– Вітя, ну що це таке справді? – дружина тримала в руках електродриль.
– Ну, дриль! – спробував відбутися жартами чоловік.
– Ти чудово розумієш, про що я говорю! – підвищила тон Маргарита.
Так, чоловік чудово розумів, про що йдеться. Просто він зовсім не знав, що йому відповісти: дриль була подарований його батьками на День Народження, і він про це мріяв дуже давно.
Але подарована вона була не на його День Народження, що було б цілком розумно, а на День Народження Рити: в цьому й була вся заковика.
І цей випадок був аж ніяк не поодиноким: батьки просто понадилися, як то кажуть, на всі свята невістки, дарувати їй подарунки, призначені виключно для нього – улюбленого сина.
Вперше цьому не надали жодного значення і визнали випадковістю. Тим більше, що комплект склянок для пінного цілком можна було використовувати у побуті.
Як казала бабуся Рити, все, що в хату – все нормально! А це було явно не до хати.
Як там мовиться? Один раз – випадковість. Другий – збіг. Третій – звичка. І ця звичка потроху почала напружувати.
– Ось що б ти подумав, якби тобі подарували на День Народження жіночу сорочку? – жінка намагалася знайти хоч якесь розумне пояснення поведінці свекрухи. – І зробив це не партнер із бізнесу – тут все було б зрозуміло. А батьки дружини.
– Ну, не знаю, – зам’явся Віктор. – навіть жодних ідей у цей бік немає.
– Але ж вони чимось керувалися, коли подарували мені блешні?
– Мабуть, тим, що рибу ми їстимемо разом!
– Згодна! Але тоді чому б не вручити мені хоча б каструлю, хоча я не вважаю каструлю подарунком: суп ми теж їмо разом! Або гарну тефлонову сковороду.
Та я вже згодна на набір ганчірок від відомої фірми: це теж у будинок, але прибираю, в основному, я!
І я була б справді рада цьому на День Народження: набагато більше, ніж дорогому спінінгу для ловлі щук.
До того ж, тоді логічно б тобі було дарувати речі для мене: може, це така гра, хто їх розбере! Але ж вони мене повністю ігнорують!
І коханий чоловік промовчав: а що тут відповісти? Слів не було – одні емоції.
Чому батьки так чинили, сказати важко. Думки з цього приводу, звичайно, були. Але всі вони були неконструктивними.
Можливо, це був натяк. Але кому і на що? Усі ці чоловічі атрибути дарувалися Риті. Отже, натяк призначався їй.
Але на що може натякати набір блешень? Тільки на те, що настав час їхати на рибалку! Залишай все: на озері почався лов риби! І ні в кого не буде сумнівів для трактування подарунка.
Ну не в вуха ж їх вішати, я вас прошу!
Якби дружині були подаровані ганчірки, це, можливо, означало, що їй потрібно ретельно прибирати.
Але на що можуть натякати дві гантелі, люди добрі? Качай біцепси, щоби могла без зусиль тримати в руках дриль?
Рита, як варіант, висловила, що це може бути прояв байдужого та зневажливого ставлення до неї, як до невістки: ти для нас – ніхто!
Тому ми не маємо наміру витрачати ні сил, ні коштів на тебе, повне нічого. Тебе для нас просто не існує. І бачимо перед собою лише нашого улюбленого синочка, бо ти – порожнє місце: звідси – і відповідні подарунки.
Вітя, звісно, спробував заспокоїти дружину:
– З чого ти взяла? Вони до тебе чудово ставляться!
Так, зовні все було відносно непогано. Але ці подарунки, справді, викликали певне здивування. І, якщо чесно, навівали на відповідні думки: може, Рита, не така вже й неправа…
Син намагався поговорити з батьками і натяками, і прямо: подаруйте щось Риті! Так – тільки для неї! Хай недорогий шампунь, навіть мочалку, сіль для ванни: але саме для неї!
– А раптом їй не сподобається? Твої смаки ми знаємо!
– Та Бог з ним – викине! Але нехай знає, що вона не забута! Чи ви думаєте, що вона зраділа подарованим на 8 березня гантелям?
– Але ж і вона може з ними займатися!
– Я тебе благаю, мамо! Ну, годі, зрештою: ти чудово розумієш, що я маю на увазі.
Час минав – наближалася вже п’ята річниця їхнього спільного життя. І в пари все було добре.
Так, якби не ці подарунки: батьки чоловіка продовжували робити їх із завзятістю. Хоча в іншому поводилися абсолютно адекватно. І це вносило деякий дискомфорт у щасливе життя Рити та Віктора і знову ж таки породжувало деякі припущення.
Але ж має бути цьому якесь пояснення!
– Бабусю, я не знаю, що мені робити! – плакала зайшовши провідати батьків Рита: старенька бабуся жила разом із ними.
– Та що ти так переживаєш, ягідко моя! – говорила старенька, побачивши кохану внучку в сльозах.
– Вони мені подарували на День народження навігатор, а я ж не керую машиною! Ясна річ, що це подарунок їхньому улюбленому синочку!
– Ну, подарували то подарували! В нагоді цей, як його, навігатор стане: все, що в будинок – добре!
– А робити то, що? Мені вже все набридло! Хоч розлучайся!
– Та що ти таке говориш – розлучатися! Та й Вітя тебе дуже любить. А ти не плач, а спробуй відплатити їм тією ж монетою.
– Як це?
– Так! Яке у нас найближче свято? День Народження свекра? Ось і подаруйте свекру щось таке! Ти ж у нас розумниця – придумай щось! Я вже давно не в цьому, як ви кажете, у тренді!
Бабуся, як завжди, мала рацію. І вона, звичайно ж, лукавила: мудра старенька не лише знала слово тренд та навігатор, а й була у тренді.
І її поради завжди містили раціональне зерно: чому б і ні? Тільки обставити все слід, щоб комар носа не підточив: не важливо, що ти робиш, а важливо, як ти про це говориш.
І Рита зголосилася купити свекру подарунок: свекор виявив бажання мати модульну картину. Так називалася картина, що складається з кількох частин: її мали намір почепити над ліжком – там ще залишалося порожнє місце!
Решта була завішана роботами свекрухи: вона любила вишивку у всіх її проявах. А для цього зараз були всі можливості та передумови.
Сказано – зроблено! Подарунок був завбачливо запакований у папір веселенького забарвлення і ретельно заклеєний скотчем: сюрприз буде!
В суботу, ближче вечора, Рита та Віктор вирушили на День Народження до батька чоловіка.
Дарувати подарунки в сім’ї чоловіка було заведено у процесі застілля. Спочатку син привітав батька. А потім гарно упакований подарунок від їхньої родини батькові чоловіка вручила Рита.
– Прийміть від нас, цей скромний подарунок, – сказала невістка і вручила свекру коробку, запаковану у папір веселенького забарвлення.
– А це що? – свекор почав розгортати обгортку.
– Тут все написано! – якось єхидно додала Рита.
Через декілька секунд свекор, розгорнув обгортку, відкрив коробку і застиг від побаченого
Так, це був набір для вишивки. Усередині упаковки знаходилася канва з нанесеним малюнком, нитки та рамка: вишив, вставив у рамку потрібного розміру, почепив на стінку та сиди собі, милуйся. Не хочеш милуватися – подаруй комусь: рідні – ціла купа!
І свекор чудово знав, що це таке: він сам неодноразово купував свекрусі подібне до будь-яких свят. Але щоб отримати такий подарунок самому…
– Але ж я не вишиваю!
– А Ви почніть! – Запропонувала усміхнена Рита. – Ви чому не вишивали? Тому що у Вас не було свого набору: усе дружині та дружині. До того ж тепер буде можливість навчитися чогось нового.
Усі помовчали. А потім свекор невпевненим тоном припустив:
– Смієшся?
Але пристойна дівчина з доброї родини дивилася таким чесним поглядом, що всі думки про насмішки були відхилені.
– У жодному разі! – щиро промовила невістка. – Як можна! Ось ви, наприклад, подарували мені дриль і я навчилася свердлити дірки.
– Отвори! – обережно поправив її чоловік, який відчув у поведінці дружини недобре.
– Так, вибачте: отвори. Навігатор допоміг мені навчитися водити машину.
І дівчина продовжила:
– Подарована мені на День Народження шкіряна чоловіча візитниця спонукала мене оформити кілька дебетових карт, у яких несподівано виявився дуже вдалий кешбек.
А одну з блешень я використала при виготовленні собі дуже миленького кулончика! Причому він виявився настільки вдалим, що довелося зробити кілька подарунків!
І тепер я знаю, як ловити щуку на спінінг! Бачите, скільки нового з’явилося в моєму житті, дякуючи вам, дорогі батьки мого коханого чоловіка!
От я й вирішила: а чому б Вам не почати вишивати, тату? Раптом це Вас зацікавить? Мені ж сподобалося свердлити дірки. Ой, отвори, звісно!
А якщо справа не залагодиться, у Вас завжди є на підхваті надійна підтримка. Так? – І вона подивилася на свекруху.
А та раптом мовчки відвела очі: було видно, що поведінка невістки їй не дуже сподобалася. Але зовні все виглядало напрочуд пристойно: гарний подарунок, ласкаві слова, щирий погляд… Тому причепитися було ні до чого, хоча дуже хотілося.
Атмосфера стала дещо напруженою. Зі становища вийшов кмітливий Вітя:
– Ну, що – за тебе тату!
Ну, як було не підтримати такий чудовий тост! І всі, звісно ж, підтримали!
А свекор, що перекинувши чарку, виніс подарунок в іншу кімнату: з очей геть!
Але розумна Маргарита зрозуміла, що її задум досяг мети. Ну, якщо і це до них не дійде, тоді…
“Хоча що тут думати? Станеш засмучуватися, коли справа буде вирішена не на твою користь”, – говорила її мудра бабуся. А поки що все йшло за наміченим планом.
– Так, спритно ти це зробила: я й не думав, що ти в мене така вигадлива! – сказав чоловік дорогою додому.
– Що зробила? – цілком щиро здивувалася Ритка.
– Провчила рідню!
І, побачивши обурений погляд дружини, додав:
– Та гаразд – мене ти можеш не обманювати! Але, гадаю, що в тебе вийшло: скоро 8 березня – побачимо!
На 8 березня Рита від свекрів отримала в подарунок гарненьку піжамку, куплену в її улюбленому магазині!
Права була бабуся: все у житті досягається вправами. А тут виявилося досить одного разу: або рідня була тямущою, або ідея – на висоті.
І цей єдиний раз з лишком перекрив роки порожньої розмови з проханнями: чому б вам не подарувати що-небудь саме для Рити, мамо та тату? Навіщо ж дарувати їй на День Народження паяльник?
Мабуть, з людьми треба чинити так само, як вони роблять з тобою. Спробуйте – і у вас все обов’язково вийде: у Рити вийшло! І спасибі бабусі, яка завжди була у тренді…