– Сашко, а ти взагалі любиш свою дружину?
– Як тобі сказати, я люблю порядок, смачно поїсти, а з нею все це в мене є. З Валею зручно. Я сплю, а вона дітям шуміти не дає, мій сон охороняє. Їжа завжди є, смачна і свіжа. Звик я, і міняти нічого не збираюся. Напевно, люблю. Точно люблю!
– А як же моя сестра?
– А що твоя сестра? – Сашко злякався, невже його друг Миколка дізнався про інтрижку з Ольгою.
Нічого, звичайно, там і не було, так, два танці на корпоративі, провів до будинку, не більше. У голові тоді шуміло, та й думки були за продовження.
– Вона гарна, молодша. Ех! Якби ти одружився з нею, то ми б родичами були.
– А чим тебе не влаштовує нинішній стан?
– Міг би в гості щодня ходити. А то твоя Валя твій сон і від мене охороняє, і гульнути з тобою зайвий раз не можна. Ось зараз із роботи прийде і виставить найкращого твого друга. А ти навіть слова не скажеш. Треба вас з Олькою познайомити ближче. Вона хороша, щоправда готувати не любить. Натомість у морозилці завжди є вареники й піца. Тобі, звісно, після таких страв це буде не дуже, зате Олька краще.
– Ні, Миколко, навіть не пропонуй. Шукай їй іншого нареченого. У мене дружина хороша, кохана, діти. А навіщо твоїй сестрі чоловік із причепом.
– Якщо почали розмову, то доведеться тобі всі карти видати. Олька не хоче народжувати, щоб фігура була і все інше. Їй достатньо твоїх дітей. Начебто вони і є, а насправді в іншому городі. А ти їй подобаєшся. Я ж сьогодні на її прохання і прийшов. Ви працюєте разом, а ти уваги не звертаєш на неї.
Сашку кинуло в піт, добре, що Валентина ще на роботі і нічого не чує. Адже Олька, як завжди називав її брат, сама почала показувати йому знаки уваги на тому новорічному корпоративі. Танці, посмішки ігристе,… Пішов Сашко її проводжати, але, видно, Бог відвів. Порожня вулиця, рідкісні машини пролітали повз. Звідки не візьмись – бабуся на пішохідному переході.
– Любий, допоможи. Боюся не встигну перейти, а ці гасають, – повз знову помчала машина. – Мені додому давно пора, в аптеку ходила, ліки у чоловіка закінчилися, а без них ніяк.
– Звичайно, допоможу, – Сашко подивився на всі боки і підхопив бабусю під руку.
– Сашко, ти що у благодійники записався, хай сама йде. Якщо ходить ночами, то й перейти зможе, – сказала Ольга.
– Не слухайте її, вона просто перебрала трохи, свято у нас було в колективі.
– Розумію. Тільки в тебе є дружина, діти, а це помилка. Не роби цього.
– А ви звідки знаєте?!
– Знаю. Помилка життя зіпсує. Я багато бачила, а ти не заслужив поганої долі. Дякую, що не кинув мене на дорозі. Хороший ти.
– А може, вам ще допомога потрібна? Що ж ви в ніч у аптеку пішли? Невже нікому сходити?
– Нема кому, двоє нас. А допомоги не треба, впораюся.
Поки Олександр переводив стареньку і розмовляв з нею, Ольга стояла з іншого боку дороги. Коли він уже пішов до неї, то Ольга раптом пішла швидким кроком додому. Сашко наздоганяти її не став. Побачив, як вона зайшла до свого під’їзду, і пішов додому.
Наступного дня Ольга неоднозначно дивилася на нього. Кілька разів проходила повз, один раз трохи каву на нього не пролила.
А у Сашка у вухах тоді стояли слова бабусі: “Помилка життя зіпсує.” Продовження не вийшло, а могло б, якби не та бабуся.
Чоловік навіть намагався знайти стареньку, ходив тим маршрутом, знайшов аптеку, але так і не зустрів її. Він просто хотів їй допомогти, самотня ж, без родичів.
– Сашко, ти чого мовчиш? Подобається тобі моя сестра?
– Ні. Мені моя дружина подобається, сім’я, діти. Люблю я їх, і якщо ти був мій друг, то не пропонував більше такого ніколи.
– Друг. Але я ще й брат, я обіцяв Ользі.
– Все, Миколо, пора тобі додому. Зараз Валя моя прийде, мої дівчатка вже вдома. Не хочу, щоб вона чула твої нісенітниці. Я її люблю.
– У неї й фігури вже немає, а Ольга молода, струнка.
Останні слова почула Валентина. Вона зайшла тихо, а чоловіки розмовляли голосно.
– Миколо, я ж сказав, щоб ти йшов! Нема чого на фігуру моєї дружини дивитися, свою мати треба. Встав і вийшов!
– Ось ти як до друга!
Повз Валю пролетів Микола, а Сашко злякано глянув на дружину. Що вона чула?
– Валю, ти давно тут?
– Ні, тільки-но прийшла. А що це з твоїм Миколою? Посварилися?
– Так. Тепер надовго, може й назавжди.
– От і добре, одні неприємності від нього.
– А я тут, Валечко, картопельку смажив, думав на закуску нам із Миколою, а не встиг. Давай вечеряти. Клич дівчат, вони в кімнаті.
Після цього Микола більше не показувався у квартирі друга. Іноді вони зустрічалися, але колишньої дружби вже не було. Ольга звільнилася і більше її Олександр ніколи не бачив.
А Валентину, свою Валечку, Олександр справді любить. Це не просто звичка до чистоти й смачної їжі. І не просто зручна дружина, а справді кохана. Точно любить і нічого міняти не збирається!
Помилка може зіпсувати життя, якщо вчасно не зупинитися…