Петро Іванович дивився свою улюблену гумористичну передачу.
– А це ж про тебе, Петрику! – ласкаво сказала дружина Ліда.
– Ага, Лідочко! – погодився з повним ротом чоловік, який анітрохи не образився на висловлювання дружини, і зʼїв чергову порцію смачної курячої котлетки. – Повністю згоден!
А руки в симпатичного Петра Івановича справді, як кажуть, росли з того самого відомого місця. Тому чого ображатися на правду!
Та й що такого? Не всім же ж бути рукастими!
До того ж, що у житті – головне? Правильно – не треба намагатися сподобатися всім.
Потрібно просто знайти свою людину! Так, свою половинку, яку ви повністю будете влаштовувати.
Так, саме ви – лінивий, лисуватий і з черевцем, мужик. Ну і з цими руками.
Так сталося і з Петром. Ні, лисини у чоловіка не було, і живіт був звичайний. А ось руки були тими самими – із відомого місця.
І в нього, в руках все «горіло». Але, на жаль, не в переносному значенні, а в прямому.
На самому початку сімейного життя, Петро ще намагався робити якісь спроби в бік ремонту побутових приладів і забивання цвяхів, щоб продемонструвати молодій дружині свої здібності.
Але інтернету в допомогу тоді ще не було, а щодо знань у цій галузі молодий чоловік виявився не дуже.
Тому дриль не хотів свердлити дірки, причеплені полиці відвалювалися за кілька хвилин, а розетки замикали й іскрилися.
А вислів, що м’ясо смачно приготувати може тільки чоловік, до Петра, взагалі, не мав жодного стосунку!
З приготування їжі він міг тільки в кращому разі закип’ятити чайник і нарізати ковбасу. І то в крайньому випадку, якщо поряд не було вірної дружини.
Проте жили вони з Лідою душа в душу.
– Як же ж так? – здивуються багато хто. – Такі ж чоловіки не дуже комусь і треба!
Але саме це й було потрібно Ліді.
По-перше, такого мужика, ні до чого не пристосованого, ніхто не повинен був відвести, на думку жінки.
Кому він потрібний, окрім неї?!
А Петрик ще й заробляв не дуже багато.
А, по-друге, Ліді було приємно почуватися незамінною. Без неї коханий чоловік був просто безпорадним.
Тому, згодом, жінка навчилася дещо робити самостійно – свердлити отвори і працювати з шурупокрутом.
Тому вони жили довго й щасливо, в повній злагоді і гармонії. Навіть чай Лідія Петру розмішувала!
Їй це було не важко, а йому ж приємно!
Тільки от якось раптом помітила дружина, що її коханий Петро став, як би це сказати… Чепуритися.
Це сталося несподівано і навело Ліду на певні роздуми.
Причому чепуритися почав своєрідно – в обхід допомоги Ліди. Мабуть, хотів, щоб вона ні про що не дізналася…
Ще вчора він взагалі не мав жодного уявлення про те, як увімкнути праску, а сьогодні раптом почав прасувати випрані джинси.
– Навіщо це ти джинси прасуєш? – здивувалася дружина.
– Як це – навіщо, Лідо?! Як же ж я в непопрасованих штанах піду? – запитав збентежений чоловік.
Це було щось новеньке! До того подібні моменти його не цікавили зовсім! А праску Петро Іванович взяв у руки вперше майже за тридцять років спільного життя.
Мабуть, у житті чоловіка почало відбуватися щось надзвичайне. Те, що спонукало б його на такий вчинок…
І що ж це таке? Вікове, чи що?
Чи може варіант з бісом, який у ребро?
Але Петро Іванович зовсім не асоціювався зі словом зрада. Хоча всяке буває…
До того ж, джинсові речі ж, не прасують!
Але Лідія Петрівна чомусь не стала говорити про це абсолютно не обізнаному в господарських справах чоловікові, вирішивши подивитися, що буде далі.
В результаті чоловік вийшов назавтра на роботу в джинсах зі стрілками, розташованими явно не по центру…
А ввечері ображено почав нарікати, що треба було попередити, мовляв весь офіс сміявся!
– Так ти сам винен, не запитавши, почав прасувати! – пояснювала Ліда чоловікові, який ображено надувся. – І що на тебе найшло?
Петро не відповідав, з дивана долинало тільки сопіння – чоловік намагався шилом зробити на ремені ще одну дірочку, весь час потрапляючи не там де треба.
Це вже було серйозно…
– Петре, тобі ж так тиснутиме ремінь!
– Ні – я живіт втягувати буду! – серйозно пояснив чоловік. – А у нас завтра, до речі, корпоратив!
Корпоратив! Он воно що! Так, не оцінила вона свого Петра…
Назавтра, з Божою поміччю і з порадами з інтернету, ремінь вдалося застебнути на потрібну дірочку.
Для цього, правда, знадобилося, щоб Петро ліг.
Але в положенні стоячи постала проблема – тулуб чоловіка виявився схожим на сардельку, перетягнуту посередині.
Було видно, що йому важко дихати. Але, певне, краса вимагала…
А стрілки на джинсах добра Ліда відпарила…
З корпоративу Петро, який смачно пахнув шпротами й жіночими парфумами, повернувся трошки веселим.
Ремінь був знятий і покладений в кишеню пальто…
…Власниця тих самих парфумів, якими пахнув Петро, Алла Яківна була зрілою пані – у фірмі нещодавно змінився головний бухгалтер.
І вона звернула увагу на симпатичного менеджера Петра.
А на корпоративі дала зрозуміти, що не проти познайомитися ближче.
І вірний сім’янин Петро дав слабину.
Ліда оглянула одяг чоловіка, але нічого такого не знайшла.
– Значить, поки нічого такого не сталося! – справедливо вирішила жінка. – Але вже намилився на щось серйозніше! Подивимося…
Те що «намилився» було видно наступного дня по більш ніж звичайно розсіяному вигляду чоловіка, який витав у хмарах.
Був вихідний, і Ліда мала поїхати до мами. Про це Петра було поінформовано заздалегідь.
А перед тим вночі прийшло СМС, коли Петро спав:
«Чекаю тебе завтра у себе!»
Вранці Ліда, як завжди, розклавши їжу по контейнерах і написавши докладно, яку кнопку натискати на мікрохвильовці, поїхала до улюбленої тещі з проханням передати привіт від зятя.
– А ти, любий, сиди біля телевізора і насолоджуйся смачною їжею!
О четвертій вечора, причепурений кавалер, що зібрався в гості, елементарно не зміг відкрити зсередини двері квартири і вийти – вони відчинялися тільки ключем, а ключі кудись зникли.
– Лідочко, а ти не бачила мої ключі? – пролунав у слухавці стривожений голос чоловіка.
– Ні, не бачила! – збрехала дружина. – А що сталося?
– Я захотів пройтися! – невпевнено сказав Петро, який ніколи не вмів брехати.
– Пройтися він захотів, а як же ж! – подумала Ліда.
– Петре, – намагаючись говорити, як завжди, сказала вона. – На вулиці – ожеледиця, тож сиди вдома! Пам’ятаєш, чим все закінчилося минулого разу?
Та пам’ятав він, пам’ятав – у лікарні потім лежав! Але Алла Яківна чекала його на чай. І, швидше за все, не тільки…
Але ключі так і не знайшлися.
І тоді засмучений кавалер зателефонував Аллі Яківні.
– Як це – замкнений? – не повірила та. – Ви що – п’ятирічний хлопчик? Скажіть прямо, що передумали!
– Та не передумав я! Давайте перенесемо зустріч!
– Перенесемо? Ще чого! – несподівано обурилася бухгалтерка. – Я, можна сказати, весь день готувалася, а ви мені городите якусь нісенітницю!
І взагалі – справжні чоловіки так не роблять! Вийти він, бач, не може! Все – блокую номер!
І поклала слухавку.
Це було несподівано – почути з вуст жінки, яка сподобалася, таке. І це зовсім вибило чоловіка з колії. У нього нещастя, а вона з ним так грубо!
Навіть не змогла повністю вислухати!
А може, Ліда щось дізналася?
Та ні, вона ж його ласкаво поцілувала на прощання! Правда, сказавши при цьому незвичайне для неї:
– Не пустуй, мій ти бешкетнику!
І Петро сів дивитися телевізор.
– А, може, ну її, цю Аллу Яківну! – думав він. – Навіщо мені зайвий клопіт на старості років?
І справді, чого це він так розійшовся? З дружиною в них все добре! А діти он які чудові! І внуки!
Поспавши в обід, Петро взагалі прокинувся в чудовому настрої. А там і Ліда приїхала! Так, його Ліда! І привезла його улюблений тортик. Такий невеликий медовик із кремом на сметані! М-м-м, смачно!
І ключі тут же ж знайшлися – їх знайшла розумна дружина. Вони провалилися в дірку, яка казна-звідки взялася в кишені пальто.
– Напевно, язичком від ременя порвав! – резонно припустила Лідія Петрівна.
Ну ось куди він без неї? Навіть дірку в кишені не помітив! А ремінь треба викинути – він йому більше не знадобиться.
Ось так кмітлива дружина врятувала своє щасливе життя від можливого краху.
А Алла Яківна, справді, заблокувала його номер і перестала навіть кивати під час зустрічі на роботі.
А потім взагалі закрутила роман зі співробітником із сусіднього відділу.
– От і добре, – думав заспокоєний Петро. – А то ніяково якось вийшло. Та не дуже й хотілося!
І вони з Лідою стали жити, як раніше, добре й щасливо…