– Олю, ну ти б щось інше на мамин ювілей одягла, – сказав Ігор.
Він похмуро дивився на дружину, одягнену в нову чорну сукню до підлоги, без рукавів і з великим вирізом.
– А що не так з моєю сукнею? Жарко ж! – здивувалася молода жінка.
– По-перше, вона чорна і зовсім не святкова, – важко зітхнув чоловік. – А по-друге, всі відчуватимуть себе незручно.
– Радосте ти моя, мені в ній зручно! Вона практична! І коштує чимало.
– Ось саме так! Знову Аліна буде заздрити, Наталя шипітиме до чоловіка, а мама буде засмучуватися і злитися, – докірливо зауважив Ігор.
Його сестра і дружина брата дуже заздрили Олі і частенько через це посиденьки закінчувалися сварками.
– Ну, знаєш! – фиркнула Ольга. – У мене всі речі хороші. Одягти на ювілей твоєї мами, щоб догодити всім, мені просто нічого.
– Та-ак… Проблема! – скуйовдив на голові коротке волосся чоловік.
– Але я можу не йти, – намагаючись приховати посмішку, запропонувала жінка.
– Хитра яка! Іди вже в цьому, – хмикнув Ігор, а потім з надією глянув вгору і склав долоні разом: – Боже! Допоможи мені пережити цей вечір!
– Бог допоможе і я допоможу, – безтурботно підморгнула чоловікові Ольга і, поправивши красиво вкладене волосся, вирушила в кімнату по подарунок.
…До Ангеліни Михайлівни вони приїхали у призначений час.
На столі було повно смачної їжі, а гості тільки збиралися.
– Ігорчику, Олечко! – зраділа свекруха дітям і тепло обійняла обох. – Проходьте до столу швидше! Зараз Наталя з Андрійком під’їдуть і всі будуть у зборі.
За столом уже сиділа Аліна, з чоловіком Дмитром і п’ятирічним сином Миколою.
Привітавшись із усіма, гості розсілися на місця. І тут почалося…
– З’явилися! Ага, як стіл накривати – то нема нікого, а як за стіл сідати – ось вони! – не втрималася Аліна.
– Так ми ж після роботи, – Ігор відповів сестрі спокійно, намагаючись уникнути сварки.
– Ах, так! Оля ж, крім як працювати, більше нічого й не вміє! – пирхнула зовиця.
– Аліно, не нервуй, – миролюбно звернулася до неї Ольга. – Давай не псувати мамин ювілей?
– Та просто бісить, що ви приходьте завжди на все готове!
– Так, стоп! Ми запропонували відсвяткувати в кафе, і мама сама відмовилася, – зауважив Ігор.
– Хах! Вона ваші гроші заощаджує! А то раптом доведеться оплачувати? – посміхнулася молода жінка.
– Так і це застілля ми оплатили, – нагадав сестрі брат.
– Що? Гроші рахувати надумали?!
– Гроші рахувати у нас любиш ти! Причому наші, – зауважила Ольга. – А ми просто хотіли зробити простіше. Бо ж ми дійсно не могли вибратися з роботи, щоб допомогти.
Аліна невдоволено промовчала, бо в цей момент до них приєдналися Андрій із Наталею, яка побачивши Ольгу невдоволено скривилася.
Весь вечір дівчата косо дивилися на неї і намагалися ігнорувати, теж стараючись уникнути сварки, але під кінець вечора, після ігристого вони здалися.
– Олечко, а ви нас коли дітками порадуєте? – поцікавилася тітка Віка, сестра іменинниці.
– Та які діти, тітко Віко? Вона ж у нас карʼєристка! Окрім заробляння своїх грошей нічого не вміє! – пирхнула Аліна.
– Вміє! – заперечила Наталка. – Витрачати гроші на всякі нісенітниці! Сукню оцю, наприклад.
– Точно! А ще прикидається! – додала Аліна.
Ольга ж слухала мовчки.
– Ви чого тут язиками чухаєте? – здивувалася тітка Віка. – У матері ювілей, а ви вирішили його зіпсувати?
– Тітко Віко, хто б казав? Сама забрала собі спадщину батька, а матері ніц?! Ще сестра називається, – вже зовсім понесло Аліну.
– А що ж ти останні п’ять років бабусю не доглядала? Коли вона слаба лежала? Квартиру б собі забрала? – запитала тітка.
– Взагалі-то у мене сім’я, чоловік, син! – обурилася молода жінка.
– А в мене онуки, діти й чоловік! І твоя мама, яка вічно сидить із твоїми дітьми, сама мені запропонувала цей варіант, – заявила тітка. – А ще, у тебе поганий характер і вічна заздрість!
– Ой, та треба ви мені! Мені й так добре.
– Саме тому ти й чіпляєшся до Ольги? – вже спокійно запитала Вікторія Михайлівна. – І матір до сліз довела.
Усі дружно подивилися на засмучену Ангеліну Михайлівну, яку намагалася заспокоїти Ольга.
– Я ж хотіла посидіти нормально, готувалася… – голосила іменинниця.
– Ну ось чого ви переживаєте? Побурчали всі, відвели душу й заспокоїлися. Що вдієш, якщо характер у всіх різний? А збираємось ми хіба рідко? – усміхнулася молодша невістка.
– Справді! Мамо? – підтримав дружину Ігор. – Зате все вийшло щиро, від душі.
Вікторія Михайлівна несподівано засміялася, її підтримали Андрій з Дмитром. Слідом стали посміхатися Ігор з Олею й іменинниця.
Одні тільки Наталя з Аліною сиділи невдоволені.
– Втомилася я просто від цих сварок, – зізналася господиня. – Тому й від ресторану відмовилася, і від великої компанії.
– Ти нас соромишся, виходить? – ахнула Аліна.
– А що, ні? Наче молоді дівки, а поводите себе, як незрозуміло хто, – посміхнулася тітка Віка.
– Мамо, а давай ми тебе на море відправимо? – несподівано запропонувала Ольга. – Відпочинеш, сил наберешся?
– Я сама боюся, – розгубилася свекруха.
– А у нас з Олею відпустка планується. Ми тобі компанію складемо, – підтримав дружину Ігор, а Оля згідно кивнула.
– А що це ви поїдете? Ви ж працюєте? Ось і працюйте! А ми з Наталею самі з мамою відпочинемо! – обурилася Аліна. – Давно ніде не були.
Ольга з чоловіком перезирнулися, а потім тяжко зітхнули, уявивши собі відпочинок мами з п’ятирічним онуком.
– В принципі ми згодні, – несподівано відповіла Оля, хитро посміхнувшись. – Ми тоді знайдемо путівку для мами і скинемо інформацію, щоб ви змогли купити собі квитки в той же ж готель.
– Як це купити? – розгублено перезирнулися вже Аліна з Наталкою. – Якщо ви хочете організувати мамі відпочинок, то доводьте все до кінця!
Наталя згідно кивала, але вголос відкрито не йшла на суперечку.
– У вас є свої чоловіки, – сказав Ігор. – Якщо вам закортіло на море, то й беріть з них.
– Так це ви у нас бізнесмени! Вам гроші подіти нема куди, – насупилась Аліна. – А ми люди небагаті, нам родина важливіша.
– Куди витрачати свої гроші, ми самі вирішимо, – розізлився брат. – І оплачувати вам відпочинок у наші плани не входить.
– Тоді відпочинок скасовується! – задоволено усміхнулася сестра. – Мама одна не хоче їхати, а в нас немає на путівки грошей!
– У вас він скасовується, а у нас з мамою – ні, – хмикнув Ігор.
– Могли б і допомогти! Ми ж родина, – образилася Аліна. – Тоді візьміть із собою Миколу. Йому корисне морське повітря.
– Ні. Мамі відпочити треба, а я з дітьми не вмію ладнати.
– Нічого страшного. Ольга подивиться, – не здавалася Аліна.
– А до чого тут я? – щиро здивувалася Ольга. – Я окрім заробляння грошей нічого не вмію. Та й не хочу я брати на себе таку відповідальність. Тож на мене не розраховуйте.
– Самозакоханрі! Самі речі купуєте модні, телефони круті, а племіннику море пошкодували! – галасувала Аліна, а потім зазбиралася додому.
– Ні, люба моя. Самозакохані у нас ви. Мало того, що поводитеся негідно, псуєте мамі свято, так ще й обурюєтеся, що вас на шию садити ніхто не збирається, – пирхнув брат.
Слава Богу цього вже не чули мама і тітка Віка, які вчасно пішли на кухню по торт.
Чоловіки намагалися заспокоїти своїх жінок, стараючись донести до них, що вся ця ситуація їх ганьбить.
– Та що ж ганьбить? У них грошей – кури не клюють і ні, щоб рідним допомогти, так вони навпаки, вчепилися в них і жаліють! Ти подивися на сукню в Ольги?! Вона коштує, як твоя зимова куртка! – казала до Дмитра Аліна. – І ось на це їм грошей не шкода, а на море – шкода!
Демонстративно взявши склянку із залишками вишневого соку, Аліна… Вилила його на сукню невістці…
– А ти пропонував одягнутися ошатніше, – Ольга подивилася на чоловіка. – Кажу ж, сукня практична!
Цього стерпіти зовиця вже не змогла і, прихопивши з собою сина і чоловіка, квапливо пішла зі свята, на ходу попрощавшись із мамою.
– Нам теж пора, – невдоволено заявила Наталя, встаючи з-за столу.
– А мені не пора, – Андрій навіть не поворухнувся. – Я ще торт мамин не скуштував.
– Андрію! – обурилася молода жінка.
– Що Андрію? Хай Аліна все життя була нервова, а ти куди? – користуючись тим, що батьки знову вийшли, спитав дружину Андрій. – От начебто стараємося для вас, а все не так!
Між іншим, не витрачалися б на нісенітниці і на море поїхали б усі разом. Ну чи працювала б, як Оля? Вони свої забаганки самі оплачують, ще й батькам допомагають!
– Ти чого це? – розгубилася Наталя.
– А нічого! Набридли ці сварки. А я торт хочу, із сім’єю посидіти хочу! – сказав чоловік. – Хочеш додому – їдь без мене. Можеш до Аліни поїхати.
– Андрійку, навіщо ти так? Я ж твоя дружина, а жінки, в принципі, витрачають багато.
– Ага! От скажи мені? Навіщо тобі була потрібна модна дорога сумка, як в Олі? Щоб що? Щоб була? – уважно подивився на дружину Андрій. – Хай Оля, у неї робочі зустрічі, вона завжди на людях, їй потрібно таке! А ти? Вчителька початкових класів! Та ти цю сумку й не носиш!
– Я боюсь, що її можуть відібрати… – розгублено відповіла Наталя.
– Ось саме так! У вас на роботі ніхто не має таких дорогих речей. У вас інші вимоги до одягу й сумок. Де вона тепер? Правильно! На полиці! Досі в пакеті і з етикеткою.
– Але ж я дівчинка…
– Нерозумна ти дівчинка, Наталко. Зате показуєш себе як, краще б заощадила грошей і поїхали на море, разом із мамою й Ігорем та Олею, – важко зітхнув Андрій. – А тепер сиди вдома! З брендовими речами і з Аліною.
Відвернувшись від дружини, чоловік видихнув, задумавшись про своє…
Наталя ж, схлипнувши, сіла назад, поряд із чоловіком.
Їй дуже хотілося на море, але вона, під впливом зовиці, не подумала про це, купуючи дорогі речі, щоб не відставати від цієї Олі.
Але Оля й справді крутиться серед солідних людей, де такі речі вважаються не розкішшю, а способом життя.
А вона, у міській школі, і вдягнути все це не може, щоб не накликати на себе заздрість колег і деяких батьків. Не у всіх чоловіки добре заробляють. А заради хвастощів втрачати нормальне спілкування на роботі їй не хотілося.
Роз’їхалися по домівках всі тільки після смачного торта, кумедних історій і теплих розмов…
Наталя більше мовчала, але з подивом помічала, що Ольга не така вже й погана і що їй було дуже добре.
Повернувшись додому, Наталя побачила сімнадцять пропущених від Аліни.
– Ну що? Влаштували ти цим кар’єристам? – запитала зовиця. – А на дзвінки чому не відповідала? З Андрійком так сварилися, що нічого не чули?
– Та ми тільки повернулися… Чай з тортом у мами пили, – не замислюючись відповіла Наталя.
– Хочеш сказати, що ви там залишилися?! Чому?! Ти ж бачила, що там робилося? Вони спеціально провокували нас, хизуючись своїми грошима. – розізлилася Аліна. – Ольга там про мене, напевно, купу всього наговорила.
Молода жінка розуміла, що правда зовиці дуже не сподобається.
– Аліно, ми про тебе взагалі не говорили, – чесно зізналася Наталя.
Тиша була настільки напруженою, що Наталя злякалася.
– Аліно, ти тут? – чомусь пошепки спитала жінка.
– Значить, випровадили мене додому й щасливі? – сказала зовиця. – Добре вам було? От і дружи зі своєю Ольгою! Послав же ж Бог невісточок…
Наталя важко зітхнула, дивлячись на телефон.
– Аліна дзвонила? – здогадався чоловік.
– Ага. Образилася.
Андрій хмикнув і обійняв дружину.
– Не зважай на Аліну! Вона завжди була такою заздрісною і нахабною.
Наталка не відповіла, але з гіркотою подумала про те, що схоже гнів Аліни тепер буде спрямований на неї.
А вона не Оля! Не така сильна…
На наступні вихідні Андрій з Наталею приїхали в гості до Ігоря з Ольгою.
– Може вийде поїхати з нами? – запропонував Ігор братові.
– Я, звісно, збирав гроші, але боюся не вистачить, – зізнався Андрій. – Ви ж, мабуть, у готель хочете? Із харчуванням?
– Можна і житло недорого орендувати, трохи далі від берега, – знизав плечима чоловік. – Ми теж будемо раді заощадити.
– Вирішили квартиру брати? – зрадів брат. – Правильно! Давно пора!
– А це хіба не ваша? – здивувалася Наталя.
– Це орендована, – пояснила Ольга, закінчуючи накривати на стіл. – Я орендувала її ще до зустрічі з Ігорем.
– Тепер, ось, збираємо на свою, – замріяно подивився Ігор на дружину. – Набридло щомісяця платити чужій людині.
– Ось купимо квартиру й про дітей подумаємо, – обійняла чоловіка Оля. – Так, чого чекаєте? Пригощайтеся! Я тут весь вечір крутилася, а ви навіть не пробуєте.
Чоловіки, задоволено потираючи руки, взялися за частування. Дівчата теж не відставали.
– І все ж таки? На море зовсім ніяк? – спитав Ігор пізніше, після смачної вечері, пляшки ігристого й вибору путівок на море для них і мами.
– Треба подумати, порахувати, – зітхнув Андрій.
– Олю, може, комусь потрібна сумка? Нова ж, з етикеткою навіть… – несподівано запропонувала Наталка.
– Наталко, ти чого? – здивувався Андрій, згадуючи, як дружина раділа цій дорогій покупці.
– Просто я теж хочу на море, – зізналася молода жінка, дивлячись на чоловіка. – Навіть більше, аніж брендову сумку.
Сумку продали того ж вечора. Колега Олі шукала саме таку… Цих грошей якраз вистачило, щоб докласти на відпочинок ніде не позичаючи.
І вже наступного дня вони забронювали будинок і купили квитки.
Виявилося, що Ольга хоч і купує дорогі речі, але робить це з необхідності.
І готують вони самі, а не в ресторанах їдять.
Просто вони дійсно багато працюють, мріючи про свою велику квартиру і про велику родину. І підходять до багатьох питань із розумом.
І якщо Андрій знав про це, то Наталя – ні!
Не тому, що їй не говорив чоловік, а тому, що вона бачила все очима Аліни, яка заздрила сім’ї брата чорною заздрістю.
І якщо Ольга з Ігорем багато працювали, заощаджували й економили заради своєї мрії, то Аліна ж вважала, що вони просто жадібні!
Аліна, дізнавшись про те, що Андрій з Наталкою теж їдуть на море, влаштувала грандіозну сварку.
– Значить, вони для вас гроші знайшли?! – шаленіла зовиця. – А ми в прольоті? Ну, звісно! На відміну від вас, я не боюся їм правду говорити. А ви вчасно потурбувалися! Молодці!
– Аліно, все не так…
– Що не так? Звісно, ти їх захищатимеш! Вони ж вас просто грошима взяли! – не вгавала Аліна. – А ще подруга називається.
Наталю вона не слухала, залишаючись при своїй думці, яка була далека від правди, зате зручна для неї.
– Мамо, ти зобов’язана взяти з собою Миколу! Ти ж бабуся! – сказала вона.
– Але я теж хочу відпочити, поїздити на екскурсії…
– Та які екскурсії у твоєму віці? Вгамуйся! Тобі про онуків треба думати, а не скакати незрозуміло де. Жити ними, розумієш.
– Досить! – вперше за довгий час проявила твердість Ангеліна Михайлівна. – Я і так про Миколу думаю більше, аніж ти. Він постійно в мене. Пора вже згадати, що ти мати! Це ви маєте везти сина на море, а не ми.
– Мамо, ти хочеш сказати, що я погана мати? – від несподіванки Аліна аж галасувати перестала.
– А хіба хороша мати спихатиме сина всім підряд?
– Але ж ви моя сім’я, ви маєте…
– А ти? Ти кому що маєш? – уточнила мама.
– Та як ти смієш?! – ахнула Аліна. – Та ну вас всіх!
Гучно гримнувши дверима, Аліна пішла, залишивши засмучену жінку одну.
Через тиждень усі дружно вирушили на відпочинок.
А Дмитро не витримав сварок дружини і, забравши сина, поїхав до своїх батьків. У нього теж почалася відпустка.
Аліна, залишившись сама, злякалася.
Самотність вона не переносила.
А оскільки подруг у неї ніколи й не було, через поганий характер, і виговоритись вона нікому не могла, то вона зважилася поїхати до свекрухи, з якою не спілкувалася давно.
Свекруха була жінкою сильною, вольовою і швидко приструнила невістку.
– Ти, Аліно, характер показуй в іншому місці. Тут – ти в мене в гостях! Ще раз буде якась вистава – я тобі влаштую! І якщо хочеш тут залишитися, он город, а он – сапка. Вперед!
І Аліна пішла…
А вона б багато віддала за відпочинок біля моря.
– І як там вони на морі? Купаються, мабуть, у таку спеку, – витираючи піт з обличчя і працюючи сапкою на городі, думала Аліна.
І тоді жінка вирішила також збирати гроші!
Краще вже без дорогих речей, але відпочивати, аніж на городі в свекрухи гарувати!
Та й Миколці буде корисно…
А поїхати можна й утрьох, без цих зрадників!
– Цікаво, чи вони гостинці привезуть? – все думала Аліна. – Бо ж грошей у них повно!