Раїса смажила картоплю, коли в двері постукали.
– Увійдіть! – гукнула вона, витираючи руки об фартух.
Двері рипнули. На порозі стояв молодий чоловік. У руках він тримав невелику валізку. Темне волосся трохи вилося. На обличчі була невпевнена посмішка.
– Здрастуйте. Мене Петро звуть. Мені сказали, що тут здають кімнату.
Раїса окинула його поглядом. Чистий костюм, начищені черевики.
– Так, здаю. Проходьте, – кивнула вона, відступаючи убік. – Роздягайтесь.
Петро ступив у коридор. Поставив валізу на підлогу. Зняв пальто. Під ним був сірий піджак.
– Я інженер, – пояснив він. – Тільки-но приїхав у ваше місто.
Раїса повела його на кухню.
– Сідайте, – запропонувала вона, вказуючи на табуретку. – Я ось картоплі посмажила, пригощайтеся. А звідки ви самі?
Петро сів. Оглянув кухню. На підвіконні стояли горщики з геранню. На підлозі дрімав рудий кіт.
– З Вінниці, – відповів він.
Раїса поставила чайник на плиту і дістала з шафки дві чашки.
– А ви давно у Києві? – запитав Петро.
– Давно, – відповіла Раїса і розлила окріп у чашки. – Усе життя тут. Народилася, виросла. Ось, квартира мені велика у спадок дісталася.
Ось і здаю кому треба. Сама пам’ятаю, як важко із житлом може бути.
Вона поставила перед Петром чашку з чаєм. Дістала з буфету цукорницю.
– Цукор? – спитала вона.
– Так, дякую.
Пили чай. Поговорили.
Петро облаштувався і розклав речі у комоді. Квартирка затишненька була. Раїса принесла йому чисті рушники.
– Ось тримайте, – сказала вона. – Якщо треба, звертайтеся.
Петро посміхнувся.
– Дуже дякую.
Життя потекло своєю чергою. Петро працював на заводі. Раїса працювала у бібліотеці. Увечері іноді сиділи на кухні, пили чай, розмовляли.
Якось Петро повернувся з роботи з букетом ромашок.
– Це вам, – сказав він, простягаючи букет Раїсі.
Раїса зніяковіло посміхнулася. Поставила квіти у вазу.
– Завтра в мене вихідний, – сказав Петро. – Може, сходимо кудись? У кіно?
Раїса замислилась на мить.
– Так, давайте. Давно ніде не була.
З того дня їхні стосунки змінились. Вони стали проводити більше часу разом. Петро Раїсі квіти дарував і по господарству допомагав, а вона його вечерями балувала. Загалом скоро вже не просто сусідами по квартирі стали, а зустрічатися почали.
Петро намагався радувати Раїсу. То квіти принесе, то з роботи якийсь подарунок. Якось подарував їй шовкову хустку. Колегу із відрядження привезти попросив. Раїса весь вечір милувалася переливами тканини.
Петро був людиною з кипучою енергією. Постійно шукав нових рішень, нових можливостей. Робота на заводі була стабільною, але цього мало. Він мріяв про більше. У ті часи дістати дефіцитне було цілим мистецтвом.
Петро це розумів і почав потихеньку, паралельно з основною роботою, «крутитися». Спочатку діставав через знайомих запчастини для автомобілів. Потім перепродував. Справа йшла непогано. Петро читав книжки з економіки, вивчав ринкові механізми. Вірив, що зможе створити щось своє.
І ось за вечерею Петро поділився з Раїсою своїми думками.
– Слухай, я тут одну ідею виношу. Хочу спробувати…
– Що спробувати? – Запитала Раїса
– Зараз із цим… з побутовою технікою проблеми. Все дістати складно. А я ось думаю, можливо, налагодити ремонт? Люди ж техніку викидають, а там часто дрібниця якась ламається. Я міг би лагодити. Запчастини шукати. Думаю, попит буде.
Раїса трохи помовчала. Вона звикла до стабільності. Петро працює на заводі, одержує зарплату. А тут якесь незрозуміле підприємство.
– А це дозволено? – спитала вона з хвилюванням.
Петро посміхнувся.
– Ну… як сказати. Поки що ніхто не забороняє.
Він захопився своєю ідеєю і почав розповідати Раїсі про свої плани.
– Ну, якщо ти так думаєш? – сказала та нарешті. – Тоді пробуй.
Петро взяв її за руку і поцілував.
– Дякую, Раїсо! – Сказав він. – Я знав, що ти зрозумієш мене.
Та й відкрив майстерню. Спочатку в тісному підвальчику. Він лагодив все: від простих приладів до складної імпортної техніки. Іноді приносив додому особливо цікаві випадки.
Розкладав на кухонному столі деталі і щось бурмотів собі під ніс. Раїса в такі моменти намагалася не заважати. А потім про нього вже люди довідалися. І справа пішла вгору. Життя налагоджувалося. Бізнес процвітав.
І ось, начебто все добре. І тоді Петро вирішив Раїсі пропозицію зробити. У планетарії. Під куполом зоряного неба. Раїса спочатку навіть не зрозуміла, що відбувається. А коли побачила обручку, не могла знайти слів. Сльози щастя заблищали на віях. Вона кивнула, не в змозі вимовити жодного слова.
Життя закипіло з новою силою. Ремонтна майстерня Петра розрослася. Він уже не тільки лагодив техніку, а й продавав її. Дефіцитні товари з’являлися як за помахом чарівної палички. Раїса звільнилася і почала допомагати чоловікові з бухгалтерією.
Працювали пліч-о-пліч. Незабаром у їх сім’ї з’явилося поповнення. Народилася дочка – Світлана. Раїса з головою пішла у материнство.
Петро працював із подвоєною енергією. Хотів дати сім’ї все найкраще.
За кілька років купили нову квартиру. Поїздки за місто, пікніки на природі. Дачу купили.
Невелику таку. Неподалік там сосновий ліс був.
Ну, про що можна було ще мріяти? Любляча сім’я, успішний бізнес. Раїса і не очікувала, що це колись зміниться.
Двадцять років пролетіли. Світлана виросла, закінчила школу. В інститут ось вступила. У хаті стало тихо. Виявилося, що Раїсу з Петром нічого не пов’язує. Спогади ось спільні та дочка. Чоловік завжди був у роз’їздах. Нові контракти, нові проєкти. Раїса намагалася не заважати. Тільки чекала на нього вечорами з вечерею. Але Петро все рідше з’являвся вдома. Його цікавили лише гроші, нові угоди, розширення бізнесу.
Якось чоловік повернувся додому пізніше, ніж звичайно. Раїса чекала на нього у вітальні. Петро увійшов, кинув портфель на диван і сів навпроти дружини.
– Нам треба поговорити, – сказав сухим, офіційним тоном.
Раїса поклала книжку на стіл. На душі стало хвилююче.
– Я йду.
– Що?
– До кого? – спитала вона хрипким голосом.
– Не має значення, – відповів Петро. – Я зустрів іншу жінку. Ми кохаємо одне одного.
У Раїси перехопило подих. Вона почала просити його не робити цього. Вони ж стільки пережили разом… Вона не могла без нього уявити життя. Але Петро лише холодно відповів:
– Усе закінчено, Раїсо. Я йду.
Двері зачинилися.
Наступного дня після розлучення прийшли юристи. Петро переписав усе своє майно на нову пасію. Квартиру, дачу, машину, рахунки в банках – все було вже не їхнє. Раїса залишилася ні з чим. Лише стара батьківська квартира, в якій вони колись розпочали своє спільне життя.
Двадцять років спільного життя, як картковий будиночок, розлетілися. Дочка намагалася підтримати матір, але сама була здивована. Дні тривали нескінченно. Але поступово крізь туман розпачу почав зʼявлятися гнів. Вона віддала Петру найкращі роки свого життя. Підтримувала його у всьому, допомагала будувати бізнес. А він так з нею обійшовся. Залишив ні з чим. Викинув, як непотрібну річ.
Ну, ні вже. Раїса почала діяти. Вона передивилася усі старі документи. Шукала будь-які докази, що вона брала активну участь у розвитку бізнесу Петра. Знайшла старі квитанції, чеки, договори.
Згадала всіх людей, які б підтвердили її слова. Колишні співробітники, клієнти, партнери. Зібрала матеріал, а потім звернулася до адвоката. Той уважно вивчив усі документи. А потім підтвердив, що є усі шанси виграти справу.
Судові розгляди затягнулися. Петро явно не очікував такого опору колишньої дружини. Він звик, що все вирішується грошима. Але Раїса була непохитна. Кожен суд був для Раїси випробуванням.
Петро поводився зарозуміло, намагався образити колишню дружину. Представити її жадібною та корисливою жінкою. Але Раїса трималася стійко.
Суди йшли місяцями. Петро почав нервувати. Його нова пасія чекала на розкішне життя. А натомість він був змушений витрачати час і гроші на нескінченні судові позови. Репутація була зіпсована. Партнери з бізнесу почали косо на нього поглядати.
Суд ухвалив рішення на користь Раїси. Їй присудили значну компенсацію. Раїса довела собі та решті, що вона сильна жінка. І вона здатна постояти за себе та свої права.
На виручені гроші вона збудувала свій бізнес. Чула начебто, що у Петра справи йдуть не дуже добре. Але, якщо чесно, Раїсі було вже байдуже. Цю людину зі свого життя вона викреслила.