– Невже не можна просто прийти в гості? – обурився Семен.
– Так я просто й прийшла, – Валерія Іванівна підібгала губи.
– Ось! Пий чай і радій, що у твого сина все гаразд!
– А я рідію! Знаєш, синку, як я радію? Сяю від щастя! – закивала Валерія Іванівна. – І за тебе радію, що ти почав набирати зайві кілограми, і за твою дружину радію, якій ти нові чоботи купив і пуховик біленький! І додумався ж! Білий! Так у місті! Він же вмить брудним стане! Прати, не перепрати!
– Мамо! – вигукнув Семен.
– А я що? – Валерія Іванівна зробила здивоване обличчя. – Я нічого! Гарний пуховик! Якраз у новій машинці і відпереться!
– Може, годі? – вкотре запитав Семен. – Без закидів можна?
– І в думках не було! Сину, я так радію! І за синочка твого радію! Який він щасливий! Іграшок стільки, щоб дитинка грала! Так, тільки йому й половини забагато, а ось у Аліси…
– Досить! – вигукнув Семен. – Ти мене своєю Алісою вже дістала!
– Ой, так і вже і дістала? Це ж твоя сестра рідна! Ріднішого немає нікого! Ви тут, бачите, купуєте собі все, що хочете, а вона…
– А вона доросла людина, – зупинив свою матір Семен. – І з якого переляку я маю її на утримання взяти?
– Семене, я не кажу про утримання, а ось допомогу ти б їй надати міг! Своїй Жанні постійно щось нове купуєш, хоча вона ще старе не зносила! А Рома у вас, як маленький принц із казки! Все в нього є, всім він задоволений! А ось у Аліси!
– Жанні я купую, бо вона моя дружина! Ромі – бо син!
– А Аліса – сестра!
– Мамо, Аліса і працювати могла б, просто в когось є потяг не до праці, а до протилежної статі! А те, що вона з жодним чоловіком не вжилася, то це ти собі «дякую» сказати можеш!
– Так! Свари матір! Звичайно, вона завжди у всьому винна! – Валерія Іванівна видавила сльозинку.
– Я радий, що ти це розумієш, – сказав Семен. – Тим більше, ми з Жанною завжди допомагаємо Алісі та її дітям, коли це у нас виходить. Але це не означає, що я маю піклуватися про сестру на шкоду своїй сім’ї!
– Але ж у вас все є! – вигукнула жінка.
– Так, тому що ми обоє працюємо! А Аліса працювати не хоче!
– Так діток у неї троє!
– Мамо, а ми з Жанною не просили її стільки народжувати! – заперечив Семен, підвищивши голос. – Якщо вона не вміє думати головою, а тільки іншим місцем, то я її роздуми не хочу оплачувати!
– Семене, я тебе виховувала хорошим хлопчиком, а що з тебе що виросло? Як ти можеш таке казати? Посоромився б!
– Ні крапельки мені не соромно!
– Я й бачу, що став ти зі своєю Жанною егоїстом! Тільки про себе й думаєш!
– А це погано? Я не так багато заробляю, щоб ще благодійністю займатись! І я ще розумію, коли гроші потрібні нездужим дітям. А Аліса здорова, молода і сповнена сил! А те, що її особисте життя ти зруйнувала, а тепер перед нею провину відчуваєш, то це взагалі не мої проблеми! Тільки мене у свою провину не приплітай!
– Семене, але ж у вас все є! І навіть більше, ніж треба! Тобі шкода, з сестрою поділитися?
– Мені не шкода віддати те, що мені не потрібно, але ж ти вимагаєш для неї все більше і більше! Аж до того, щоб я спеціально для неї купував! А цього я не робитиму!
– Тобі що, власну сестру не шкода? Хоч діток її пошкодуй!
– Мамо, знаєш, кого мені насправді шкода? – спитав Семен, і, не чекаючи відповіді, сказав сам: – Мені тебе шкода! Ти ж і їй до пуття допомогти не можеш, так ще й мене налаштовуєш, що я сам до вас не поїду, то ще й вас більше в гості кликати не захочу! Мамо? Ти вважаєш це нормальним?
***
До тридцяти років Семен і не думав міняти місце проживання. З мамою жив і сестрою, і був єдиним чоловіком у хаті.
Батько їх покинув, коли тільки Аліса народилася, тож Семенові о дванадцять довелося навчитися думати і чинити, як дорослому.
Відповідальність за маму та сестру стала другим «я», по суті, ще хлопчиком.
Він навчився поєднувати навчання із турботою про сестру, коли мама була на роботі. А щойно зміг сам підробляти, став приносити до будинку гроші.
Вивчився, отримав професію, влаштувався працювати. Відносини якщо й виходили, то швидкоплинні та несерйозні. Тому й залишався Семен у рідних стінах.
Ремонт зробив у квартирі, оплачував навчання сестрі, купував побутову техніку. Тобто, як і належить чоловікові, дбав і облаштовував свій будинок.
Десь у підсвідомості він мав розуміння майбутнього, що Аліса вийде заміж і з’їде до чоловіка, а він коли одружиться, то приведе молоду дружину до квартири матері.
Зрозуміло, що й у цій квартирі він не залишиться назавжди, бо Алісі треба буде віддати половину квартири.
Але там або вартість можна буде виплатити, або розміняти, або ще щось.
Але це далека перспектива.
І тому для Семена було величезним сюрпризом, коли Аліса, будучи вже вісімнадцятирічною, з’явилася в будинок з чоловіком під ручку і втішила Семена та маму тим, що вагітна.
– Це Андрій, – представила чоловіка Аліса. – Ми чекаємо на дитину!
– Вітаю! – перебуваючи в здивуванні, сказала Валерія Іванівна.
– Ми житимемо тут! – Заявила майбутня мама. – У Андрія складнощі з рідними, тож у нього жити не можна!
– А у нас можна? – запитала Валерія Іванівна.
– Мамо, що ти, справді? А куди нам іти? – вигукнула Аліса. – Семен вже дорослий, а все біля твоєї спідниці сидить! Нехай нарешті починає жити самостійно! Соромно за нього, чесне слово!
Семен не став чекати, поки його прямим текстом виженуть із дому, зібрав речі, поцілував маму, сказав:
– Ну, я заглядатиму! – і пішов.
Спочатку місце у гуртожитку винайняв, потім кімнату у квартирі, де у трьох інших кімнатах жили студенти, а потім і однокімнатну квартиру.
Такі переїзди за півроку стали наслідком того, що Семен наразі сам розпоряджався своєю зарплатою.
А утримувати себе одного виявилося не так дорого.
І саме цього моменту не врахувала Аліса, коли виставила брата з дому.
– Алісо, це добре, що Андрій батько твоєї майбутньої дитини, – говорила Валерія Іванівна дочці, – Але він не хоче піти працювати, наприклад?
– Мамо, зараз дуже складний час! Роботи немає!
– Роботи, може, й ні, а от апетит у твого Андрія чомусь не пропадає!
– Мамо, чого ти мені нерви мотаєш? Мені ж ще народжувати!
– Не той у тебе термін, щоб самій не піти працювати! – стримуючи обурення, відповідала Валерія Іванівна. – Але якщо тебе твій чоловік так сильно береже, то нехай сам гроші до хати приносить! А то моєї зарплати на всіх не вистачить!
– Раніше ж вистачало! – розгубилася Аліса.
– Раніше у нас Семен був! А він і зарплату в будинок і вдома багато чого робив! А твій Андрій тільки є і на дивані лежати майстер!
Валерія Іванівна спеціально голосно вимовляла дочці, щоби Андрій почув. Тож жінка намагалася достукатися до його совісті.
Але Андрій був непохитний! Як лежав на дивані, так і не подумав зрушити.
А коли дочка народилася, Аліса з мамою удвох почали піднімати Андрія та відправляти на роботу. З місяць у квартирі вирували сварки, а потім Андрій заявив:
– Донька ця не моя! І жити з вами не хочу! Ви жадібні, а ви, – звернувся він персонально до цивільної тещі. – Ви все зробили, щоб я пішов! Так нерви мотати, то у вас жоден чоловік не приживеться!
– Ах, ти ж! – вигукнула Валерія Іванівна. – А ми аліменти через суд попросимо, це твоя донька! Сам можеш йти, а гроші з тебе держава стягне!
Далі був суд. Тест на батьківство.
– Алісо, чим думала твоя голова? Хто тато Оленки? – не знаходила собі місця Валерія Іванівна.
– Я була певна, що Андрій! – заступалася за себе Аліса.
– Впевнена! Думала! Господи! – майже плачучи голосила мати. – Ти навіть не можеш згадати!
– Ну, мамо! – Аліса зніяковіло посміхнулася, – Отримуватиму допомогу, як мати-одиначка!
Валерія Іванівна дозволила собі кілька висловів на адресу доньки, але сенсу в них, по суті, не було.
Коли Оленці виповнився рік, Аліса привела до будинку Геннадія. Був він при грошах, але теж свого житла не мав.
Заміж Алісу він брати не поспішав, Оленку удочеряти взагалі не збирався, а ось зробити Алісі ще одну дитину встиг.
Валерія Ігнатівна натякала, коли Аліса ще вагітною ходила, що не завадило б стосунки узаконити, на що Геннадій гордо відповів:
– Нехай спочатку народить, а потім ми весілля зіграємо!
Аліса народила Геннадію сина, а молодий та щасливий батько поїхав на заробітки.
Через місяць надіслав повідомлення, щоб на нього не чекали, не повернеться він. Старе кохання він зустрів.
Аліса кинулася подавати на аліменти, але й тут вийшов промах. У найближчий час Генадій повертатися не збирався, а по всьому світу шукати його не збираються.
Батьком він вписуватися в свідоцтво про народження Бориса не поспішав, так хлопчик і жив без батька.
Щоб не поставало питання працевлаштування, Аліса, напередодні третього день народження Бориса, віддала перевагу знову народити.
– Господи, про що ти думала? – Валерія Іванівна відреагувала на вагітність доньки надто емоційно. – Мало тобі цих двох?
– Мамо, я вагітна від Олега, а в нього добрі заробітки! Я його дитиною підштовхну до себе, і будемо в нас все добре!
– Ти смієшся? – Валерія Іванівна схопилася за голову. – Ти б спочатку з батьками попередніх двох дітей розібралася!
Першого згадати не можеш, а другого і не виловити!
– Знаєш, що я тобі скажу, мамо? – не витримала Аліса. – Це ж ти у всьому винна!
Якби ти не діставала Андрія, щоб він працювати пішов, він би від нас не пішов і виховував би Оленку, як рідну!
А якби ти Генадія не просила на мені одружитися, то жили б так! То він би мені гроші надсилав з заробітків!
А так у мене взагалі нічого немає, окрім дітей!
І якби ти моїх чоловіків не розігнала, то я жила б щасливо!
А так! Мамочка! Я чекаю від тебе допомоги та розуміння!
– Хто цей Олег хоч такий? – визнавши за собою краплю провини, запитала Валерія Іванівна.
– Автомеханіку! Працює цілодобово! Чудовий хлопець! Я йому дитинку народжу, і він тоді для нас буде багато грошей заробляти!
Олег до народження дочки Світланки не дожив. Ні, з ним все нормально було, але дали йому термін.
– Як тобі аліменти, доню? – єхидно запитала Валерія Іванівна. – Ми ж тепер на них заживемо!
– До Семена йди! – вигукувала Аліса. – Він одружився і дитину народив! А ще квартира у них нова!
Умовляй його, щоб він матері з сестрою та племінниками допомагав!
Два роки ходила Валерія Іванівна до Семена. Просила. А потім… Якось непомітно для себе повірила, що Семен їм зобов’язаний допомагати. І почала вимагати.
Терпіння Семена добігло кінця.
***
– Семене, ти ж все неправильно розумієш! Ми ж твоя рідня! Ти для нас маєш старатися, а не для цієї Жанни!
Семен зітхнув, але Валерія Іванівна цього не помітила.
– Вона ж за тебе настільки молодша! Вона навіть за Алісу молодша! А станеться з тобою щось, то вона тебе покине! А ми – рідня!
Сину, а мене не стане, куди ти підеш? Дружина сьогодні є, а завтра чужі люди, а сестра, як рідна була, так нею і залишиться!
Ось тому тобі варто їй зараз трохи допомогти?
– Не хо-чу! – по складах сказав Семен.
– А заради мене? – запитала жінка.
– Заради тебе, мамо, я можу тобі дати пораду! Порадь своїй доньці стримати апетити і піти працювати!
Більше до Семена ні мати, ні сестра не приходили. А він і не переживав, бо мав уже свою сім’ю! Найрідніших на світі люди!