буває й таке, що жінки двічі виходять заміж.
– Жінки, можливо, і виходять, – роздратовано сказав Мишко. – Тільки вони про це говорять!
А не брешуть двадцять п’ять років, що я в неї єдиний і неповторний! І що інших чоловіків не знала!
– Мишко, не перекручуй мої слова! Я ж з тобою не дівчинкою зійшлася! – сказала Ірина. – Коли я за тебе виходила заміж, мені двадцять сім років було!
А я казала, що тільки в тобі побачила чоловіка! І інших чоловіків у мене в житті не було!
– Як же ж не було, якщо ти була одружена? – вигукнув Мишко.
– А я першого чоловіка таким не вважаю! – відповіла Ірина. – І чоловік він був так собі! І взагалі не справжній він був чоловік, а молочний!
– Який? – в один голос запитали Галя й Мишко.
– Молочний, – відповіла Ірина, не розуміючи, що тут незрозумілого.
– Про молочних братів чув, – невпевнено сказав Мишко. – Про молочних матерів знаю!
Але щоб молочні чоловіки були, таке мені ще в житті не траплялося! Як це можливо?
– Мамо, я схиляюся на татовий бік, – сказала Галя. – Про молочних чоловіків і я не чула, а ось твоя брехня, що тато у тебе єдиний чоловік, назовні вилізла!
Заміжжя – це, знаєш, факт серйозний! І брехати батькові, прикриваючись незрозуміло якими виправданнями, це неправильно!
– Що батько, що дочка! – Ірина похитала головою. – Чути вміють лише те, що хочуть самі!
Повторюю! Я тата завжди називала єдиним чоловіком у моєму житті!
А мій перший чоловік не був таким! І взагалі, я не вважаю той шлюб справжнім, як і того чоловіка!
І є таке поняття «молочний чоловік»! Це як зуби, молочні, а є постійні!
І етап молочних зубів треба пережити, щоб не гризти всяке, як це діти роблять, щоб потім постійні зуби не псувати! Зрозуміло?
– Ні! – синхронно похитали головами Галя й Мишко.
– Тоді сідайте зручніше, історія буде довга! – здалася Ірина.
– У перший свій шлюб я вляпалася з великого кохання!
Саме так Ірина почала розповідь. І саме так вона говорила після розлучення про свій перший шлюб.
А сталося це, коли Ірині було лише двадцять років. Вона на той момент навіть інститут ще не закінчила. А ось отак сталося.
Хоча й не дивно.
Ірина з дитинства була дівчинкою захопленою, енергійною, веселою та емоційною.
Практично нічого у світі не було, щоб змусило її зупинитися на місці.
І ось, з невгамовним характером дівчина, зустрічає Василя! Був він трохи старший, але характер мав такий самий.
Взагалі, на момент знайомства і до одруження, Ірина відгукувалася про Василя тільки із захопленням.
– Кращого хлопця у всьому світі не знайти! А який він гарний! Ви б бачили! У нього такий рельєф, що в мене мову відбирає!
А ще він розумний, веселий, уважний! Він на кожне побачення квіти мені приносить, вірші читає, компліменти робить! Це так мило!
Якщо розібратися, вона в ньому не бачила жодного недоліку.
– Він навіть чхає, як кошеня! А коли свариться, мені хочеться посміхатися! Він зовсім не вміє злитися!
До весілля вони разом не жили. Батьки вперлися. Спільні ночівлі іноді дозволяли, але не співжиття.
– Ось одружуйтесь, тоді й живіть, а до весілля нічого!
– А перевірити почуття побутом? – запитувала наївна Ірина.
– Нашу сусідку Варвару Петрівну знаєш? Ось уже двадцять років почуття побутом перевіряє!
А як тільки натякає на шлюб, то її співмешканець натякає, що може піти хоч зараз! А вони мають дітей!
– Ні, мій Василь сам наполягає на весіллі! – казала Ірина.
– Щасливої дороги! Спочатку розпис, а потім перевіряйте свої почуття хоч побутом, хоч чим хочте!
Великих застіль робити не не було за що, тому обмежилися домашнім святом для найближчих.
А потім молодим батьки нареченої виділили квартиру двоюрідної тітки, яка подарувала її, їдучи за кордон.
Саме на новій квартирі розпочалося дворічне випробування, з якого Ірина ледве втекла.
Зовсім в іншому світлі засяяли переваги молодого чоловіка.
Рельєф, виявляється, не з неба на нього зійшов, а здобувався чотирма тренуваннями на тиждень у спортивному залі. А спільне сімейне дозвілля крутилося навколо тренувань.
Але це не найстрашніше. Василь після тренувань свої пропахлі потом речі кидав на підлогу в коридорі і забував про них.
І це в обов’язках Ірини було їх взяти, випрати, висушити, випрасувати, й видати до наступного тренування!
– А сам? – запитала Ірина.
– Я цього не вмію! І займатися цим не буду! Це обов’язок дружини!
До обов’язків дружини одразу було додано прання та прасування всіх речей!
Слово в слово було вирішено питання з приготуванням та прибиранням.
В принципі, Ірина і припускала, що ці обов’язки ляжуть на її плечі, але вона не очікувала, що в такій формі. Її поставили перед фактом із принципом, що вона зобов’язана!
Це було прикро!
А ще прикро було те, що розум і веселість – це були плоди інтернету. Тобто Василь вичитував щось, а потім переказував найцікавіше.
Але, щоб знайти це найцікавіше, треба було перебрати безліч всього. Ось цим Василь і займався.
Він сидів із планшетом в інтернеті, зовсім ігноруючи дружину. А коли Ірина просила уваги, він просто відмахувався, мовляв, зайнятий дуже важливою справою.
А ще з’ясувалося, що квіти дружинам не дарують і вірші не читають!
– А навіщо? – питав Василь з усмішкою. – Ти ж дружина! Це дівчатам залицяння потрібні, квіти, подарунки, знаки уваги! Жінкам цього не треба!
Ірина намагалася наполягати на що Василь тільки реготав і відмахувався.
Сяк–так здобувши диплом, практично в нерівній боротьбі з побутом і в битвах за увагу чоловіка, Ірина вийшла на роботу.
Вона думала, що чоловік до неї так ставиться, бо Ірина сама ще не заробляє, а сидить на шиї чоловіка.
А коли вона теж почне робити внесок у сімейний бюджет, то заслужить гідного та справедливого ставлення.
Думала вона не зовсім правильно. Нічого не змінилося.
Сторінку дітей було перевернуто Василем практично відразу:
– Ось ще! Які діти можуть взагалі бути? Навіщо? Ми ще молоді! Погуляти треба! А діти – це нема свободи! Відкладемо цю справу на потім!
Сторінка доходів, коли Ірина вийшла на роботу, теж зазнала деяких змін.
Василь, як виявилось, працював на півставки. А гроші, на які вони жили, він просив у батьків.
Тільки Ірина теж просила своїх батьків, бо не знала, що Василь просив у своїх. До речі, те, що просив Василь, Ірина не бачила.
А коли вона працювати пішла, і одразу на повний день, то її зарплата перекрила зарплату Василя та ті суми, які могли давати батьки Ірини. Звичайно, просити вона одразу перестала.
А Василь, бачачи, що гроші в домі є, вирішив підшукати роботу покраще, і звільнився.
Підшукати вирішив, але знайти ніяк не міг. Не знаходилася! Особливо у тих місцях, де він бував!
І справді! Звідки може з’явитися вакансія у спортзалі, у кафе чи в нічному клубі?
Розважалися Ірина з Василем разом. І на тому можна сказати «дякую». Сім’я, все ж таки! Але це виглядало так.
– Чого вдома сумувати? Ходімо у клуб! – з усмішкою запропонував Василь.
– Який клуб? – насупилась Ірина. – Мені на роботу завтра!
– Не дінеться нікуди твоя робота!
– Робота не подінеться, а яка я на ній буду?
– Ой, та годі тобі! – скривився Василь. – Ми ще молоді! То що нам навіть погуляти не можна?
– Гаразд, ходімо в клуб, – здалася Ірина. – Тільки я зараз прання закину, і поїсти щось приготую.
– Прання в темпі, а поїмо ми в клубі! Візьмемо пару салатів!
– А завтра вранці ти теж клубними салатиками ситий будеш? – поцікавилася Ірина.
Вони чудово провели час у клубі. А вночі під хропіння чоловіка Ірина розвішувала білизну.
А вранці, ледве відкривши очі, вона почула:
– Ірино, що це за маячня? Шкарпетки мокрі, сніданку немає! Як так можна жити?
– Ти ж сам казав, – розгублено відповіла Ірина.
– Коли це було! – вигукнув Василь. – Давай у темпі, сніданок, шкарпетки, сорочку, джинси!
На мене хлопці чекають! Поки ти на роботі, ми за місто з’їздимо на квадроциклах покатаємось!
– Я думала, ти на роботу влаштовуватися підеш, – сказала Ірина.
– Яка може бути робота, якщо молодість проходить?
Ось тут Ірина і не стрималася:
– А в мене нічого не минає?! Ти на мене поклав приготування, прибирання, прання і все інше! А коли мені всім цим займатися, якщо ти мене тягнеш у клуб?
Ні, в клуб я й сама хочу, тільки ти чомусь вранці вимагаєш чисті шкарпетки, сніданок і все інше! То не пішов би ти куди подалі! В іншому місці собі служниць набирай!
Своє розлучення вона пояснила так:
– Я вибирала чоловіка зовсім не за тими критеріями, які насправді є важливими. Я знайшла гарного, веселого, задерикуватого, легкого на підйом.
А для шлюбу такий не підходить! У шлюбі важливо, щоб чоловік був хазяйновитий, відповідальний, серйозний!
І коли вона зустріла Мишка, він виявився саме таким. І з ним вона щасливо прожила 25 років.
Звичайно, вона називала його єдиним чоловіком, бо Василь до цього звання ніяк не дотягував.
І чоловіком єдиним був Мишко, бо Василь і до звання чоловіка не дотягував. Василя взагалі можна було вважати помилкою. Пробою пера. Молочним чоловіком.
Саме завдяки Василю Ірина зрозуміла, яким має бути чоловік. Що в чоловікові важливо, а що другорядне.
І треба було такому статися, щоб Мишко поліз у папку з документами і знайшов свідоцтво про розлучення Ірини та Василя…
– Тому, Мишко, я і називала тебе єдиним чоловіком у своєму житті! – закінчувала розповіль Ірина. – А той шлюб і той чоловік – це було схоже на невдалий досвід, а може, й на гіркий урок.
Натомість я зрозуміла, з яким чоловіком хочу провести все життя! І тебе я вибирала свідомо! І любила всім серцем! Поважала й цінувала! І зараз тебе так само люблю, ціную і поважаю!
Мишко сидів, глибоко задумавшись, а Галя з усмішкою сказала:
– Цікаве словосполучення про молочного чоловіка. Щось на зразок несправжнього. Розминочний або тренувальний. Але важливий для того, щоб потім справжнього чоловіка любити, цінувати і поважати!
– І ми ж з твоїм татом прожили чверть століття і майже ніколи не сварилися… До останнього часу, – сказала Ірина.
– Тату! – гукнула Галя батька. – Сподіваюся, ти роздумав розлучатися?
– Я ще не вирішив, – пробурчав Мишко.
– Дивись, бо мати тебе запише в кисломолочні чоловіки! За двадцять п’ять років будь-який молочний чоловік прокисне!
Веселий сміх зняв залишки напруги.
А в народі кажуть, що кожна жінка має мати молочного чоловіка, щоб зі справжнім потім жити довго і щасливо!