Лариса лежала на ліжку та дивилася на сімейну фотографію у рамці на стіні. Всі тут: вона, чоловік Олексій – царство йому небесне, діти та онуки. Дітей у Лариси четверо – дві старші дочки Віра та Надя, та молодші сини Сашко та Сергійко. Лариса посміхнулася – добрі в неї діти, особливо коли маленькі, дуже слухняні, Олексій їх у суворості виховував. Виросли, розбіглися з маленького села, потім онуків на літо почали привозити.
Вона любила, коли приїжджали діти, особливо всі гуртом, на її ювілеї. Накривався у дворі величезний стіл, всі піднімали келихи:
– Мамочко, головне – міцного здоров’я, все налагодиться, все купимо!.
Старша Віра вийшла заміж за великого чиновника, але вона далеко живе з дітьми та онуками, поїздом декілька годин їхати. Надя поїхала вчитися до обласного центру, там і залишилася – вийшла заміж та народила двох доньок. Чоловік у неї виявився не дуже гарною людиною, покинув її, ну хоч квартиру залишив дітям. Сашко недалеко живе – у сусідньому районі, шкода, що під каблуком у дружини Валі, вона у нього строга, Сашко з нею навіть не сперечається.
Але найбільше Лариса чекала в гості свого молодшого сина Сергія. Йому 30 років, а сім’єю так і не збудував. Він у неї пілот літака. Якщо буває вільна хвилина, він одразу до матері – все зробить по будинку, навіть водопровід з каналізацією налагодив, можна жити не гірше, ніж у квартирі. Отримує добре, хоче на квартиру собі назбирати, але маму шкодує – витрачає свої гроші на її потреби, хоч Лариса нічого не просить.
Так, до цього часу у неї було справді міцне здоров’я – вона навіть на огляди майже не зверталася. Але зараз вона взагалі погано почувається. Спочатку ще ходила, а тепер злягла. Скаржитися дітям не хотіла – з часом пройде і відпустить.
А за два дні сюрпризом з’явився Сергій! Радості стільки, встати треба було – хоч якийсь стіл накрити.
– Мамо, що з тобою? Ти що – погано почуваєшся?
– Та нічого, синку, нормально, розходжуся зараз.
Але наступного дня Сергій відвіз маму на огляд. Лікар добрий, тим більше виявився батьком його однокласника, з яким Сергійко товаришував.
– Ось що я тобі скажу, Сергію! Твоєї мами потрібна процедура, треба вести її до області. Взагалі для формальності ми маємо її спочатку у себе в районну покласти та обстежити, але я відчуваю, що справа невідкладна. Я дам тобі телефон мого знайомого. На жаль, ти пробач – але напевно доведеться заплатити, але мій знайомий тоді прискорить процес. Час зараз такий, розумієш? Та й швидкий огляд поза чергою грошей вимагатиме.
– Так, я розумію, я готовий все сплатити. Коли їхати?
– Їй о 8-й ранку в понеділок треба бути на місці. Якщо хочеш – у неї окрема палата буде. Ну, там як домовишся.
Увечері Сергій зателефонував до Сашка – спеціально вийшов у двір, щоб мама не чула. Розповів усю проблему.
– Сашко, до міста більше ста кілометрів, підвези в неділю машиною, га? Ти живеш недалеко, а я на бензин дам.
– Та ти що, – здавлено промовив Сашко. – Єдині вихідні, Валя мене не відпустить, стільки справ по дому! Ні-ні, не вийде. Попроси сусіда звозити, все одно ти за бензин платиш.
Так, зрозуміло, іншої відповіді від Сашка й годі було чекати. Мама сама винна: «Ах, не чіпайте Сашка, він через дружину дуже переживає!». Ніхто не чіпає, ось Валя і відчула себе королевою. Сергій подзвонив Наді:
– Привіт сестричко, мама занедужала, треба процедуру у місті робити. Ми приїдемо до тебе в неділю на ніч, щоб потім від тебе маму відвезти?
– Сергію, та ти що! У нас двохкімнатна квартирка маленька і дівки вже великі, як ми там всі вмістимось? І так по головах ходимо. Мама якщо нездужає, то їй простір потрібне і свіже повітря, а в нас ще батареї не ввімкнули, така вологість в будинку! Ну ми в сучасному світі живемо, зніміть з нею готель. А я потім до неї в палату приїжджатиму.
Зрозуміло. Та сама історія. Та що з ними всіма? Сергій домовився із сусідом та повіз маму до області.
– Сергійку, а чому нас Сашко не відвіз? – Запитала вона.
– У нього машина зламалася, – похмуро відповів Сергій.
– А ми до Наді зараз їдемо? Я їй намагалася зателефонувати, але вона чомусь слухавку не бере і її дівчатка теж нічого не розумію.
– Ні, ми до готелю їдемо, я так вирішив. Надя нічого не знала і ремонт в квартирі почала, тому вони самі у знайомих зараз живуть.
Довелося обманути. Ну, а як по-іншому? Сергій не хотів засмучувати матір, вона все в якомусь райдужному світі живе і не розуміє, що її діти вже не ті слухняні дзвіночки, які були в дитинстві. У кожного свої проблеми. Чомусь усі сховалися за свої проблеми, навіть подробиці маминої недуги не захотіли дізнатися. Та Бог їм суддя.
Сергій поклав матір в палату, почалися витрати – за це та за те. Та й у готелі треба трохи пожити, поки мама видужує, теж витрати. Довелося лізти у заощадження. Але перед тим, як витрачати накопичення, він подзвонив Вірі і все докладно розповів.
-Віро, гроші потрібні, ти там зі своїм чиновником живеш, явно не бідні. Закинь мені на карту, скільки зможеш.
– Та ти що, Сергію! Ми нещодавно в кредит серйозно залізли, щоби заміський будинок добудувати. Онуки ростуть, це такі витрати, ти не уявляєш! Пробач, братику, зараз я на мілині, у найкращі часи б із задоволенням допомогла. Ну ти ж у нас теж багатий і сім’ї не маєш, навіщо тобі гроші? От і допоможи матері.
– Та ви що – всі домовилися, чи що? – не витримав сергій Сергій. – Мама здорова, отже, потрібна була – онуків на літо привезти, вам відпочити від дітей, га? А як занеджала – то дружина свариться, то квартира маленька, то грошей немає, то ще щось? Та йдіть ви всі, я сам впораюсь!
Процедуру було зроблено успішно. Мама швидко одужала, і Сергій її відвіз додому – більше ні в кого нічого не просив. Надя відвідати приходила лише одного разу, та й то заскочила на п’ять хвилин. Відпустка закінчувалася, треба було повертатися на роботу, що Сергій і зробив. А за кілька місяців у Лариси знову був ювілей. Зібралися за столом усі діти та онуки, говорили тости та бажали ювілярці міцного здоров’я. Ось тільки Сергій не зміг приїхати…