– Синку, що ж ти невеселий? У тебе весілля, а ти похмуріший за хмару! – спитав батько, зайшовши у кімнату Романа.
Хлопець повернувся і постарався показати усмішку, але вийшла вона надто нещирою.
– Якщо передумав одружуватися, так і скажи!.. Тобі ж жити з дружиною, не діло її і себе засмучувати.
– Все гаразд, тату. Цей шлюб є вигідним для твого бізнесу. Бо ж ти сам казав. Хто я такий, щоб опиратися? Мама права – любов обов’язково прийде. Віка хороша дівчина з великим чистим серцем. Я постараюся покохати її і стати для неї добрим чоловіком.
Микола Максимович лише гірко зітхнув. Він не хотів тиснути на сина, розуміючи, що бізнес це справа наживна… Сьогодні справи йдуть краще, завтра гірше. Корисні родинні зв’язки допомогли б йому втриматись і стійко закріпитися на потрібних позиціях, але не хотілося жертвувати заради цього щастям сина.
Ось тільки Роман сам прийшов до батька і заявив, що хоче одружитися з нареченою, яку йому запропонували.
Що стало причиною, він так і не сказав, але видно було якусь гіркоту в його очах.
– Ти не хвилюйся, тату. Я просто попрощаюся з минулим і на весіллі навіть вигляду не покажу, що мені важко на душі.
Батько кивнув, поплескав сина по плечу і пішов, а Роман сів на крісло і потер скроні, намагаючись прийти в норму.
Який сенс журитися про те, чого не змінити? Він любив усім серцем дівчину, яка відповідала йому взаємністю, а потім дізнався, що це й не кохання зовсім було.
Хіба воно може закінчитися несподівано? Ліда заявила, що тепер любить іншого чоловіка і попросила… Ні, вимагала, дати їй спокій.
Що ще залишалося робити?
Тієї миті, коли вона сказала ті слова, Роман зрозумів, що вже не зможе полюбити когось так само, як любив її, а якщо не буде кохання, то навіщо нехтувати вигідним шлюбом?
До того ж Віка виявилася гарною дівчиною. Вона буда дуже дбайливою і доброю. Хіба можна було мріяти про кращу дружину? Скромна й красива… Віддана. Роман вирішив одружитися з нею і спробувати полюбити.
Настав час їхати по наречену, і Роман нарешті змусив себе посміхнутися.
Йому подумалося, що це нечесно по відношенню до Віки, але він одразу сказав їй, що поки не любить, одружується заради вигідності їх союзу. Він пообіцяв стати добрим чоловіком, але в коханні заприсягтися не міг.
– Не хвилюйся. Я намагатимусь зробити все, щоб ти полюбив мене. До того ж, я поки що сама сумніваюся у своїх почуттях, – посміхнулася Віка, коли Роман зізнався їй.
Все було чесно. Обоє розуміли, на що йшли, але на душі все-таки було неспокійно. Ще й чорна кішка перебігла дорогу прямо біля воріт будинку нареченої.
– Погана прикмета, – зашепотілися гості.
Роман тільки відмахнувся від цих слів. Ну до чого тут якась прикмета? Пробігла кішка… І добре. Нехай іде в своїх справах. І чому вони впевнені, що вона чорна? Раптом у неї білий животик?
Оскільки весілля батьки нареченої хотіли розкішне, то вони орендували великий будинок у передмісті й запросили туди реєстратора зі священником. Вони наполягали, що молоді повинні не просто розписатися перед законом, а й повінчатися, щоб Бог схвалив їхній шлюб.
Романові було байдуже. Він не збирався кидати наречену. Якщо одружується зараз – буде вірний і відданий їй до кінця днів.
Він подумав, що, можливо, такий шлюб і правильніший, аніж той, що заснований на коханні. Адже на власному досвіді переконався, наскільки невічне це почуття. А може, й не буває такого, щоб двоє любили взаємно? Знову і знову прокручуючи в голові розмову з Лідою того дня, коли вона покинула його, Роман намагався зачепитися за щось, здатне допомогти розгледіти брехню, але не зміг.
На її очах не було сліз. Вона не виглядала засмученою і навіть усміхалася. Здавалося, вона взагалі нездатна відчувати щось.
– Молоді, у нас у сім’ї є традиція, – розпочала майбутня теща. – Разом із небесними ліхтариками перед одруженням потрібно відпустити минуле і ступити в нове життя. Ліхтарики для вас уже підготовлені, так що запаліть їх і відпустіть у небо, залишаючи місце лише теперішньому та вашому спільному майбутньому.
Роман запалив свічку і відпустив ліхтарик у небо, обіцяючи собі забути прекрасне обличчя Лідії, її дзвінкий сміх та такі ніжні поцілунки.
– А це хто такий? – раптом почулося з-за спини, і Роман мимоволі обернувся.
Віка випустила ліхтар, свічку на якому не встигла запалити і злякано подивилася на діда, одягненого в старий одяг.
– Хто його пустив? – запитала теща.
– Виставіть його! – вигукнула Віка.
Роман подивився на бліду як полотно наречену і здивувався.
Вона ніколи раніше не кидалася такими словами і готова була допомогти будь кому. То що з нею стало тепер? Можливо, розхвилювалася і не хотіла зіпсувати весілля, але хіба це привід так виставляти людину?
Двоє гостей з боку нареченої взяли старого під руки і повели до воріт.
– Стривайте! Мені потрібно лише кілька слів сказати нареченому! Прошу вас! – казав незнайомець.
Віка тримала за руку Романа, не дозволяючи йому зробити й крок убік.
– Він пройдисвіт! Тобі не слід говорити з ним. Нехай його виставлять.
Романа неприємно вразили слова нареченої. Що сталося з його коханою? Чи це було нещиро? Віка просто намагалася зачарувати нареченого, бо розповідала йому казки про свою доброту? Не хотілося б, звісно, так думати. Вона здавалася йому відвертою. Невже він настільки не вміє розумітися на людях?
– І все-таки я хочу почути, що він скаже.
– Ти хочеш зіпсувати мені настрій? – вигукнула Віка і притупнула ногою.
Старого в цей момент уже вивели за ворота. Усередині Романа щось стрепенулося. Хіба можна було так поводитися з людьми?
До того ж, він когось нагадував йому. А може він зовсім не пройдисвіт? Багато хто живе бідно і носить старий одяг.
– Я зовсім тебе не впізнаю. Прошу тебе заспокойся. Ця людина хотіла поговорити зі мною, і я з’ясую, чого він хоче.
– У нас дуже скоро реєстрація! – Віка сильніше вчепилася в рукав нареченого. – Ти не посмієш кинути мене! Не посмієш!
І все-таки Роман забрав чіпкі пальці нареченої зі своєї руки, обурено похитавши головою.
– Я не знаю, що таке з тобою діється, але мені це зовсім не подобається. Як ти можеш так поводитися зараз?
– Якщо ти підеш, я можу скасувати весілля! – гукнула Віка вслід, але Роман не зупинявся.
Вийшовши з двору, чоловік наблизився до старого. Він сидів на лавці і гірко журився про щось.
– Вибачте за їхню поведінку. Ви хотіли поговорити зі мною?
– Ви Роман?
Хлопець кивнув у відповідь.
– Значить, з тобою. Я хотів сказати тільки те, що все це було брехнею. Моя внучка, Лідочка, вона не переставала любити тебе. Її змусили сказати цю брехню.
Роман відчув, як підкосилися ноги. Руки затремтіли, а з очей потекли сльози.
Навіщо було говорити все зараз? У день весілля? І хто міг змусити Ліду сказати таке?
Батьки Романа не знали про його кохання, але він планував познайомити з ними Ліду.
Він був упевнений, що вона зачарує їх так само, як і його, і тоді всі зрозуміють, чому він відмовляється від вигідного шлюбу. Хто міг спробувати завадити їм?
Простягнувши дідусеві руку, Роман допоміг йому підвестися.
Знервований майбутній тесть вискочив з подвірʼя і почав галасувати, що зять зовсім не поважає його сім’ю, порається з якимось безхатченком.
– Хто змусив? – запитав Роман старого.
– Наречена твоя, синку. І ось цей… – дідусь кивнув у бік батька Вікі. – Вони сказали, що наречена твоя вагітна, що у вас з нею народиться дитина, а ще пообіцяли влаштувати мені. Я давно стояв у черзі на дорогі процедури в лікарні…
Якось їм стало відомо, що вона вже підійшла і терміни зрушили.
Вони сказали Ліді, а я, старий, і нічого не знав. Якби не почув її розмову з матір’ю сьогодні, то й не дізнався б, що заради мене онука пожертвувала своїм щастям.
Діло твоє – захочеш ти одружитися зараз чи ні. Я мав розповісти, щоб камінь з душі зняти. Нехай скасовують процедури, якщо хочуть. Я вже своє пожив, а ось вони… З таким підходом і не живуть зовсім, тільки існують на догоду своїм примхам.
– Цей старий марить! – галасував батько Вікі. – Невже не розумієш, що це все підступи конкурентів? Хтось підіслав його, щоб скасувати весілля, а ти повівся і зіпсував моїй дочці настрій. Повернися і благай її про пробачення.
Ні… Це не було підступами конкурентів.
Ліда казала Роману, що її дідусь вже давно чекає, коли підійде його черга на процедури. Він мав проблеми з серцем, і Ліда дуже переживала. Самі процедури у такому віці ризикові, але вони могли продовжити його життя.
Старий не брехав. Він був готовий на все, щоб тільки правда розкрилася.
– Ходімо в мою машину, – взявши дідуся під руку, Роман повів його до свого прикрашеного бантами та квітами автомобіля.
– Що ти собі дозволяєш?! Тобі доведеться за все відповісти! Тобі і твоїм батькам! – галасував тесть.
Батько Романа тільки кивнув, що підтримує сина і розбереться з усім.
Дорогою до села, де зараз жила Ліда і доглядала діда, старому стало недобре.
Романові довелося терміново везти чоловіка до лікарні, де йому зробили терміново процедури. Ліда з матір’ю примчали, як тільки дізналися про те, що сталося.
Декілька годин вони сиділи біля палати, поки лікар не вийшов і не сказав, що все минулося і тепер уже не треба було чекати на чергу.
Ліда розплакалася, а Роман тихенько підійшов до неї і пригорнув до себе.
– Чому ти не з дружиною? Навіщо дідусь поїхав до тебе? Він перехвилювався… Якби щось сталося з ним…
Роман розповів про те, що сталося. Дідусь зупинив його від найбільшої помилки у житті.
– Ти мала поговорити зі мною. У мене з Вікою нічого не було. Як вона могла від мене завагітніти? До того ж… Я ніколи б не дозволив їм робити проблеми твоєму дідусеві. Чому ти не довірилась мені?
Ліда плакала і вибачалася. Вона зробила помилку. Дівчина пообіцяла, що більше ніколи так не вчинить, і Роман вибачив її.
За кілька днів Роман провідав дідуся й подякував йому за те, що врятував від нещасливого шлюбу.
Батьки Віки намагалися зруйнувати бізнес батька Романа, хотіли «віддячити», але діяли необережно, підставили самих себе й опинилися біля прірви.
– Ніколи не варто забувати, що бумеранг, він такий – наздоганяє того, хто його запустив… І рано чи пізно все розставляє на свої місця, – підсумував те, що сталося Микола Максимович.
Чоловік був радий, що не поріднився з такою підступною родиною і не сталося обʼєднання їхнього бізнесу, чого ті так активно прагнули.
Набагато приємніше було спілкуватися з рідними Ліди.
Бачачи, що його син щасливий, Микола Максимович тішився разом із ним.
Незважаючи на відсутність вигідних зв’язків, їм вдалося підняти бізнес і закріпитися на потрібних позиціях.
…Добро завжди множиться, а людина з добрим серцем отримує свою винагороду…