Орест їхав у село, де народився, виріс і де й досі жила його мама.
Він намагався їздити до матері не рідше одного разу на місяць, частіше просто не виходило. Але цей день був винятком.
Цього дня Орест та його родина незважаючи на справи та турботи, у будь–якому разі їхали у село.
Бо цього дня був день народження його мами і він ніяк не міг залишити її одну в такий день.
Занадто високо Орест цінував свою маму і завжди пам’ятав, як багато вона зробила для того, щоб син вибився в люди.
До поїздки Орест готувався заздалегідь. Тому що цього року у мами був ювілей.
Їй виповнювалося 70 років, тому передбачалося влаштувати грандіозне свято.
Орест купив для мами гарний подарунок, великий букет квітів і замовив величезний торт, але вчора все пішло зовсім не так, як було заплановано раніше.
Раптом заслаб син Ореста, і Ользі, його дружині, довелося лягти з хлопчиком у лікарню. Відповідно, поїхати на ювілей вони не змогли.
Тож сьогодні Орест їхав один.
Взагалі, з ним мала поїхати Софія, його молодша сестра, але в тієї теж, раптом, з’явилися якісь важливі справи і вона пообіцяла, що приїде трохи згодом.
Так як виїхав Орест досить рано, то й у селі у матері був уже в обід.
Мама зустрічала Ореста пиріжками з капустою та запеченою в духовці куркою.
На столі було ще багато смачненького, зокрема голубці, улюблена страву його сестри.
Про те, що Оля з онуком не приїдуть, мама вже знала і цей факт її дуже засмутив. Вона щиро переймалася здоров’ям онука.
Орест поспішив заспокоїти матір, що її онук почувається непогано і ніякої небезпеки немає.
Якщо через онука мама більш–менш заспокоїлася, то одразу почала переживати за дочку.
Орест і тут постарався заспокоїти матір і пообіцяв, що трохи згодом Софія обов’язково приїде, але цього не сталося.
На протязі всього свята Орест чекав, що ось–ось з’явиться його сестра, але Софія так і не приїхала.
Треба віддати їй належне хоча б у тому, що вона все ж таки зателефонувала мамі, привітала її і вибачилася за те, що не змогла приїхати.
Свято, незважаючи ні на що, пройшло цілком вдало.
Гості залишилися задоволені, а іменинниця була у чудовому настрої. Принаймні так здавалося, але Орест бачив, що мама дуже вдало приховує свій натрій.
Гості розійшлися доволі пізно.
Орест допоміг матері з посудом та прибиранням, а потім вони вирушили спати.
Однак, незважаючи на втому, Оресту не спалося.
Трохи покрутившись, Орест вирішив вийти на ґанок подихати свіжим повітрям, але проходячи повз кімнату мами він раптом почув тихий плач.
Орест тихенько постукав і не дочекавшись відповіді зайшов.
З подивом він зрозумів, що мама не лягала.
Вона сиділа у кріслі.
На її колінах лежав улюблений кіт, а поруч стояв кошик із рукоділлям.
З появою сина вона швидко витерла очі й усміхнулася.
– Ти що, синку? Чому не спиш?
– Хотів би поставити те саме питання, мамо.
– Та, щось не спиться.
Орест підійшов до матері і сів навпроти неї.
– Мамо, що трапилося?
Дарина Олексіївна трохи помовчала, а потім раптом розплакалася.
Орест кинувся заспокоювати матір.
Трохи згодом з’ясувалося, що плакала Дарія Олексіївна через Софію.
Виявилося, що мама давно обманює Ореста.
Коли він питав її, чи приїжджає до неї сестра, вона завжди відповідала, що приїжджає. Як виявилося Софія, давним–давно не балувала матір своєю появою.
Ще більше здивувався Орест, коли дізнався, що Софія образилася на матір за те, що та відмовилася переписати будинок на неї. Дарина Олексіївна хотіла, щоб усе, що вона має дісталося всім порівну, як її не стане.
Софію таке не влаштовувало.
Вона вважала, що брат і так цілком самодостатній, а от їй така допомога не завадила б.
Чомусь Софія не брала до уваги те, що саме брат упорядкував будинок і прилеглу до нього територію.
З Софії не було взято ні гривні, але навіть не це здивувало Ореста.
Здивував Ореста сам факт того, що Софія замислювалася про те, що матері не стане!
Тієї ночі Орест так і не зміг заснути.
Чітко згадалося дитинство.
Дарина Олексіївна залишилася без чоловіка рано.
Оресту тоді було 15, а Софії тільки–но виповнилося 5.
Мати не розуміла, що тепер тільки вона відповідальна за своїх дітей, оскільки допомоги чекати їй немає звідки.
Після того, як не стало чоловіка Дарини Олексіївні було не солодко.
Вона працювала на двох роботах і не відмовлялася від жодних підробітків. Якими б вони не були.
Орест у всьому намагався допомагати матері і навіть збирався покинути школу, щоб теж десь підробляти, але мати одразу ж відкинула цю ідею.
– Ще не вистачало! Тобі вчитися треба, а напрацюватися ще встигнеш.
Орест чудово пам’ятав, як важко було матері, але вона ніколи не скаржилася.
На їхньому столі завжди були смачні страви.
Прості, але дуже смачні. Мати з нічого намагалася зробити щось і їй це дуже вдавалося.
Софія була маминою донькою. Мати намагалася, щоб дочка була не гірша за інших, але часто грошей на гарне вбрання не вистачало.
Тоді мати бралася за швейну машинку. Зазвичай вона шила вночі, тому що вдень на це вона просто не мала часу.
У результаті Софія завжди була вбрана в красиві сукні та сарафанчики.
Ще Оресту виразно згадався день, коли Софія пішла до школи
Цей день мати вирішила відзначити, бо коли до школи пішов Орест, вони з батьком теж влаштували для хлопчика свято.
Але тоді був живий батько, а зараз його не було і фінансовий стан сім’ї досить сильно похитнувся.
Купити гарні солодощі на святковий стіл не було можливості, проте мати і тут викрутилася зі становища.
Після урочистої лінійки, на дітей вдома чекав сюрприз.
Мама зробила імпровізований торт з млинців і прикрасила його півниками з карамелі.
Орест пам’ятав яким гарним і смачним йому здався тоді цей торт, а Софія, взагалі, була в захваті…
Загалом, мама робила для своїх дітей все, що могла і навіть більше.
Орест бачив зусилля матері і з усіх сил намагався не розчарувати її.
Він старанно навчався і зміг вступити до хорошого інституту, відучитися та знайти гідну роботу.
Тепер Орест мав невеликий бізнес, який приносив йому стабільний прибуток.
У Софії все склалося не так вдало, хоча вона теж здобула непогану освіту.
Однак, Софія вирішила, що її має забезпечувати чоловік і незабаром вискочила заміж.
Незабаром у неї народилася дитина, а ось шлюб виявився досить хитким і врешті–решт вони з чоловіком розлучилися.
Тепер Софія одна виховувала маленьку дочку і постійно скаржилася на долю, бо отримувала зовсім невеликі аліменти, але при цьому їй дуже добре допомагав Орест і, як виявилося, мати.
Загалом, Софія чомусь вирішила, що їй усі винні, але при цьому сама, заради свого благополуччя нічого не зробила.
Орест намагався поговорити з сестрою, але це не дало результату. Софія продовжувала жити так і далі, бо вважала що так і має бути.
У результаті Орест відступив. Тепер він просто один раз на місяць клав їй на картку певну суму і не ліз у її життя.
Те, що Софія тягне гроші з матері, він здогадувався і раніше, але мати це категорично заперечувала.
Однак, все виявилося набагато гірше, аніж припускав Орест. Вона не тільки вимагала грошей з усіх, кого тільки могла, але їй ще знадобився батьківський будинок і знадобився він їй явно не для того, щоб у ньому жити.
Все це Орест усвідомив після тієї безсонної ночі у матері.
Усвідомив і вирішив поставити крапку.
З сестрою він зміг зустрітися лише за тиждень.
Він запросив її у дуже гарний ресторан і, як не дивно, прийшла Софія вчасно.
Вона як завжди виглядала бездоганно і пахла дорогими парфумами.
– Привіт, братику.
Софія легко доторкнулася губами до братової щоки і після цього присіла на, дбайливо відсунутий офіціантом, стілець.
Орест серйозно глянув на сестру.
– Привіт.
Софія здивовано подивилася на пустий стіл.
– А чому ти ще не зробив замовлення? Ти ж добре знаєш, що я люблю!
– Ну чому ж? Замовлення я зробив! Але сьогодні воно дуже особливе!
У Софії засяяли очі в очікуванні сюрпризу і майже відразу до столу підійшов офіціант, який тримав у руках невелику коробку, яку він поставив на стіл.
Софія здивовано глянула на брата. Той кивнув на коробку, показуючи, що вона може її відкрити.
Софія відразу потяглася до подарунка. Вона відкрила коробку й ахнула!
Перед нею стояла проста тарілка з півниками з карамелі.
Софія здивовано дивилася на них, а потім з не меншим подивом подивилася на брата.
Орест уважно глянув на сестру.
– Пам’ятаєш?
Софія нахмурила брови і відповіла питанням на запитання.
– І що?
– А те, що це буде для тебе найбажаніша насолода в житті, якщо ти не переглянеш своїх поглядів на життя.
Софія насторожилася.
– Які погляди?
– Ті, що в тебе в голові. Одним словом, сестро. Від мене ти більше не отримаєш жодної копійки. Від матері тим паче.
Орест недобре посміхнувся і продовжив.
– І повір мені, я дізнаюся, якщо буде інакше і тобі буде дуже не солодко.
Очі Софії сповнилися сльозами.
– А як мені жити?
Орест знизав плечима.
– Як всі. Йти на роботу, заробляти гроші. Тим більше, що твоя освіта тобі дозволяє. Досить жити одним днем, настав час хоч щось зробити для себе самій.
– Але ж… Оресте!
Орест підвівся з–за столу.
– Я все сказав. Думай сама.
Після цих слів Орест вийшов з ресторану.
Він не знав, чи зрозуміла сестра, що він хотів сказати їй цим подарунком, але дуже надіявся на її розсудливість.
Раптом Орест усміхнувся і вирішив, що на ці вихідні треба ще раз з’їздити до матері.
На ювілеї вона обмовилася, що мріє, щоб у неї на подвір’ї була хоча б простенька альтанка, де вони всією сім’єю могли б влітку пити чай. Орест вирішив, що має обов’язково здійснити цю мрію матері.
У машині він набрав номер будівельного магазину та замовив на адресу матері все, що потрібно для будівництва альтанки.
Весь час поки їхав додому, він уявляв здивоване і таке рідне обличчя матері, коли та зрозуміє для чого потрібні будівельні матеріали, які завтра їй привезуть.
А ще Орест подумав, що мама буде дуже рада і напевно, навіть усміхнеться, а заради її посмішки Орест готовий був багато на що.
Тому що вона була для нього найдорожчим, що є на цьому світі…