Віра повернула ключ у дверному замку і з передчуттям майбутнього відпочинку відчинила двері до квартири. Після двох тижнів у відрядженні вона мріяла про тишу, гарячу ванну та зустріч з коханим чоловіком. Але щось здалося їй… не таким.
Вона помітила легкий, ледве вловимий аромат, дивний, нудотно-солодкий запах, який був їй незнайомий.
Жінка відчинила вікно, запустивши свіжість у кімнату, а потім зайнялася собою.
Віра прибрала речі у прання і з насолодою залізла у ванну, наповнену гарячою водою. Який кайф ось так лежати, ні про що не думаючи!
За двадцять хвилин Віра потяглася до шампуню і з подивом виявила, що чоловік знову купив якусь нісенітницю.
Ну, нічого він не може без неї! Напевно, і харчувався весь цей час одними напівфабрикатами.
– Для світлого волосся. Забирає жовтизну, – прочитала Віра і засміялася. Вона уявила, як Павло намилює чорне волосся цією бузковою гидотою для блондинок, і похитала головою. Шампунь вирушив у відро для сміття.
Віра завжди користувалася засобами для брюнеток.
Холодильник зустрів Віру порожнечею.
– Сірі, я хочу замовити швидку доставку продуктів, – увімкнувши розумну колонку, скомандувала Віра.
– Повторити ваше замовлення? – люб’язно запропонувала та.
– Яке замовлення?
– Роли з вугрем, устриці та тартар із лосося.
Віра на секунду здивувалася, але потім вирішила, що колонка “тупить”. Іноді в запити потрапляли зовсім неймовірні речі.
– Просто продукти. Відкрий замовлення від 1 березня із магазину “Продукти для вас”.
Замовивши їжу, Віра схопилася за ганчірку. За два тижні відсутності дружини чоловік запустив квартиру. У ящику, де стояло відро для сміття, було особливо брудно. Якісь папірці, пакети та… порожня коробочка від соусу. То, може, Павло справді замовляв роли? І устриці?! Ні… Він же терпіти їх не може.
Віра насупилась, але вирішила не накручувати себе. Втома, довгий переїзд… Напевно виявиться, що соус йшов до якоїсь готової котлети, яку чоловік купив дорогою додому.
– Сірі! Увімкни музику для фону… – Віра знову звернулася до розумної колонки, щоб прибирання пройшло веселіше.
Проте розвіяти тривожні думки не вдалося. Коли Віра підійшла до розумної колонки і знову попросила включити її улюблений плейлист, та весело відповіла:
– Включаю останній обраний плейлист… Людимило, ось ваші улюблені треки!
Віра застигла. Людмила?! Яка ще Людмила?
Вона кілька разів повторила команду, і колонка знову відповіла тим самим ім’ям. Більше того, в історії запитів Віра побачила, що за останній тиждень колонка кілька разів грала не її музику. Замість улюблених треків Віри в історія була якась корейська поп-музика. Невже чоловік приводив додому гостей? Невже тут була інша жінка, яка користувалася технікою як господиня? У будинку Віри!
В середині піднялася хвиля гніву, але Віра взяла себе до рук. Сварка – не її метод. Можливо Павло просто запрошував друзів. Можливо, нова дівчина одного з друзів Павла – Люда. Віра вирішила дізнатися все точно та підготувати ефектну відповідь.
– Кохана? Ти вже повернулась? – Голос Павла застав зненацька.
– Так… Я поміняла квитки. Ти радий? – Віра подивилася на чоловіка, але в її очах не було радості. Лише тривога.
– Радий. Але я не встиг, ем… Приготуватися.
– До чого?
– До приїзду. Прибрати у квартирі, їжу замовити.
– А я думала, що ти замовив роли та устриці для мене, – фраза злетіла з губ сама собою.
– Устриці?! – Павло підняв брови. – Ти не казала, що хочеш.
– Я бачила пакет із доставки, – обманула Віра. – Серед сміття.
– А… Це… Це просто пакунок. Приніс із роботи. Колеги замовляли.
– Ясно. Устриці на роботу. Клас.
– Як з’їздила? Успішно? – Павло перевів тему.
– Цілком.
– Може, в ресторані поїмо, якщо така справа? – Було помітно, що чоловік трохи нервує.
– Добре. Ідемо.
Коли подружжя повернулося додому, Віра знову помітила дивний запах.
– Чим у нас пахне?
– Не знаю…
– Ваніль. Так. Запах дешевих парфумів, які дівчатка-школярки купують. Ти когось приводив до нас, доки мене не було?
– Ні! Напевно, сусідка на ніч пече щось, от і пахне ваніллю. Ходімо спати.
Віра знизала плечима. Вона і справді дуже втомилася за цей довгий день.
Вранці, коли чоловік пішов у ванну, вона полізла до нього в телефон.
У повідомленнях чоловіка нічого явного не знайшлося, але вона помітила, що він видаляв листування з кимось.
Все це було якось несхоже на Павла. І в душі розросталося неприємне почуття. Почуття, що чоловік ховає щось.
На щастя, Віра мала час все обміркувати. Після відрядження їй було відведено міні-відпустку.
Одягнувшись тепліше, Віра вирішила дійти до улюбленого ринку, щоб потішити себе свіжим сиром та сметаною до сніданку. У черзі вона побачила сусідку, Марію Петрівну, і розмовляла з нею.
– Віро, привіт! Як життя?
– Здрастуйте. Добре. Вчора з Києва приїхала, виїжджала на два тижні по роботі.
– Як це так? Я ж тебе днями бачила! Ще подумала, що ти перефарбувалася! – Здивовано сказала сусідка.
– Перефарбувалась? – Перепитала Віра, відчуваючи неприємний холод.
– Ну так, білявкою стала! Пройшла повз мене, навіть не привіталася. Думала, може, настрій поганий у тебе… – знизала плечима Марія Петрівна.
– А чому ви вирішили, що то я?
– Так ти сіла в машину до Павла.
По обличчю Віри сусідка зрозуміла, що сказала зайвого.
– Ну я ж і помилитися могла. Машин чорних багато…
– Так. Мабуть, помилилися, – кивнула Віра. Якраз підійшла її черга за сиром. – Гарного вам дня.
Віра натягнуто посміхнулася, попрощалася із сусідкою та пішла додому. Тепер сумнівів не лишалося. Чоловік завів роман на боці. Його пасію звали Люда, вона любила корейську попсу і була білявкою. Їла устриці і поралася в квартирі Віри, поки та працювала у дві зміни у відрядженні.
Усередині Віри закипіла злість. Потрібно було влаштувати сварку, але Віра вирішила діяти інакше.
Віра не стала влаштовувати сварку. Натомість вона зробила хід конем.
Наступного дня вона вирушила до батька чоловіка, Віктора Сергійовича. Це була строга, але справедлива людина, яка завжди поважала Віру.
– Вікторе Сергійовичу, я хочу поговорити з вами відверто, – почала вона, показуючи йому історію пошуку з розумної колонки та розповідаючи про зустріч із сусідкою. – Ваш син зрадив мене. Він приводив додому іншу жінку, поки я була у відрядженні. Можливо, він скоро і сам зізнався б, але я не люблю залишатися обманутою. Тому дію на випередження.
Віктор Сергійович уважно глянув на екран, потім підняв погляд на невістку. В його очах промайнуло розчарування.
– Ну і ну… – тихо промимрив він. – Я завжди вважав, що ти чудова дружина! Чого йому не вистачало?
– Не знаю. Послухайте, Вікторе Сергійовичу… Я б не стала до вас приходити, але в мене затримка. Я вважаю, що тест покаже дві смужки. У такому положенні нервувати мені не можна. До того ж як би не повівся Павло, я вже в тому віці, що мені треба народжувати.
Свекор застиг. Він не очікував, що невістка вагітна. Хоча це було цілком нормальним результатом 6 років шлюбу.
Віра зітхнула і продовжила:
– Вікторе Сергійовичу, я знаю, що квартира оформлена на вас. Мені хотілося б, щоб вона залишилася нашій дитині. Я, зрозуміло, з вашим сином-зрадником розлучуся, але мені б не хотілося, щоб моя дитина залишилася ні з чим.
Батько чоловіка довго мовчав, потім тяжко зітхнув і сказав:
– Зрозуміло, Віро. У будь-якому разі мій син має зрозуміти, що за свої вчинки доводиться відповідати. Він вчинив підло. Тому лишиться з носом.
– Не хвилюйтеся щодо майбутнього. Я вам відплачу за доброту, – сказала Віра.
– Я не турбуюсь. У мене є накопичувальний рахунок, і на старості я не розраховую ні на кого, крім як на себе. – спокійно сказав свекор.
За кілька днів документи було підписано: Віктор Сергійович переписав квартиру на невістку, виключивши сина із заповіту. Він навіть не попросив Віру надати докази вагітності. Свекор розумів, що Віра варта залишитися з житлом, нехай навіть це житло мало перейти у спадок від батька до сина.
Коли Павло дізнався про це, то впав у ступор. Він просто прийшов додому і не зміг відчинити двері. А в дверній ручці був конверт із повісткою до суду та роздруківкою листування з коханкою: Віра знайшла її у соцмережах.
– Віро! Відкрий! Давай поговоримо!
– Нам нема про що говорити. Забирайся до неї.
– Але ж це мій дім! – вигукував він, стукаючи у двері.
– Вже ні, – спокійно відповіла Віра. – Іди до Люди, може, вона тебе прихистить?
Павлу нічого не залишилося, як іти до молодої дівчини. Але Люда, дізнавшись, що Павло тепер не має квартири, зникла так само швидко, як і з’явилася. Зрозумівши, що його зрадили, Павло подався до батька. Але Віктор Сергійович був непохитний.
– Та вона ж розвела тебе! Жодної вагітності немає! – вигукував Павло.
– Ти перевіряв?
– Я певен!
– Втім, це байдуже. Вважай, що так я вирішив тебе виховати. – сказав Віктор Сергійович і вказав на двері. Він ніколи не мав надій, що син у старості доглядатиме його і був готовий до того, що Павло перестане з ним спілкуватися. Натомість Віктор був людиною честі та принципів.
Як не намагався Павло опротестувати угоду, нічого не вийшло. Батько був дієздатним і діяв на власне переконання. Квартира дісталася невістці, а вже як склалося подальше життя Віри, було для Павла невідомо. Він знав лише те, що квартира здавалася, а господиня переїхала у Київ за новим життям. І судячи з того, що на аліменти його колишня дружина не подала, вагітність була лише вигадкою, що ще більше розлютило Павла. Зустрічаючись із Людою, він і подумати не міг, що ця інтрижка позбавить його не лише сім’ї, а й спадщини. А він лише хотів розважитися з подружкою, поки дружина була у відрядженні…