Андрій був той ще улюбленець жінок. А його матір, Поліну Василівну це тільки тішило.
Її красень має успіх серед представниць прекрасної статі, і вона анітрохи не сумнівалася, що дружина Андрія буде най-най…
Поліна Василівна вже уявляла, як вони з невісткою разом ходитимуть на шопінг, у солярій, салон краси та вивчатимуть інтернет на предмет нових трендів.
При цьому вона не квапила сина з одруженням. Ні до чого це.
Андрій закінчив будівельний і тепер працював проектувальником. Але, зрозуміло, не забував і про розваги у вихідні. Нехай нагуляється, а заразом і вибере собі гарну та вірну дружину, а їй, Поліні Василівні – молоду гарну подругу, з якою не буде нудно.
З батьком Андрія вона розлучилася, коли синові було п’ять років. Причиною розлучення стало, те що чоловік гульбанив.
І ось настав той день, коли Андрій сказав:
-Мама, здається, я знайшов свою най-най.
-Та ти що? – сплеснула руками Поліна Василівна. – І у вас все серйозно?
-Так, мамо, – з усмішкою підтвердив син. – У нас все серйозно. Причому настільки, що в суботу я хочу запросити Діану на вечерю. Сподіваюся ти не проти?
-Та ні, що ти! – вигукнула мати й підморгнула. – Це, напевно, якась особлива дівчина?
-Навіть не сумнівайся!
У суботу Поліна Василівна встала на світанку. Вона сходила на ринок, купила свіженького мʼясця, овочі, фрукти, зелень.
Кожен овоч і фрукт вона прискіпливо оглянула з усіх боків. Зелень була оглянута не менш ретельно.
-Та все свіже й смачне, – усміхнулася продавчиня.
-Дивіться мені, – жартівливо похитала пальцем Поліна Василівна. – Сьогодні я приймаю в себе особливу дівчину, і мені не хотілося б осоромитися.
-Ну що ж, – посміхнулася продавчиня. – Якщо така справа, то зроблю вам знижку.
Поліна Василівна повернулася додому в хорошому настрої. Андрій зголосився допомогти, але мати відмовилася.
-Тільки я сама зможу зробити так, як потрібно, – сказала вона, загадково посміхаючись.
Вона пів дня крутилася біля плити, але, як не дивно, втоми не відчувала. Закінчивши з приготуванням святкової вечері, Поліна Василівна пішла вбиратися.
-Напевно, ця Діана стильна і модна дівчина, – подумала вона. – Отже, потрібно вбратися гарно.
Вивчивши свій гардероб, жінка зупинилася на туніці та сірих розкльошених штанях світло-сірого кольору.
Поліні було трохи за п’ятдесят, але її стрункій фігурі позаздрить будь яка молодиця. Так що вбрання підходило ідеально.
Підібравши прикраси та зробивши макіяж, вона підійшла до дзеркала і залишилася задоволена. Нехай дівчина сина знає – вона теж ще ого-го!
Поліна Василівна подивилася на годинник і ахнула. До приходу гості залишилося п’ятнадцять хвилин, а в неї ще стіл не накритий!
Слава Богу, всі страви були розкладені по тарілках, салатниках і соусниках. Червоне ігристе чекало свого часу на підвіконні.
Почувши дзвінок у двері, Поліна Василівна кинулась в коридор.
-Знову ключ забув, – подумала вона про сина.
Поліна відкрила двері, глянула на гостю і застигла на порозі. Усмішка повільно зійшла з її обличчя.
-Це моя Діана, – з гордістю представив свою кохану Андрій. – Діано, це моя мама, Поліна Василівна.
Поліна була розчарована, хоча, щосили намагалася це приховати…
-Худенька, низенька, непоказна, – думала Поліна Василівна про майбутню невістку. – Ну, що він у ній знайшов? Які з нею магазини-салони?! А які дівчата в нього були! Як з картинки…
Рідкі русяві волосинка були зібрані в хвостик широкою оксамитовою гумкою. Личко було свіже, але невиразне.
А одяг! Сіра кофта бовталася, як балахон. Ґудзики взагалі викликали асоціації з бабусями.
Джинси непогані, а от кросівки… Як на пробіжці…
-Це ж як так Андрій втрапив в таке? – тільки й подумала Поліна Василівна, але, взявши себе в руки, сказала:
-Що ж, дуже приємно познайомитися, прошу до столу.
-А це вам! – з усмішкою сказала Діана і простягла Поліні милий букетик квітів.
-А букетик дуже ще нічого, – схвально подумала Поліна Василівна. – Напевно, Андрій вибирав.
-Діаночко, а чим ви займаєтеся? – чарівно посміхнулася Поліна Василівна.
-Я вчуся на останньому курсі, – усміхнулася дівчина.
-І ким же ви будете?
-Я навчаюсь на історичному.
-Любите історію?
-Люблю!
-Мамо, Діана брала участь в археологічних розкопках, – захоплено сказав Андрій. – До речі, йде на диплом з відзнакою!
-Все ясно, – усміхнулася про себе Поліна Василівна. – Закоханий, як школяр! Ось і ходи після цього по салонах. Навіщо, коли чоловіки проводять час з красунями, а закохуються в таких ось сіреньких і непоказних?
Під час вечері вона не сказала Діані жодного вʼїдливого слова і жодного разу не подивилася на неї скоса. Але, бачить Бог, це коштувало Поліні Василівні неабияких зусиль.
-Ні, не така мені потрібна невістка, – вирішила жінка. – Не бути цьому весіллю!
Вона розуміла, що Андрій зробив свій вибір. Вже якщо з усієї низки красунь її красень син обрав непримітну Діану, значить, є в ній щось таке, чого немає в його колишніх пасіях.
А як же спільний шопінг з невісткою?
-Ну, ти даєш! – вигукнула Люда, подруга Поліни Василівни. – Лізти у стосунки молодих – невдячна справа. Тим більше, якщо, як ти кажеш, Андрій закоханий. Та й чи потрібен шопінг з тобою тій невістці, яку б ти хотіла?
-Ну, не скажи, – відповіла Поліна. – Є такі, які дуже стараються, щоб сподобатися свекрусі. Так що…
-Ну, на раз-другий, може, – не стала сперечатися Люда. – Але молоді дівчата вважають за краще шопінг з подружками. Слухай, а якщо спробувати долучити дівчинку до моди? Хоча, насправді я не радила б тобі. Зрештою, вона житиме з Андрієм, а не з тобою. А в салон або магазинах я тобі компанію складу.
Люда говорила розумні й правильні речі. Проте Поліна Василівна не втрачала надії розлучити сина з Діаною.
У понеділок, коли Андрій поїхав працювати, Поліна Василівна пішла по продукти. Коли вона виходила з невеликої крамнички, то зустрілася в дверях з Жанною, попередницею Діани.
Між ними були теплі стосунки, і дівчина привітно привіталася з нею.
-Привіт, Жанночко! Який сюрприз! – відповіла та.
-Я теж рада вас бачити!
І тут Поліна Василівна зрозуміла, що треба робити.
-Жанно, ти час маєш?
-Так, – відповіла колишня Андрія. – А що?
-Щось мені захотілося кави, а йти самій в кав’ярню нудно.
-Ясно! – засміялася Жанна. – Чому б і ні?
-Як у тебе справи? – поцікавилася Поліна Василівна.
-Та нічого, потихеньку, – знизала плечима дівчина. – Як Андрій?
-Андрій! – закотила очі жінка. – Бідолашний хлопчик так важко переживає ваше розлучення, що в мене слів нема!
-Так? – недовірливо перепитала Жанна. – А я чула, у нього нова дівчина, з якою він мало не одружуватися збирається.
-Я тебе прошу! Бачила б ти цю дівчину!
-Що, все так погано?
-Не те слово! З’явилася в якійсь бабусиній кофті, джинсах та кросівках. Ні зачіски, ні макіяжу! Навіть не уявляю, де він її взяв?
-Ого! – здивовано вигукнула дівчина. – Мені завжди здавалося, що Андрієві подобалися зовсім інші дівчата.
-А я про що? – округлила очі Поліна Василівна. – Знаєш, Жанночко, я думаю, що він з нею, на знак протесту!
-Протесту проти чого? – здивовано нахмурилась Жанна.
-Та він тільки про тебе й говорить! Ось і зв’язався з цією Діаною. Мовляв, красуня Жанна відкинула, так я зустрічатимуся з непоказною дівчиною.
-Хм, – знизала плечима дівчина. – У ваших словах, звісно, щось є, але… Ви впевнені?
-Та на сто відсотків! Інакше чого йому про тебе говорити?
-Теж вірно. Ну і що робити?
-Як це що?! Все очевидно – рятувати ваше кохання!
-Так, а як же ж його рятувати? – посміхнулася Жанна.
-Простіше простого! – пирхнула Поліна. – Ти пам’ятаєш, що в Андрія через два тижні день народження?
-Звичайно, пам’ятаю, – зітхнувши, відповіла вона, і Поліна Василівна зраділа – а дівчина ж переживає розлуку таки!
-Так у чому справа? – підморгнула жінка. – Приходь.
-А хто мене запрошував?
-Я тебе запрошую. А Андрію необов’язково про це знати. Мовляв, була недалеко, от і вирішила зайти. Нехай Андрій подивиться на вас, порівняє та й зрозуміє, яку дівчину втратив…
…Мати і син снідали, і Поліна Василівна, як би між іншим, поцікавилася:
-Як справи у Діани? Щось вона не заходить.
-Справи у Діани нормально, – відповів Андрій, задоволений, що мати цікавиться його коханою дівчиною. – А не заходить вона тому, що в неї сесія. Ну і ще одне заняття.
-Що за заняття?
-Діана допомагає центру, де живуть бездомні тваринки. Волонтерка.
-Он як! Але, сподіваюся, на твоєму дні народження вона буде?
Поліна Василівна й справді на це сподівалася, але, зрозуміло, в неї з цього приводу були свої міркування.
-Ну, звісно ж, буде! – відповів син і, поцілувавши матір, додав:
-Все, мамо, я пішов…
…Через два тижні Поліна Василівна знову простояла пів дня біля плити. Вона любила і вміла готувати, і сьогодні планувала здивувати гостей по повній програмі.
Іменинник запізнювався. У Андрія були якісь невідкладні справи на роботі, і тепер він поспішав додому.
Поліна Василівна одяглася в елегантну шифонову сукню. А поки вона роздумувала, чи не доповнити вбрання пояском, у двері подзвонили.
Подивившись у вічко, Поліна Василівна побачила, симпатичну худорляву, стильно одягнуту дівчину у супроводі, схоже, дуже цікавого чоловіка.
-Хто? – запитала хазяйка квартири.
-Це я, Діана!
Ця мініатюрна симпатяшка – Діана? Чи не розіграш це?
-Здрастуйте, Поліно Василівно! – усміхнулася дівчина. – Це мій дядько, він допоміг мені донести коробку!
-Так-так, я зараз піду! – поспішив запевнити чоловік років п’ятдесяти.
-Шкода, – щиро сказала Поліна Василівна, не зводячи очей з чоловіка. – Може б лишилися.
-Та якось незручно, – зніяковів він.
-Та облиште! Їжі вистачить на всіх.
-Дядьку Борисе, ну, може, справді, залишитеся? – запитала Діана. – Якщо запрошують?
-Ну звісно! – вигукнула Поліна і звернулася до Діани: – До речі, а що за коробка?
-Коробка-сюрприз, – пояснила вона. – Я відкриваю коробку, а з неї спочатку вилітає велика куля… Одним словом, самі побачите!
Поліна Василівна, округливши очі, дивилася на Діану і не могла повірити своїм очам. Волосся дівчини було акуратно підстрижене і злегка завите на кінчиках.
Блузка й спідниця красиво облягали худорляву фігурку, а високі підбори робили Діану вищою.
Легкий макіяж підкреслював молодість і свіжість шкіри. Гарна ж!
Вони прибрали коробку у залу, де, власне, й було накрито іменинний стіл. А коли почувся скрегіт ключа в замку, Діана поспішила до коробки.
Коли Андрій увійшов у кімнату, з ошатної коробки вилетіла велика кулька з його фотографією і написом:
«З днем народження, коханий!»
Слідом за великою кулькою вилетів каскад різноманітних кульок меншого розміру.
-Чудовий сюрприз! – щиро сказав Андрій. – Спасибі кохана!
-А вони чудово виглядають разом! – несподівано для себе подумала Поліна Василівна.
Втім, її значно більше цікавив Борис. Але коли жінці спало на думку, що він може бути одружений, вона зажурилася.
-А це ми зараз і дізнаємося!
-Борисе, а вас вдома не шукатимуть? – запитала Поліна Василівна.
-Ні, нікому мене шукати, – спохмурнів він.
-Ну і чудово!
Вибравши хвилинку, Діана шепнула потенційній свекрусі, що дядько вдівець. Та розуміюче кивнула.
Іменини тривали. У двері подзвонили.
-Ти когось чекаєш? – запитала Поліна Василівна сина і тут же запнулася. Жанна! Вона зовсім забула про колишню подружку сина.
-Жанна? – здивувався Андрій, побачивши на порозі колишню кохану
-З днем народження, Андрію! Я була тут неподалік, – сказала Жанна, скромно опустивши очі. – Але якщо ти скажеш, я піду.
-Та годі тобі, чого вже. Проходь.
Жанні дали тарілку і столове приладдя, а вона, своєю чергою, розглядала суперницю.
З нагоди дня народження колишнього хлопця Жанна одяглася дуже відверто.
Жанна почала активно налягати на ігристе, а за через години почала кокетувати і з Андрієм, і з Борисом.
Поліна Василівна відкликала її вбік і тихо сказала:
-Жанно, вибач, але тобі краще піти.
-Що? – вигукнула та. – Чи не ви мене сюди покликали? Хто казав, що хоче, щоб Андрій порівняв мене і цю, як її там, Діану? До речі, не така вже вона і погана!
-Від тебе, мамо, я такого не чекав, – почувся голос Андрія.
-Сину, ти все неправильно зрозумів, – виправдовувалася Поліна Василівна.
-Все він правильно зрозумів! – реготала Жанна. – Матуся вирішила позбутися небажаної невістки! Сміхота!
Останні фрази долетіли до Діани, і вона насупилась.
-Діано, ми йдемо! – оголосив Андрій.
-Але куди? – Поліна Василівна ледь не плакала. Господи, ну, як же безглуздо все вийшло!
-А хоч куди! Борисе, ви з нами?
-Так, звісно, – зітхнув він. У голосі чоловіка почулося розчарування.
Вони поїхали до Бориса.
Мама, яку він, без перебільшення, обожнював, виявилася інтриганкою. Виробити таке, та ще й у день народження єдиного сина!
Поліні Василівні теж було несолодко. Випровадивши Жанну і прибравши зі столу посуд, вона, сподівалася швидко заснути. Але сон не йшов.
Жінка тихо заплакала. Поліна Василівна так і не заплющила очей. А вранці вона зателефонувала синові. Скинув! Вперше в житті Андрій скинув її дзвінок!
-Андрію, але мама ж хвилюється, – зауважила Діана.
-Нехай похвилюється, – сказав хлопець. – Після того, що вона зробила!
-Андрію, але ж, по суті, нічого страшного не трапилося, – переконувала його дівчина. – Ну, не сподобалася я Поліні Василівні з першого разу. Досить поширене явище. І якщо хочеш знати, я й сама це зрозуміла. Та й виглядала я справді не найкращим чином.
-О! Чудово! – сплеснув руками Андрій. – Ти її ще й виправдовуєш! А тоді ти всього лише не встигла переодягтися і привести себе в порядок після роботи волонтеркою, – буркнув Андрій. – І це не причина, щоб плести інтриги. Борисе, можна я у вас поживу? Поки не знайду квартиру.
-Та живи, звісно, мені не шкода, – відповів дядько Діани. – Але ховатися від матері – зовсім не діло це.
-Ну, не можу я зараз із нею спілкуватися! – благав хлопець.
-Як знаєш, – знизав плечима Борис.
Через три дні, коли Андрій приїхав з роботи, на порозі квартири Бориса з’явилася Поліна Василівна.
-Синочку, тільки не виставляй мене! – благаюче промовила мати. – Я знаю, що моєму вчинку немає виправдання, але… Пробач мені, га?
-Вже пробачив, – відповів Андрій і обійняв матір. – Якщо чесно, мені тебе дуже не вистачало.
Борис делікатно вийшов із кімнати…
…Минуло півроку. Наречений і наречена виходили з РАГСу, і гості щедро осипали їх пелюстками троянд.
-Ти сьогодні, як лялечка! – вигукнула Поліна Василівна, із захопленням дивлячись на невістку. – Ти – найкрасивіша невістка, яку тільки можна уявити! Але головне, ти гарна ще й душею.
-Дякую вам, – зворушено відповіла Діана.
До речі, Поліна Василівна теж готувалася йти під вінець.
Вони з Борисом остаточно зрозуміли, що не можуть один без одного…