– Як же ж вона мені набридла! – вигукнула Оля, відкидаючи телефон убік.
Буквально дві хвилини тому вона весело щебетала в слухавку, погоджувалася з усіма словами свекрухи і обіцяла заскочити завтра на каву.
А зараз, у колі подружок, вона відкинула свою маску люб’язної невістки і вже сварилася до літньої жінки.
– Все лізе і лізе, ніби я без її цінних порад дня прожити не можу, – бурчала Оля.
– Та що ти так завелася? Дякувала б, що в тебе така уважна свекруха. І у ваше життя вона зовсім не лізе, повір, мені є з чим порівняти, – заступилася за жінку Марина. – Що тобі взагалі не подобається? Те, що вона в гості приходить раз на тиждень на кілька годин? А може, ти нервуєш тому, що вона не хоче відписувати вам свою квартиру?
– І це називається не лізе?! Вона мені за сьогоднішній день втретє дзвонить. Все намагається життю вчити!
– Третій раз вона тобі зателефонувала тільки тому, що перші два ти нічого їй так і не відповіла. Тобі поставили просте запитання – скільки гостей очікується на святі з твого боку.
А ти навіть цього не можеш сказати!
Краще б дякую людині сказала за те, що вона взяла на себе всю організацію вашої річниці.
Тамара Вікторівна витрачає купу часу, сил і грошей, аби все було на вищому рівні.
– Звичайний ресторан, купа народу, з яких більше половини родичів і нудна програма, – Оля невдоволено підібгала губи.
Таке свято їй зовсім було не до душі.
– Мене б хтось запитав, чого я дійсно хочу! Та краще вона гроші нам просто так віддала б, а не влаштовувала всю цю виставу.
– Ну, ти ж сама погодилася? Могла б сказати одразу, що такий формат свята тобі нецікавий.
– А як я могла відмовити? Ромко погодився за нас обох. Він теж не дуже питав, чого я хочу.
– І чого ж ти хочеш? – з легкою усмішкою спитала Марина.
Вона, звісно, здогадувалась, про що мріє подруга, але хотіла почути це від неї.
– На море я хочу. Просто на море, на якийсь гарний курорт. У п’ятизірковий готель! І щоб нікого з родичів поблизу не було, вони мене вже й так дістали своїми безглуздими питаннями! Коли у вас дітки з’являться?
Олю аж пересмикнуло. З цим питанням їх зустрічали при кожній зустрічі. І не викажеш же ж нікому! Все-таки рідні.
От і доводиться брехати, що про дітей вони вирішили подумати трохи пізніше, коли обидва збудують хорошу кар’єру і куплять квартиру побільше.
Не говорити ж правду, що у неї з цим є проблеми. Та й дітей вона не хоче зовсім…
– Знайди вже зі свекрухою спільну мову, га? Ромка мати любить і завжди буде на його боці. Втратити чоловіка не боїшся?
– Завжди буде на його боці, кажеш? – тут Оля розпливлася в передчувальної посмішки. – А ось це ми ще побачимо. Я тут один план вигадала, як змусити Тамару Вікторівну від нашої родини відчепитися.
А якщо бути точнішим, Ромко сам від неї відвернеться. Ось побачите, дівчатка! Через кілька місяців я забуду про те, що у мене взагалі є свекруха.
– Поганого не нароби тільки, – вирішила все ж застерегти подругу Марина.
Аж надто дівчині не сподобалася ця посмішка…
…– Ой, Ромчику, а що ти сьогодні так рано з роботи йдеш? – жінка розпливлася в посмішці й обійняла сина. – Оля сказала, що ти будеш пізно, тому я й не стала чекати. А так посиділи б, усі разом тортика поїли. Ти знаєш, твоя дружина готує такі смачні торти! Пощастило тобі з Олею, дивись, не проґав її…
– Так, я теж думаю, що мені з дружиною пощастило. Але чому ти нічого не сказала про те, що прийдеш у гості, я відпросився б раніше.
– Мене Оля покликала, порадитись хотіла з одного питання.
– І з якого ж? – Ромко якось дивно подивився на матір.
І радість з очей кудись пішла. Він став серйозним.
– Це наш із нею секрет, – хоч Тамара й помітила зміни у поведінці сина, але говорити нічого не стала.
Аж раптом він просто на роботі втомився, а вона тут зі своїми візитами?
– Гаразд, я на вихідних заскочу. Там моя сестра у гості приїхати захотіла, треба обговорити гостьову програму. Ти ж хочеш побачити тітку?
– Хочу, звісно. Ми вже скільки не бачилися, кілька років? Гаразд, побачимося на вихідних…
Простеживши за тим, як мати виходить з під’їзду, Роман подався на свій поверх. Він зупинився біля дверей, зібрався з силами і відкрив замок своїми ключами.
Зазвичай він дзвонив, але сьогодні чоловік хотів застати дружину зненацька.
Були в нього деякі підозри…
І, на жаль, вони підтвердилися. Оля сиділа на дивані, уткнувшись носом у коліна.
Почувши шум, дівчина скочила і з награною усмішкою звернулася до чоловіка:
– Ой, а що ж ти не подзвонив? Чи я двері забула зачинити за твоєю мамою?
Чоловік уважно вдивлявся в обличчя своєї дружини. Очі були червоні, наче вона довго плакала, а сама дівчина була бліда.
– Що сталося? – Роману дуже не подобалося, що після кожного візиту матері його дружина стає засмучена, хоч й намагається цього не показувати. – Ти плакала?
– А-а-а… Це… – очі дівчини забігали на всі боки. – Я просто сиділа, відео дивилася. Мені трапилося таке зворушливе, ось я й розплакалася…
– А тепер я хочу почути правду. Нізащо не повірю, що ти розплакалася через якесь відео з милим котиком!
– Ну, там був не котик…
Оля відвернулася до вікна, обхопивши себе руками за плечі. Весь її вигляд виражав переживання, але в душі вона була дуже задоволена.
Поки що все йде рівно за її планом!
Ромко вже був налаштований проти візитів матері у неузгоджений час.
Вона сама чула, як чоловік дзвонив і просив маму не приходити, доки його нема вдома.
Тамара Вікторівна сама погодилася із цим. А тут виходить, вона свою обіцянку порушила, та ще й спричинила сльози дівчини.
– Олю, розкажи мені все. Нічого не приховуй.
– А ти мені так узяв і повірив, – гірко сказала дівчина, вперто ховаючи погляд. – Це ж твоя мати! Хіба вона може зробити щось погане?
– Розкажи, – твердо сказав Роман. – Я хочу знати всю правду.
Оля схлипнула і притиснула долоні до обличчя, немов приховуючи сльози. Плечі її тремтіли і все це виглядало так натурально, що чоловік просто злякався.
Роман акуратно розвернув дружину обличчям до себе і пригорнув до себе. Він ласково гладив її по волоссю і шепотів щось, намагаючись заспокоїти.
Нарешті, Оля знайшла в собі сили розповісти несподівану «правду».
За її словами, Тамара Вікторівна просто незлюбила свою невістку.
Жінка всіляко сварилася до дівчини під час кожної зустрічі. Звичайно, при синові вона поводилася стримано і вдавала хорошу, але варто було чоловікові кудись вийти…
– Я не хотіла тобі розповідати, не хотіла тебе засмучувати! – шепотіла Оля, не підводячи голови. – Це ж твоя мама, ти її так любиш… Але я так більше просто не можу!
Я постійно вислуховую від неї довгі промови щодо того, що у нас з тобою немає дітей. Ну, я ж не винна, що маю зі здоров’ям негаразди. Я роблю процедури! Я щиро хочу подарувати тобі малюка, а краще двох… Ось тільки твоя мама мені не вірить, вона вважає, що я спеціально відтягую народження дітей!
– Олю… – чоловік був дуже розгубленим.
Як він міг раніше цього не бачити? Його дружина терпіла таке п’ять років! І все заради для того, щоб його не засмучувати.
– Вибач, я цього не помічав. Я думав, у вас хороші стосунки…
– Я намагалася! Намагалася бути хорошою! Але, на думку Тамари Вікторівни, я все роблю не так! Готую несмачно, прибираю погано… Вона каже, що я погана господиня і каже, що ти мене скоро кинеш! Я так втомилася!
– Я розберуся, – похмуро сказав Роман. – Я зроблю все, щоб твоє життя було легким і безхмарним…
Що зробив Ромко?
Він приїхав до матері, влаштував гучну сварку і заборонив наближатися до своєї квартири.
Виправдання жінки він навіть слухати не став, наговорив купу всього і поїхав.
Він не знав, що невдовзі після його відходу до під’їзду, в якому проживала Тамара Вікторівна, під’їхала швидка.
Її забрали до лікарні. Жінка похилого віку не витримала таких слів від єдиної дитини. Серце.
Ромко ні про що не знав і знати не хотів. У той самий момент, коли його мати була дуже слаба, він разом з дружиною їхав на відпочинок.
На дзвінки рідних він не відповідав, так і поїхав, не підозрюючи, що став сиротою…
Приїхавши в чужу країну Ромко взагалі витягнув сим-картку, не бажаючи відволікатися від дружини і вислуховувати нотації від близьких і знайомих.
Він вирішив продовжити розмову з матір’ю пізніше, коли трохи заспокоїться…
…Повернувшись назад, чоловік усвідомив, що його не дуже ввічливі слова були останніми, що почула від нього мати.
І тепер помиритися й вибачитися він не зможе вже ніколи…