Сергій та його молодша сестра Інна народилися за кордоном.
Батько працював на одну компанію за контрактом. Мати була викладачкою.
Батьки заговорили про переїзд, коли Інні було сім, а Сергію десять років.
Минуло ще два роки, перш ніж вони переїхали назад на Батьківщину.
Батько вирішив розвивати карʼєру по іншому.
Мати з батьком (а дітей ніхто не питав) вирішили, що у них має неодмінно бути великий будинок.
Пошуки тривали довго, але нарешті ідеал вони знайшли. Сім’я переїхала у чудовий будинок у приватному секторі невеликого містечка.
Два поверхи, величезне підвальне приміщення, велика кухня. Кімнат багато, хоч кілька сімей розміщуй. Мрія батьків здійснилася…
Діти росли, батько все частіше натякав на велику родину в будинку.
Сергій вступив вчитися, там зустрів Марину. На останньому курсі інституту вони одружилися.
Майже одразу після їхнього весілля Інна вийшла заміж за Павла, вона так і не довчилася в інституті, взяла академічну відпустку.
Сергій та Марина залишилися жити у місті, працювали, орендували квартиру, мріяли про свою. А ось Інна привела чоловіка у батьківський дім, чим дуже втішила батьків. Радість була ще й у іншому, швидке поповнення сімейства.
Сім’я росте, ось тільки сина ще в будинок повернути, щоб усі разом великою родиною, в одному будинку. Сергій і Марина приїхали у відпустку, і батьки одразу ж вирішили діяти.
– До міста у нас недалеко, навіщо вам знімати, родиною жити краще. Будинок величезний, місця всім вистачить, і вам і вашим дітям. Інна нас уже втішила онуком.
– Але ж ми збираємося жити в місті.
– Ні, так не піде. Ми заради вас кинули все й приїхали сюди, купили цей будинок. Для кого це все? Для вас і ваших онуків. Сім’я твоєї сестри живе й радіє, і на вас ми чекаємо. Тож перебирайтеся додому.
Відпустка минула. Марина й Сергій поїхали, але обіцяли подумати. У відпустці було добре, а як жити під одним дахом ніхто не знав.
Начебто нічого поганого не повинно бути, сім’я.
Марина й Сергій вирішили спробувати, заразом і на квартиру назбирати можна. Машина в них була, на роботу зручно їздити.
Вирішили та й переїхали. Продукти купували, гроші на господарство матері давали, власний рахунок поповнювали, зарплата дозволяла.
На вихідні могли відпочити від усіх, поїхати кудись.
Минуло пів року, все було добре, а потім…
– Значить так, Сергію. Всі ми живемо в одному будинку, все у нас спільне, а значить, всі гроші в однин рахунок. І вихідні відтепер ви проводите вдома, треба допомагати з племінником.
Вам нічого не треба, а ось Інні з малюком важко, і фізично, і фінансово. Павло заробляє небагато. Гроші на день зарплати всі в сім’ю, продукти мати сама купить, ну а собі трохи можна залишити.
– Тату, у Павла зарплатня, як у мене.
– У вас дві зарплатні! А він працює на трьох.
– Але ж не за трьох же ж.
– Не смішно. Ми сюди переїхали, старалися…
– Тату, я все знаю, але це не означає, що я вам тепер винний все життя. Це ви хотіли жити однією великою родиною, а нас ви не питали, а ми тоді були дітьми.
– Але Інна зовсім не проти!
– Інна сидить з дитиною, не працює, вдома нічого не робить, звичайно їй це дуже зручно. Павло теж влаштувався добре, житло, смачна їжа, дружина під боком і робити нічого в хаті не треба. При цьому я і моя дружина на вихідних займаємося генеральним прибиранням, сидимо з племінником, а Інна й Павло відпочивають.
– У них дитина, ось коли ви народите нам онука, тоді Інна сидітиме з ним, а ви зможете відпочити.
– Щось я маю сумнів. Онук навіть спить із бабусею у кімнаті, щоб вона могла відпочити. Вона тільки й знає, що відпочивати, і вдень, і вночі, і на вихідні, і в будні. Ми і так робимо внесок у сімейний бюджет, між іншим, не маленький. Усі гроші ми вкладати не будемо, ми маємо свої плани.
– І які?
– Ми хочемо купити свою квартиру.
– І багато ви вже назбирали?
– Майже достатньо для першого внеску.
– Чудово. Їх ви теж повинні вкласти до сімейного бюджету. Ми вирішимо, що з ними зробити.
– Тату, а чому мама мовчить? Може вона не хоче, щоб усі жили в одному будинку. Їй тяжко, невже ти не бачиш? Марина намагається їй допомагати, але ночі з маленькою дитиною вже не для неї.
– А хто її питає. Це наша мрія, вона здійснилася. Сім’я в одному будинку.
– Тату, це твоя мрія. Мама просто мовчки погоджується з тобою. Ти звик у всьому і всім вказувати, як начальник. Я розумію це, але тут ти маєш сім’ю, а не підлеглих. Твій тон тут не доречний. Чому ти не скажен Інні самій поратися з дитиною? Навіщо ти наказуєш це робити мамі? Я знаю! Інна улюблена батькова дочка. А ми тепер маємо скакати для її зручності.
– Вона народила мені онука.
– Але це не означає, що ми все маємо віддати. Або ми живемо на колишніх умовах, або їдемо прямо зараз.
– Гроші або…
– Я зрозумів тебе, тату…
Сергій з Мариною знайшли квартиру на перший час, жити на оренді залишалося недовго. За пів року вони вже справляли новосілля.
До батьків їздили рідше. Батько був незадоволений, а от мама раділа допомозі. Коли син і невістка приїжджали, вона могла відпочити.
Через рік Марина народила доньку.
– Сергію, давай запросимо твою маму допомогти мені.
– Марино, я б з радістю, але вона і там втомлюється, а ще й ти допомоги просиш. Може найняти няньку, якщо ти не впораєшся.
– Ні, я сама впораюся. Це просто привід, нехай мама приїде й відпочине у нас. Малятко спокійне, разом гулятимемо, більше нічого. Я ж все встигаю, ти ж сам чудово бачиш. А Інна нехай сама справляється, дитина вже не маленька.
– Це ти добре придумала. Тільки батько, він же ж не відпустить її.
– Треба спробувати.
Спробувати не вдалося. Мати потрапила до лікарні із серцем. Далися взнаки безсонні ночі, перевтома, турбота про великий будинок і велику родину…
– Я ж не хотіла такий великий будинок, розуміла, що ви роз’їдетеся, а батько дуже впертий, – казала мати, коли її виписали з лікарні. – Вигадав собі, що всі повинні жити разом. А в будинку ж все на мені. Добре, що ви завжди допомагали. А він нічого й чути не хоче зараз, ображений, що вийшло не так.
– Мамо, ти маєш відпочити в нас.
– Ні, синку, поїхали додому, він буде незадоволений.
– Добре.
Вдома було не прибрано, всюди валялися дитячі іграшки, кухня була брудна.
– Нарешті просто неможливо на все це дивитися. – сказав замість привітання чоловік. – Інна нічого не встигає, ми навіть не їли давно нормально. Беріться до роботи.
– Тату, мамо щойно з лікарні…
– І що? Вилікували!
– Вилікували, але поки вона житиме у нас. Нам потрібна допомога з дитиною, а ви тут справляйтеся самі, вас троє дорослих людей. Приїду, перевірю!
Батько здивувався синові і нічого не встиг відповісти. Сергій підхопив матір під руку і посадив у машину.
– Ну ось, мамо, тепер ти можеш спокійно відпочивати. Про них не думай, все буде гаразд…
…Минуло два тижні. Батько дзвонив Сергію й дружині, але нічого не наказував, тільки цікавився, як там його дружина. А його дружина добре відпочила.
– Може мені пора додому.
– Я спочатку перевірю і віддам деякі розпорядження.
Що казав Сергій батькові й сестрі ніхто не знав, але мати повернулася в чистий будинок.
З домашніми справами тепер їй допомагали і чоловік, і дочка.
Сергій і Марина з донькою часто приїжджали у гості. Батько вже не наполягав на спільній великій родині в одному будинку.
Йому вистачило місяця, проведеного без дружини…