– З Новим роком вас! – Ольга зайшла в квартиру і одразу кинулася в обійми батька і матері. – Так чудово, що ви нас запросили!
– Проходьте, стіл накритий, тільки на вас і чекаємо! – Антоніна Василівна посміхнулася і поцілувала єдину доньку.
Микола з Ольгою жили в сусідньому місті. До батьків Ольги вони їздили нечасто. Вони багато працювали, а на вихідних відсипалися і робили вдома порядок.
Про те, що Антоніна Василівна і Григорій Вікторович хочуть запросити доньку та її чоловіка на новорічне свято, Ольга дізналася за два тижні.
Молода жінка була дуже щаслива, що зможе побачити батьків і провести з ними хоч трохи часу.
Микола ж, навпаки, був не надто натхненний цією ідеєю. Він був людиною не надто легкою на підйом, і не хотів зайвий раз кудись їхати. Але Ольга таки вмовила чоловіка.
– Ну гаразд, – неохоче погодився Микола. – Давай поїдемо. Але пообіцяй, що додому ми повернемось першого січня! Хочу повалятися на дивані в своє задоволення.
– Добре, домовились! – жінка була рада, що їй не довелося вмовляти чоловіка надто довго. – Тоді почну шукати подарунки. Замовлю батькам щось в інтернеті. Ходити по магазинах в торгових центрах у мене немає часу.
– Ага, – невдоволений Микола не став брати участь у цих пошуках.
Чоловік не був прихильником шопінгу. І взагалі, не вважав за потрібне дарувати подарунки.
Але незважаючи на всі спроби відсторонитися від пошуків новорічних подарунків, ця тема Миколу таки зачепила. Замовлений товар затримався, і Ользі не вдалося забрати його особисто.
Напередодні тридцять першого грудня жінка попросила чоловіка зайти на пошту й забрати всі замовлення. На той момент на своїй картці Ольга не мала достатньо грошей – премію видали готівкою. У результаті їй довелося вмовляти Миколу, щоб той сам оплатив товари.
– А де подарунки? – уже збираючись до батьків, Ольга зрозуміла, що так і не побачила пакетів, які мав принести чоловік.
– Подарунки? – очі Миколи забігали. – Так вони в машині лишилися. Я не став заносити їх додому.
– Добре. Жаль тільки не вдалося спакувати їх нормально. З цим річним звітом на роботі у мене ні на що не вистачило часу…
– Не хвилюйся ти так, – махнув рукою чоловік. – На тебе ж батьки не через подарунки чекають.
– Так, але приїжджати на Новий рік із порожніми руками якось некрасиво.
– До речі, можемо заїхати в магазин, – раптом запропонував чоловік. – Купимо торт, фрукти, цукерки і пляшку ігристого.
– Чудова ідея! – усміхнулася Ольга.
Коли вони вже приїхали до батьків і віддали їм усі гостинці, Ольга знову згадала про подарунки.
Батько й мати вже вручили дітям свої презенти. Тепер же ж була їхня черга…
– Ти заніс пакети? – пошепки запитала Ольга, відвівши чоловіка вбік. – Давай, подаруємо їм все зараз, до Нового року.
– Ем-м-м… – пропозиція дружини помітно спантеличила Миколу. – Справа в тому, що я не забрав товари. Там була така велика сума, що я не став платити за замовлення.
– Що-о-о?! – ахнула Ольга, витріщивши очі на чоловіка. – Ти ж сказав, що все забрав і пакети в машині?!
– Я тебе обманув, щоб ти сама не побігла їх викуповувати, – просто сказав чоловік. – Навіщо твоїм батькам такі дорогі речі? Могла б замовити щось простіше. Чисто символічне!
– Ти зовсім вже?! – Ольга не на жарт розізлилася. – Ми й так батьків рідко бачимо. Що раз на рік не можна їх побалувати? Як взагалі можна приїжджати у гості на Новий рік без подарунків?
– Та годі тобі, – насупився Микола. – Ми ж не з порожніми руками приїхали. Привезли торт, фрукти, ігристе. Нехай це буде нашим подарунком.
– Який ти дріб’язковий! – недобре зиркнувши на чоловіка, Ольга вийшла з кімнати.
Вона була так на нього ображена, що більше не хотіла розмовляти.
Більше того, Микола проігнорував свято, «подарувавши» дружині фен, який купив місяць тому.
Мовчання дружини Миколу завжди дратувало. Він не хотів зустрічати Новий рік, будучи посвареним з жінкою. За столом чоловік взяв келих і вирішив привітати всіх першим:
– Ви пробачте нам, що ми без подарунків. Так вийшло. Але ж не в цьому ж щастя, так? – Микола, як нічого й не було, глянув на тестя і тещу.
Ольга ж сиділа і мовчала. Їй було дуже незручно за цю ситуацію.
– Та нам не потрібно від вас жодних подарунків! – скромно посміхаючись, сказала Антоніна Василівна. – Головне, що ви приїхали самі.
– І все ж… – примружився зять. – Все-таки Новий рік таке свято, яке без подарунків неможливе.
Сказавши це, Микола усміхнувся, поклав руку в кишеню і вийняв звідти якийсь папірець.
– Ось візьміть. Це вам. Нещодавно купив лотерейний білет. Завтра вранці буде розіграш. Говорять, там можна виграти велику суму. Якщо отримаєте її, можете купити собі все, що завгодно!
– Дякую, – добродушно посміхнулася Антоніна Василівна і прийняла презент.
Ользі ж було ніяково через всю цю ситуацію, і вона вирішила скоріше змінити тему.
– Гаразд, давайте піднімемо келихи за майбутній рік. Щоб він був кращим, аніж попередній…
– Так, давайте, – одразу ж погодилася Ольга.
Їй було теж дуже соромно за свого чоловіка. Але злитися на Миколу Ольга більше не стала. Вона не хотіла псувати всім настрій.
Наступного дня після свята молоді поснідали і повернулися в своє місто. Микола поспішив лягти на диван, щоб подивитись телевізор.
А Ольга, хоч і не хотіла їхати від батьків так швидко, але дотримала слова і пішла за чоловіком.
Ближче до вечора першого січня Антоніна Василівна несподівано подзвонила дочці:
– Олечко! Дочко! Ти навіть не уявляєш, що сталося!
Ольга застигла від несподіванки.
– Ми виграли в лотерею! – радісно вигукнула мати.
– Що-о-о?! – жінка не одразу зрозуміла, про що говорила мати.
Про спонтанний подарунок Миколи вона взагалі забула.
– Яку ще лотерею?
– Ту, що нам Микола вчора подарував. Ми про неї теж забули. Розіграш був зранку, а про результати ми дізналися тільки зараз.
Ольга була приємно вражена такими новинами від батьків. Лотерейний білет, який купив Микола, виявився виграшним. У результаті Антоніна Василівна та Григорій Вікторович отримали досить велику суму.
Не зумівши приховати радості, після дзвінка матері Ольга одразу ж кинулася до чоловіка:
– Миколо! Уявляєш, батьки виграли в лотерею, яку ти їм подарував!
– Що-о-о?! – почувши цю новину, чоловік одразу відскочив від телевізора. – Справді? І яку суму?!
– Солідну! – жінка показала чоловікові фото з виграшем, яке їй щойно надіслала мама.
– Нічого собі! – Микола різко скочив з дивану й почав одягатися.
– Ти куди зібрався? Ще один білет купити? – посміхнулася Ольга.
– До твоїх батьків. Треба забрати мій білет і отримати гроші. Мені ніколи так не щастило з лотереями, а тут одразу така велика сума!
– Стривай, Миколо, – жінка з подивом глянула на чоловіка. – Так, ти цей білет подарував батькам. З якого дива ти зібрався його забирати?
– Ну, це ж я його купив. Значить, і виграш мій.
– Ні, не твій! – строго відповіла Ольга. – Він був би твоїм, якби ти їм привіз подарунки. А так тебе ніхто за язик не тягнув. Ніхто білети дарувати не просив. Але якщо так вийшло, то забирати подарунок назад я тобі не дозволю!
– Ольго, ти бачила, скільки там грошей?! – вигукнув Микола. – Така сума нам і самим потрібна!
– Якщо ти зараз вийдеш у ці двері, то я з тобою розлучуся, – сухо і без емоцій, сказала жінка. – Ти сам винен, що проґавив ці гроші. Якби ти не був таким дріб’язковим, нічого б цього не було.
– Ольго, ти чого?! Яке розлучення?! Через гроші, чи що?!
– Ні, не через гроші. Через тебе…
Дивлячись на строгу дружину, Микола перестав одягатися.
Він зрозумів, що цього разу дружина не вибачить його. Хоч би як чоловікові хотілося забрати білет, але він не став цього робити.
Ольгу Микола все ж таки любив і не збирався з нею розлучатися.
Через кілька тижнів батьки Ольги забрали свій виграш. Після сплати всіх податків у них залишилася значна сума.
Вони зробили на ці гроші непоганий ремонт у квартирі, а залишки вирішили віддати дітям.
На них Ольга й Микола зʼїздили влітку у відпустку.
Після цієї історії Микола трохи змінив своє ставлення до подарунків і батьків дружини, зрозумівши, що вони зробили досить щедрий жест.
Але це не змогло повністю змінити його характер.
Скупість, на жадібність, нікуди не поділися. Тільки тепер він уміло їх приховував…