– З якого приводу знову гуляємо? – Рита стояла посеред своєї кухні і розгублено оглядала її.
Племінники чоловіка Андрій та Роман, судячи з їх задоволених облич, спорожняли вже не першу пляшку з міцним напоєм. Сам чоловік сидів поряд. На столі недбало була накидана різноманітна закуска.
– О, Рито! Привіт! А ми ось з хлопцями вирішили повечеряти, – промовив Микола дружині.
– Повечеряти? Це тепер так називається? – невдоволено піднявши з підлоги порожню пляшку, грізно спитала Рита.
– Рито, сідай з нами. Ти ж з роботи, голодна, — привітно запросив господиню за її стіл Андрій. – Ми ось картоплі підсмажили, солоні огірочки знайшли в холодильнику. Супер закусочка! Приєднуйся.
– Я питаю – з якого приводу свято? Ви коли почнете працювати? Наскільки я пам’ятаю, саме для цього ви приїхали сюди тиждень тому.
– Ну, Рито! Куди поспішати? Адже ми у відпустці з Романом. Як і всі робітники, маємо право на відпочинок, – продовжував зайво балакучий Андрій.
– Підтверджую – право на відпочинок ніхто не скасовував! – увімкнувся Роман.
– Рито, не сварися, прошу тебе. Якщо хлопці обіцяли, все зроблять вчасно. Ручаюся! – Микола навіть махнув рукою для більшої переконливості. Але рука зіскочила зі столу, змінивши траєкторію та потягнула за собою свого господаря. Микола ледве втримався на стільці. – Ой! Вибачте. Ледве не втратив рівновагу…
********
Маргариті нещодавно захотілося зробити ремонт на кухні і в суміщеному санвузлі своєї квартири. Тут вони з чоловіком жили вже років з десять, і відколи придбали квартиру, ремонт не робили жодного разу.
Рита почала читати оголошення, дзвонила майстрам, прицінювалася. І впадала у легкий ступор.
Ціну за свою роботу ремонтники ставили таку, начебто мали намір будувати ще одну єгипетську піраміду.
– Так дорого! Ви що? Там же кухня – вісім метрів загалом. І санвузол невеликий, і роботи не багато, – намагалася вести дискусію Рита, але щоразу терпіла фіаско. Кожен новий дзвінок за оголошенням розчаровував її дедалі більше.
Грошей не вистачало. Треба було залазити у борги чи відмовитися від своєї ідеї.
Ремонт жінка запланувала зробити до приїзду своєї мами, яка жила далеко і з дочкою бачилася лише раз на рік.
Минулого свого приїзду мати посварила Риту за те, що вона не стежить за своєю квартирою.
– Рито, ну сама хіба не бачиш – кухня твоя давно вже просить ремонту! Та й не вона одна. Дивно, що Миколі теж до цього жодної справи немає. Хоча, про що я? Адже йому головне, щоб після роботи було що поїсти. А решта – вже не його турбота. І де ти тільки знайшла такого чоловіка?
– Ти про ремонт, мамо? Сама розумію, що настав час. Але ми все з грошима не вирішимо питання. Адже там багато відразу знадобиться – і на будматеріали, і майстрам за роботу. Але обіцяю тобі – до наступного твого приїзду квартира зміниться, – запевнила матір Рита.
І ось зараз, коли дізналася, що до них за місяць приїжджає мама, терміново вирішила діяти в цьому напрямку.
– Ти чого така? Очі на мокрому місці, що сталося? – Запитав Микола, побачивши ввечері пригнічену дружину.
– Та нічого! Але так, я засмучена. Взагалі не знаю, як виходити із ситуації. Ну що – кредит, чи що, брати? – з розпачем відповіла Рита.
– Ти про ремонт зараз? Так все! Загалом проблем немає! Я вже все вигадав, моя люба! – радісно потираючи руки, оголосив Микола.
– Ти? – здивувалася дружина. – Що, вигадав, де гроші роздобути?
– Ні. Бери вище!
– Ну? Не тягни!
– Я знайшов людей, які зроблять нам з тобою швидкий та якісний ремонт за справжні копійки.
– Та гаразд. Де цікаво знайшов? Я вже тиждень дзвоню по всіх оголошеннях, і тільки голова кругом йде, толку немає. Такі гроші просять, що страшно говорити!
– Не треба! Не треба нам жодних грошей. Ну хіба чисто символічні, щоб хлопці не образилися.
– Які хлопці? Що ти мені заморочив голову? – ще хвилюючись повірити в те, що справа складеться благополучно, уточнила дружина.
– Мої племінники – Роман та Андрій. Вони ж у себе в місті саме цим і займаються, – радіючи, говорив Микола.
– Чим? Ремонтом? Я не знала, якщо чесно. І давно?
– Ну, так! Кілька років вже цим заробляють. Покличу їх сюди, вони спритні, за тиждень все зроблять. Ну, молодець я в тебе?
– Навіть не знаю, що й сказати. А вони точно вміють, впораються? Не зіпсують нам квартиру?
– Ну, кажу ж – майстри з досвідом. Не хвилюйся. Тим паче, свої, рідні. Та вони для рідні подвійно старатимуться.
– Ну клич своїх племінників. Подивимося, на що вони здатні, – погодилася Рита.
Іншого виходу вона не бачила.
Племінники чоловіка – 22-річний Андрій та 25-річний Роман приїхали вже через три дні після дзвінка Миколи. Пояснили дядькові, що на даний момент у них замовлень немає, і вони можуть зайнятися їх ремонтом.
Але день йшов за днем, а справа не рухалася. Сиротливо стояли осторонь куплені будматеріали, а “майстри” все не бралися за справу.
У перші два дні гості святкували зустріч із ріднею та свій приїзд. Маргарита, чекаючи на родичів, приготувала щедрий стіл – запекла курочку, зварила молоду картоплю, зробила кілька ситних салатів із майонезом – знала, хлопці такі люблять. Крім того, під зав’язку заповнила холодильник різноманітними продуктами та напоями. Адже в найближчі два тижні їй доведеться годувати одразу трьох дорослих та здорових чоловіків.
Коли на третій день їхнього приїзду, прийшовши з роботи додому, Маргарита побачила ту саму сумну картину, вона засмутилася і запідозрила недобре.
– Так, друзі, чим займалися? Щось я жодних змін не бачу? Ви що, сюди приїхали на рік? Ремонт потрібний терміново! І ми з чоловіком вас про це одразу попередили, – невдоволено промовила господиня.
– Рито, не сварись! Ми з братом працюємо злагоджено та швидко. Нам варто лише почати, і все піде, як по маслу. Нас потім не зупинити! А поки що ми не поспішаємо.
– А ось і дарма! Вам потрібно поквапитися! І це головна умова. Миколо, а ти що мовчиш? Тебе, дивлюся, все влаштовує.
– Ну, що ти… Думаю, хлопці самі розберуться, не маленькі. Ми ось із ними запланували на завтра стару плитку зняти. Так? А там справа закипить.
– Звісно! Як скажеш, дядьку Миколо. А поки що – відпочиваємо. Так втомилися на минулих замовленнях, що сили немає.
– Миколо, можна тебе на хвилинку? – Покликала Рита чоловіка в кімнату.
Щільно зачинивши двері, дружина глянула на Миколу з обуренням.
– Миколо, а що діється? Довго твої племінники витрачатимуть дорогоцінний час, налаштовуватимуться, відпочиватимуть незрозуміло від чого? У мене таке неприємне почуття, що ви мене обманюєте. Чи я помиляюся, любий?
– Та ні, ну що ти вигадала! Все буде, як ми планували. Завтра хлопці почнуть ремонт у нашій кухні.
– Ти у цьому певен? Вони поки що тільки й роблять, що гульбанять та їдять. А я, між іншим, купила продукти на два тижні. І щоб годувати їх за роботу, а не влаштовувати санаторій. Довго я буду цих дармоїдів пригощати? Двох здорових дітей!
– Рито, заспокойся. Ти надто засмучена. Адже все не так страшно. Завтра почнуть і до приїзду твоєї мами обов’язково закінчать, – переконував дружину Микола.
– Не певна я вже в цьому, зовсім не певна. Але, знаєш, я попередила тебе. І якщо задум мій не складеться, ти мені відповіси на повну!
Наступного дня, повернувшись додому, Рита переконалася у тому, що племінники чоловіка справді зняли стару плитку у ванній та частково на кухні. Зараз вони сиділи за столом. І їли з великим апетитом продукти з холодильника Рити.
– Ну от! А ти, Рито, переживала. Пішла справа! – вигукнув Андрій, побачивши господиню. – Приєднуйся до нас. Вечерятимо.
******
Сьогодні було рівно сім днів із того моменту, як племінники чоловіка приїхали робити ремонт.
Терпляча і завжди спокійна дружина Миколи сьогодні втратила самовладання. Вона зрозуміла, що це межа. Все!
– Ану пішли звідси! Геть з моєї квартири! Ремонтники, майстри! Ви майстри чужі холодильники спустошувати! Дармаїди. Геть звідси! Повторювати не буду.
– Рито, припини, ти що? – здивувався добряче «веселий» Микола. – Все ж таки йде за планом. Плитку зняли. Завтра планували зайнятися стінами.
– Ось саме! За сім днів – лише плитку зняли і все! Ви смієтеся з мене, так? У мене мама за десять днів приїжджає, а тут сарай замість квартири.
– Ну, знаєте, це неподобство якесь! Так із нами обійтися. Дядь Микола, без образ, але ми поїхали додому, – невдоволено видав Роман. – Ми, звичайно, рідня і таке інше. Але закривати очі на витівки твоєї дружини не збираємось!
– Та ви що, хлопці? Рита зараз заспокоїться, – Микола намагався згладити ситуацію.
– Ні, не заспокоюся! Зібралися й уперед! На вокзал.
Коли племінники покинули їхню квартиру, Рита взялася за чоловіка.
– Ну що, чоловік, на тебе чекає неприємний сюрприз, – єхидно сказала Маргарита.
– Кохана, ну що ти так засмутилася… Хлопців вигнала. Образила їх нізащо. Вони б усе зробили, треба було лише почекати.
– До Нового року? Скільки чекати? Ось я не розумна! Повірила тобі, повелася казочкою про безкоштовний ремонт. Начебто не знала, що безкоштовний сир лише в мишоловці. Ось я в неї і потрапила, не розумна. Але, ти знаєш, Миколо, я знайшла вихід із цієї негарної ситуації.
– Так? – з надією спитав він. – І який же?
– Він тобі не сподобається. Але ти не лишив мені вибору. Я зателефонувала мамі і попередила її, що у нас в квартирі йде ремонт. Тому ми з нею їдемо на море вдвох.
– На море? А звідки в тебе гроші, кохана? – Микола здивувався.
– А поки ми з мамою будемо на морі, я найму справжніх майстрів, щоб вони вже нарешті привели в нормальний вигляд мою кухню та ванну.
– Звідки гроші, Рито?
– Звідки? А я не сказала? Ні? Ось, забула. Треба ж не сказала. А я продала твою машину, Миколо. Ти ж знаєш, вона на мене була оформлена.
– Ти продала мою машину? – остовпів Микола.
– Так. Вона тобі більше не потрібна. Невдахи повинні їздити на маршрутці. Це тобі буде урок! Покупці вже завтра переведуть мені гроші, і я оплачу майстрам їхню роботу. Так, і куплю квитки на море нам із мамою.
– А ти підступна. Я ж хотів як краще! Малими коштами ремонт планував зробити. Для нас старався. Для тебе! А ти ось як зі мною…
– Нічого, переживеш! – Рита була сувора.
– А може, я теж з вами на море, га? – вирішив ризикнути Микола.
– Ні. Хтось має контролювати ремонтні роботи в нашій квартирі. Дивишся, і реабілітуєшся переді мною.
За десять днів Маргарита поїхала з матір’ю на море, а Микола залишився вдома, щоб стежити за ремонтом.
– Невже твій чоловік взявся за розум і нарешті вирішив привести вашу квартиру у відповідний вигляд? Ось не чекала! – плаваючи в теплих хвилях, поцікавилася мати Рити.
– Звісно, взявся. Ну повинен він колись порозумнішати! – З усмішкою відповіла Рита матері.