Як же хочеться сонця та море, мріяла Оля. Здавалося, що цієї зими кінця та краю не буде. Лютий замітав снігом все довкола.
– Дорогий, я придумала, як ми проведемо нашу літню відпустку. Ми поїдемо на море, орендуємо окремий будиночок і будемо самі собі господарі. Мені знайомі порадили, вони минулого року відпочивали у цьому будиночку, і їм дуже сподобалося. Це краще ніж в готелі. Уяви, пляж недалеко, рано-вранці можна відразу скупатися. Я вже уявляю, як я це робитиму… – і Оля мрійливо заплющила очі.
Її чоловік Андрій тим часом сидів за комп’ютером.
– Ти мене зовсім не слухаєш, – образилась дружина.
– Що ти, кохана, звичайно, слухаю. Але я впевнений, що ти краще знаєш і я тобі повністю довіряю.
– Тоді вирішено. Я домовлятимуся з господарями цього будиночка. Час летить швидко, тож готуватися потрібно вже зараз. Тільки ти про наші плани на літо нікому не говори, переживаю, як би твої родичі не зурочили нам відпочинок, – попросила Оля чоловіка.
Той кивнув, дивлячись на екран ноутбука і одночасно щось друкуючи. Оля відразу ж зідзвонилася з господарями будиночка і домовилася про оренду. За годину чоловік відволікся від комп’ютера і з подивом подивився на дружину. Вона розкидала по дивані свої літні речі та приміряла купальники!
– Ось так лежатиму на пісочку, – крутилася вона біля дзеркала. Андрій схвально хмикнув і підійшов до неї.
Час справді пролетів непомітно і ось подружжя вже складало речі у валізи.
– На відпочинку я готуватиму нам тільки сніданок. Я хочу відпочивати, а не стояти біля плити, тож обідати і вечеряти ми будемо в кафе, – Оля запитально подивилася на чоловіка, а той лише знизав плечима у відповідь.
– Кафе так кафе. Як скажеш, – спокійно відповів він.
Вся берегова зона була забудована приватними будинками різного виду. Частина здавалася в оренду в теплу пору року, приносячи солідний дохід. Господар їх вже чекав.
– Як тут добре, – повторювала Оля.
Навколо їхнього будиночка була невелика ділянка з рівною зеленою травою.
Декілька дерев на ділянці створювали тінь, яка падала на протягнутий між ними гамак. Усі формальності з хазяїном будиночка були швидко улагоджені, і він пішов. Одразу розкидавши речі, Оля покликала чоловіка на пляж. Широка смуга піску відділяла будиночок від моря, що мірно шумить неподалік.
Народу на пляжі було небагато. Море було чудове. Вода на березі вже прогрілася сонцем. Оля лягла на воду і заплющила очі. Як добре, звучало піснею в голові. Тільки коли сонце почало заходити за обрій подружжя залишило пляж.
Наступного дня з самого ранку Оля та Андрій вже були на пляжі. Вони засмагали, купалися, обідали та вечеряли у кафе. Через день їхні запаси закінчилися, і вранці Оля хотіла швидко збігати в магазин і купити продукти. Вона вийшла з дому, тихо зачинила за собою двері. Чоловік ще спав.
Вона була відсутня довше, ніж планувала, оскільки сусідня крамниця була закрита. Повертаючись додому, Оля сподівалася, що чоловік ще спить та не помітить її відсутності. Вона тихо відчинила вхідні двері будиночка і застигла в заціпенінні. У коридорі стояли дві великі валізи!
Вона не встигла навіть подумати, чиї це можуть бути валізи, як почув голос з кухні. Андрій комусь пояснював, чому вони мають порожній холодильник і немає жодної їжі. – Ну, ми ж голодні з дороги, – почувся незадоволений жіночий голос.
Оля відразу захотіла кудись втекти подалі. Це була її свекруха Лідія Григорівна. Оля зітхнула і рішуче відчинила двері.
– Яким вітром? Проїздом? – Запитала вона і побачила, що за столом розташувалася ще й сестра Андрія зі своєю донькою.
– А ми вирішили зробити вам сюрприз. Приїхали відпочити разом із вами. Що ви тут одні сумуватимете. Я вже оглянула будинок. Тут дві кімнати, тож усім вистачить місця.
– І надовго ви до нас? – крізь зуби спитала Оля.
– На 2 тижні. Мені корисне морське повітря, а вже онука як просилася на море! А тут така нагода з’явилася. Могли б самі нас запросити, не чужі ж.
І свекруха із зовиця вирушили у велику кімнату розбирати валізи. – Тітонько Олю, ходімо на пляж, – просила племінниця.
– Так, Андрію, можна тебе на хвилинку.
Олі не подобалася сестра чоловіка. Лариса одна ростила дочку і постійно у всіх позичала гроші, а повертати їх не поспішала. Якщо їй нагадували про це, вона широко розплющувала очі від обурення. У мене дочка, я її одна виховую, а ти тут якісь гроші від мене просиш.
– Ти що, запросив до нас свою маму із сестрою? Навіщо це ж наш відпочинок.
– Та не запрошував я нікого. Клянуся, для мене це було таким самим сюрпризом, як і для тебе. Я спав, у двері подзвонили. Відчинив двері, а там мама із сестрою та валізами. Вона мені вчора дзвонила, цікавилася, як у нас справи, як ми влаштувалися. Я все чесно їй розповів, – виправдовувався чоловік.
Оля розуміла, що чоловік не обманює. – Діти, – пролунав голос свекрухи з кухні. – Досить розмовляти. Ми їсти хочемо. Олю, накривай на стіл.
Лідія Григорівна відкрила пакет із продуктами, які купила Оля, та швидко зробила бутерброд із сиром. – Ти чим нас збираєшся годувати? – спитала свекруха – Тут немає нічого.
– А це все, що є. Решту в магазині чи кафе, – відповіла Оля.
Лідія Григорівна невдоволено скривилася. – Так збігай, купи. Ковбаски, сосисок, – скомандувала вона. – Мамо, нехай вона ще й яєць купить. Ми вранці омлет їмо, – сказала Лариса.
Андрій, бачачи, як поступово закипає його дружина, сам зголосився сходити до крамниці. – Я швидко.
Оля тяжко зітхнула, поставила чайник на плиту. Усі пили чай у повному мовчанні. Навіть Катя, дочка Лариси, мовчала. Повернувся Андрій. – Так ми йдемо на пляж. Андрію пішли з нами, а то ти заважатимеш Олі з приготуванням обіду. Ми ж не будемо харчуватися одними бутербродами та яєчнею. – сказала Лідія Григорівна та вийшла з кухні.
За нею пішла Лариса з донькою. – Не гнівайся, – виправдовувався Андрій, – а що я можу зробити? Не виставлю ж я власну матір.
– Вигадай що-небудь. Я не збираюся проводити відпустку у компанії твоїх рідних. Вони навіть не запитали нашого дозволу, а тепер вдають, що це нормально. Ще мені й обід готувати! Ми оплатили наш відпочинок, – тихо обурювалася Оля.
– Я постараюсь щось вигадати. – Андрій поцілував дружину і пішов на пляж. Оля залишилася сама і стала прикидати, як врятувати свою відпустку. Обід вона готувати не збиралася. У другій половині дня чоловік та його рідня повернулися додому. – Олю, обід готовий? Ми вже вдома, – ще від хвіртки вигукнула свекруха.
– Розбіглася, – прошепотіла Оля. Вона лежала у гамаку та шукала в інтернеті житло для родичів чоловіка. – Чому ти нічого не приготувала? – Лідія Григорівна з осудом дивилася на неї.
– Навіть не збиралася, – спокійно відповіла Оля. – Я приїхала сюди на відпочинок, а не стояти біля плити. Якщо вам треба, самі купіть продуктів і готуйте. Ви, Лідія Григорівно, дуже багато хочете. Прибули без запрошення….
– Щоб приїхати до сина матері потрібне запрошення? Ти що кажеш? Завтра Лариса щось приготує, а зараз швидко до плити.
– Якщо вам не подобаються мої порядки, ви можете спокійно взяти валізи та поїхати. До речі, я підрахувала вартість оренди будинку за дні відпочинку, що залишилися, і розділила цю суму на чотирьох. Якщо ви залишаєтеся тут, то повинні мені сплатити. Чи думали ви будете жити на морі безкоштовно? І продукти також треба оплачувати.
– Що я повинна? – Пошепки перепитала Лідія Григорівна, хапаючи повітря ротом. – Андрію, – вигукнула вона, відсапавшись. – Ти чуєш? Твоя дружина вимагає з твоєї рідної матері гроші на проживання!
– Так, вимагаю. Оренду сплатила я. Так що гроші постарайтеся перевести на мою карту.
Лідія Григорівна від обурення не могла вимовити жодного слова. Підійшла Лариса і стала поруч з матір’ю. – Ми думали, що приїдемо до своїх рідних, а тут нам пред’являють рахунок. Може, ще попросиш оплату за те, що дихаємо повітрям? – обурювалася вона.
Прибіг Андрій – Кохана, може, якось можна мирним шляхом вирішити це питання, – просив він дружину. Та вона навіть не дивилася на нього. – Якщо ви не бажаєте платити за оренду, то я вам допоможу купити квитки додому. На завтра, – уточнила Оля.
– Ну-ну, доведеться тобі ще щось у нас попросити, – свекруха недобре примружилася, але Лариса відкликала матір вбік і щось їй зашепотіла.
– Ми згодні, – опустивши очі, сказала Лариса. – Готуватимемо ми, я і мама. Ви так зекономите на кафе, та й Андрій любить домашнє. Так, Андрію? – вона впритул подивилася на брата. Той нерішуче кивнув і з переживанням подивився на дружину. – Грошей стільки ми з собою не взяли. Мама поверне тобі, Олю, у місті. Катя так хотіла на море, – Лариса раптом заговорила зі сльозою в голосі, – пошкодуйте дитину.
Оля сумнівалася до останнього, але коли побачила щасливе обличчя племінниці, то погодилася з пропозицією Лариси. Відпочинок був зіпсований. Будиночок повністю зайняли Лідія Григорівна з донькою та онукою. Їх наваристі супи та котлети Оля відмовлялася їсти. Вона на самоті йшла цілий день на пляж, обідала в кафе.
І раптом зрозуміла, що їй добре одній. Вирішено, наступного разу поїду на море одна, без чоловіка, мріяла вона.