– Пощастило тобі, друже, – знайомий із захопленням дивився на нову машину. – Таку тещу ще пошукати треба. Ти сам собі не заздриш?
– Та вже не скаржуся, – відповів Сашко, хоча особливої гордості від незаслуженого подарунка не відчував. Розумів: теща не дбає про нього. Вся справа у статусі: новій рідні соромно бачити зятя на бюджетній іномарці.
З Аліною вони познайомилися на вулиці. Сашко просто сів поруч із нею на лавку. Одразу зрозумів: Моя!
Вона, звичайно, не могла не помітити захоплення та щасливого блиску в його очах. Так щиро на неї ще ніхто не дивився. Їхній роман розвивався стрімко. Сашко вже через три місяці поставив питання: «Або виходь за мене заміж, або давай розлучимося, якщо для тебе все це несерйозно».
Аліна погодилася стати його дружиною. Симпатичний, закоханий, ніжний, одразу в ЗАГС кличе – всі дівочі мрії в одному флаконі. А те, що вони різного поля ягоди, не є проблемою. Тато в Аліни теж з низів нагору пробивався. Зрозуміє, що щастя доньки важливіше за будь-які ділові розрахунки.
Сашко не витав у хмарах. Розумів, що їхні стосунки з Аліною – мезальянс. Він лише автомеханік, хай і дуже талановитий, виріс на міській околиці, з рідних – тільки мама, батька в очі не бачив. Вона – єдина дочка заможної людини. Дівчинка, яка ніколи не знала потреби. Як він виглядає у очах її батьків? Як простак, який хоче в’їхати до раю завдяки вигідному шлюбу.
Але з любов’ю не посперечаєшся. Життя без Аліни він не уявляв. Тому й вирішив не тягнути з пропозицією: тут або пан, або пропав. Все одно йому ніколи не дотягнутися до такого фінансового рівня, який би видався її батькам достатнім. Не приймуть, то не приймуть. Аліна, зрештою, може і сама вибрати кохання.
У день знайомства з батьками нареченої Олександр хвилювався, як ніколи. Переміряв усі сорочки та краватки – дуже хотів сподобатися. Хоча розумів: шансів мало… майже нема.
Аліна жила у котеджному селищі.
– Нічого собі! – захопився він, коли в’їхав у відчинені ворота. – Не будинок, а замок.
– Я тобі потім екскурсію влаштую, у нас є зимовий сад із фонтаном, – пообіцяла Аліна. – Ходімо, мама з татом чекають.
– Зараз мене забракують! – прошепотів він Аліні.
– Нісенітниці, у мене хороші батьки, – заспокоїла вона. – Скільки тобі можна говорити?
– Ласкаво просимо! – пролунав раптом дзвінкий голос.
Перед Сашком стояла шатенка середнього віку. Доглянута та струнка, вона привітно посміхалася. У юнака камінь із душі впав.
– Здрастуйте, Жанно Максимівно!
– Можна просто Жанна, – озвалася мама Аліни.
Потім вони пили чай. Батько нареченої Дмитро Петрович майже нічого не говорив, більше дивився на екран смартфона. За інших обставин Сашка б насторожив його похмурий вигляд. Але чарівність і тонкий гумор Жанни Максимівни розряджали атмосферу:
– Аліна сказала, ти автомеханік, – невимушено промовила вона. – Подобається робота?
– Так, з дитинства любив у моторах копатися, мамин брат цим займався, і мене навчив, – трохи зніяковівши, відповів Сашко. – Я в другому класі вже знав, до якого коледжу вступатиму.
– Молодець! Який цілеспрямований! – похвалила жінка. – Навчився, значить, улюбленій справі. Золоті руки це завжди затребуване. З такою професією не пропадеш. А живеш де?
– Квартиру винаймаю, поки один. Як одружуся, думаю іпотеку брати.
– Сашко у мене найкращий, – вставила Аліна. – Надійний.
– Я хіба сперечаюся, доню? – усміхнулася мама Аліни. – Для нас із татом головне – твій добробут. Впевнена, Сашко зробить тебе по-справжньому щасливою.
Дмитро Петрович хмикнув, не зводячи очей від смартфона.
Про заручини вирішили оголосити за два тижні. Жанна Максимівна задумала організувати фуршет у ресторані.
Напередодні знаменної події майбутня теща зателефонувала Сашку:
– Завтра ми з Аліною за тобою заїдемо о другій, треба купити тобі дещо з одягу.
– Але я зайнятий, до чотирьох мінімум.
– Добре, о четвертій. Решта не обговорюється! – запобігла можливій суперечці жінка. – Мій зять має виглядати бездоганно.
Сашко не наважився заперечити.
На заручини з’їхалися гості: бізнес-партнери, чиновники, численні родичі…
– Де збираєтесь жити? – поцікавився у нареченого пан у сірому костюмі.
– Ми купимо їм квартиру! – Жанна виросла як з-під землі, не дала Сашкові відповісти.
– А заробляти на життя чим будете? – продовжила якась жінка у капелюшку. – Ви, я чула, ремонтуєте автомобілі.
– Я люблю свою справу… – встиг вимовити Сашко.
– Працювати Сашко буде у Дмитра Петровича. Почне, як усі, із торгового представника…
Молодий чоловік зніяковів – такої розмови не було, але промовчав. Цілий вечір Жанна Максимівна не відходила від нього ні на крок і відповідала за нього на всі запитання гостей.
Увечері, коли Сашко натякнув Аліні на те, що її мама його соромиться і взагалі перегинає палицю із турботою, дівчина лише посміхнулася:
– Не хвилюйся, любий. Мама бажає нам добра. Ось побачиш – все буде як треба.
Невдовзі зіграли весілля. Гуляли широко і весело три дні. Серед величезних столів, важливих гостей, вітальних промов та салютів Олександр почував себе дивно. Він ніби потрапив до казки, яку не замовляв.
Мама Сашка наприкінці свята з сумом сказала синові:
– Гарне весілля. Тільки знаєш, не впізнаю я тебе, ніби підмінили мого Сашка.
– Так? А на кого ж я схожий?
– На ляльку…
Медовий місяць молодята провели на Мальдівах – Жанна обрала тур, купила путівки:
– Мої діти заслуговують лише на краще! – Заявила вона, відправляючи їх у подорож.
Далі все йшло як накатаною: нова робота у фірмі тестя, квартира в престижному районі, дорога іномарка – подарунок Жанни Максимівни.
– Гарна теща тобі дісталася! – любила повторювати вона, звертаючись до Сашка. – У цьому житті дуже важливо правильно одружитися, згоден?
– Так, пощастило. Нічого не скажеш, – кисло озвався той.
Чим більше минало часу, тим нещасливішим почував себе молодий чоловік. Бізнес тестя не надихав. Дмитро Петрович торгував сантехнікою, а Сашко не любив і не вмів продавати, всі ці переговори з постачальниками та замовниками були справжнім випробуванням. А ще він відчайдушно сумував за автомобілями та своєю майстернею.
Теща була всюди. Вона вирішувала, як Олександру жити, в скільки вставати, як розважатися, у що одягатися, чим харчуватися.
Гроза сталася несподівано. Аліна оголосила, що чекає на дитину.
– Чудова новина! – зрадів Сашко. – Вибиратимемо ім’я.
– Ми з мамою вже вигадали, – усміхнулася Аліна. – Якщо народиться дівчинка, назвемо її Єва, а якщо хлопчик – Роберт, чудове ім’я для сцени. Віддамо його на скрипку та до школи акторської майстерності.
І тут Сашко не витримав:
– Годі з мене! Він ще не народився, а з нього вже зібралися актора зробити?
– Що з тобою? – не зрозуміла Аліна, якій здавалося, що чоловік не вміє підвищувати голос.
– Нічого! Набридло бути лялькою в руках найкращої у світі тещі. Іду. Обов’язки батька виконуватиму справно. Але жити нам краще окремо, вибач.
Сашко гримнув дверима.
Пішов у чому був: сорочці та джинсах. Машину також залишив. Тимчасово оселився у мами. Повернувся на колишнє місце роботи. У фірмі тестя не з’являвся. Вагітну Аліну відвідував майже щодня. Привозив фрукти, водив на прогулянки.
Один раз, через три місяці після відходу, зателефонувала всюдисуща теща:
– Що відбувається? – запитала вона.
– Нічого. Намагаюся повернути самоповагу.
Якось, коли Сашко лежав під черговим зламаним автомобілем, у майстерні пролунав голос Жанни Максимівни:
– Сашко, повертайся додому. Нам усім тебе не вистачає.
– Серйозне місце, – озирнувшись на всі боки, заявив Дмитро Петрович. – Слухай, я тебе поважаю. Характер у тебе є – це головне. Повертайся, Жанна дошкуляти тобі не буде.
– Обіцяю, – підтвердила теща.
– До речі, вчора на огляді мені повідомили, що у нас буде син, – тихо промовила Аліна. – Як ти його назвеш?
– Борис, – усміхнувся Сашко. – А як підросте, рибу разом ловитимемо.
– Якщо він захоче, – несміливо додала дружина.
– Згоден!