Про те що вона вагітна, Оля дізналася нещодавно, і ця новина не принесла їй ніякого щастя.
Ні, Оля дуже любила дітей і завжди мріяла про велику та дружну сім’ю, але не зараз.
Зараз було зарано…
Вона тільки-но закінчила перший курс інституту, попереду були ще довгі роки навчання і багато планів, але малюк в ці плани ніяк не вписувався.
Та і його батько, Оля була в цьому впевнена, радіти цій звістці зовсім не буде.
Вона познайомилася з Андрієм в інституті. Вона першокурсниця, а він третьокурсник, який раз у раз думав, як не піти на заняття.
Познайомилися вони на студентській вечірці і одразу сподобалися один одному. Почали зустрічатися і, як вважала Оля, любили один одного.
Дитина у їхні плани зовсім не входила. Це було випадковістю.
Зазвичай, Оля стежила за цим, але тоді забула… і от результат…
Запідозрила вона недобре, як тільки-но приїхала додому на літні канікули.
Обманювати себе було безглуздо і вона зробила тест, який і показав позитивний результат.
Їй все ще не вірилося, що це могло статися з нею і для повної впевненості вона з’їздила на обстеження, де їй підтвердили, що так і є. У неї буде дитина…
Тепер Оля, не знала, як їй бути. Висновок напрошувався тільки один – не залишати. Інших варіантів Оля не бачила…
Андрію дитина була явно не потрібна. Він любив свободу і хоч іноді вони й говорили про весілля, але всерйоз це ніколи не обговорювалося.
Оля навіть не хотіла йому говорити, відчуваючи, як він до цього поставиться.
Сама Оля, із задоволенням би залишила малюка, але це означало кінець навчанню і всім планам на майбутнє, але найбільше Оля боялася реакції батьків.
Михайло і Ганна, все своє життя працювали і старалися, щоб їхня дочка не була гіршою за інших. Чи то їжа, чи одяг, чи якісь дівчачі дрібниці. Не сказати, що Оля була балувана, але й якоїсь потреби вона ніколи не знала.
Все життя батьки збирали на навчання дочки. Щоб вивчилася в хорошому інституті, здобула освіту, а далі знайшла хорошу роботу.
Оля заплакала.
Батьки так старалися для неї, а вона їх підвела.
На мить з’явилася думка приховати все не тільки від Андрія, а й від батьків. Зробити все тихо щоб ніхто і ніколи нічого не дізнався, але цю думку вона відкинула одразу.
Оля знала, що вона не зможе нічого приховати від батьків. Надто довірливими були їхні стосунки і приховати все від них, означало те саме, що й зрадити…
Оля уявила собі, яка сварка чекає її вдома. Сльози мами і серйозна розмова з батьком.
Вона посиділа ще трохи налаштовуючись на серйозну розмову з батьками і нарешті зважившись, встала і пішла додому.
Вдома її зустрів аромат запеченої курки. Оля просто обожнювала цю страву і мама, після того як вона приїхала додому, намагалася їй догодити і щодня готувала щось смачненьке.
Ось і сьогодні мама вирішила побалувати дочку. Вона, як напевно і всі мами, вважала, що дочка в гуртожитку не має, що їсти і сидить цілими днями на воді і хлібі. Переконати її було неможливо.
Оля зайшла на кухню.
Мама стояла біля столу і мила овочі на салат.
Побачивши доньку Ганна посміхнулася.
-Ну, ти де ходиш? Я вже думала, що тебе треба йти шукати.
-Мамо, я вже не маленька щоб мене шукати.
-Добре, добре. Жартую я, просто вечеря майже готова, а ні тебе, ні тата вдома немає.
-А де тато? Хіба не повернувся?
-Та ні, певне, на роботі затримався. Ти ж знаєш тата, поки все сто разів не перевірить, додому не піде.
-Та знаю мамо, знаю. Тобі допомогти чимось?
-Ні, люба. Спасибі. Я вже майже все зробила. Дочекаємось тата і будемо вечеряти.
-Тоді мамо, я поки що в свою кімнату піду. Щось втомилася…
Ганна, занепокоєно подивилася на дочку.
-Що трапилося, Олю? Ти не заслабла?
-Та ні, мамо. Просто втомилася у місті. Піду трохи відпочину і все пройде.
-Іди люба, іди. Відпочинь. Я покличу тебе коли тато прийде.
Оля, зайшла до своєї кімнати.
На душі було сумно.
Вона вирішила дочекатися, коли прийде батько, і поговорити з ними разом.
Незабаром прийшов тато, і мама покликала Олю вечеряти.
Оля, дочекалася закінчення вечері, а коли мама поставила на стіл пиріг і почала наливати всім чай, раптом наважилася і голосно сказала.
-Мамо, тату я вагітна!
Мати застигла з чашкою в руках. Вона дивилася на дочку, ще повністю не усвідомивши почутого.
Батько теж дивився на Олю, але його погляд вона не змогла зрозуміти.
Сама Оля, ніби поменшала. Вона опустила голову і навіть не дивилася на батьків.
Запала тиша.
Нарешті батько сказав повільно, наче по складам.
-А тато хто? Він знає?
Оля тремтячим голосом відповіла.
-Ні, я йому не говорила, але думаю, що малюк йому нідочого.
-Зрозуміло.
Батько знову замовк.
Оля подивилася на матір. Та стояла і дивилася на чоловіка, а не на Олю.
Оля чудово розуміла матір. У їхньому домі всі проблеми вони вирішували разом, але вирішальне слово завжди залишалося за батьком. Ось тому мама так і дивилася на нього. Вона просто не знала якої реакції очікувати від чоловіка.
Після важкого мовчання батько нарешті заговорив, при цьому звертаючись до матері.
-Ну, що ж, Ганно… З роботи тобі доведеться звільнятися. Олю треба довчити, а з онуком комусь няньчитися треба буде. У мене, дякувати Богу, ще з роботою все гаразд. Якось проживемо.
Батько встав і звернувся тепер до Олі.
-Ну, що ж доню. Хоч і не чекали ми з матір’ю такого сюрпризу, але тепер нікуди не дінешся. Будемо виховувати.
Оля здивовано подивилася на батька, вона ніяк не чекала на такий поворот подій. Нерішуче вона сказала:
-Тату, мамо вибачте мені, будь ласка. Я Вас обтяжувати не хочу і мабуть зроблю…
Ганна і Михайло одночасно обернулися до дочки.
-Ти що це надумала?! – строго запитав батько.
-Ви значить потішилися, а дитя винне? Ти мені ці розмови залиш! Що б я більше не чув! А ти Ганно, поясни доньці, що можна, а що ні!
Батько пішов до виходу з кухні, але на порозі обернувся і вже більш миролюбно сказав дочці.
-А ти Олю, батькові мого внука обов’язково розкажи про все. Він має право знати, а що його совість йому підкаже, то не наша діло. Нам від нього нічого не потрібно, але знати він повинен.
З цими словами батько вийшов із кухні.
А Оля?
Оля раптом розплакалася.
Ганна, одразу підійшла до дочки, обняла її і стала втішати, як в дитинстві.
-Не плач, доню. Не плач, люба. Все буде добре. Все погане пройде і все буде гаразд. А тата послухай, він правильно каже. Ти одна не залишишся, ми завжди будемо поруч. Завжди завжди.
Потроху Оля заспокоїлася.
Вже вночі, лежачи у своєму ліжку, вона обмірковувала батькові слова.
Адже він справді мав рацію на всі сто відсотків. І про малюка і про Андрія.
Оля вирішила, що завтра розповість Андрію про все.
Вранці, щойно прокинувшись, вона зателефонувала до Андрія.
Після новини про дитину, на іншому кінці запала тиша, а потім Андрій просто поклав слухавку.
Пів дня Оля плакала, хоч і чекала на щось подібне. І знову її втішала мама, а потім Оля заснула.
Прокинулася вона тільки пізно ввечері. Дуже хотілося пити. Оля встала і пішла на кухню, щоб попити води.
Щойно підійшовши до дверей кухні, вона почула, що звідти чути голоси.
Оля зрозуміла, що у батьків гості.
Бачити нікого не хотілося, але пити хотілося дуже і Оля вирішила, що зайде до кухні тільки на хвилинку, щоб взяти води.
Проте, тих, кого вона побачила, Оля зовсім не очікувала зустріти.
За столом сиділи її батьки, Андрій і його батьки.
Оля здивувалася, навіть забувши привітатись.
Андрій, як тільки побачив Олю, одразу встав, підійшов і міцно її обійняв.
-Ти чого мені зразу нічого не сказала? Думала, що я від вас відмовлюся?
Оля ледь помітно кивнула.
Андрій усміхнувся.
-Ну як ти так могла подумати, кохана. Я ж тебе люблю, а значить і малюка нашого любитиму теж. Та що там казати. Я вже його люблю.
Їхні батьки, дивлячись на своїх дітей, просто мовчки посміхалися…
Оля з Андрієм одружилися, а потім на світ з’явився хлопчик, якого молоді батьки назвали Михайликом.
На честь батька Олі.
Бо якби не він, то не було б на світі їхнього синочка і вони не були б такі щасливі.
Звичайно, вони були вдячні своїм батькам, але саме Михайло доніс до дочки істину.
Батьківську істину.
Оля з Андрієм теж намагалися виховувати свого сина так, щоб він розумів, що батьки це головне в його житті і що батьківська істина – це головне правило в житті.
А якщо ти від нього відступив, то будь мужнім.