Ольга та Світлана знали одна одну вже кілька років, жінки разом працювали, були близькі за віком, і їхні стосунки цілком можна було б назвати дружніми. І спільних тем для розмов вони мали чимало. Обидві були одружені та виховували дітей шкільного віку. У Ольги були син та дочка, а в родині Світлани росло двоє хлопчаків.
Жінка часто скаржилася Ользі на синів, казала, що їй важко з ними доводиться. І на чоловіка скаржилася, називаючи його слабохарактерним невдахою.
– Все на собі тягну, Оля. Олексій мені майже не помагає. Прийде з роботи і скоріше на диван до телевізора. Так добре б годувальником був, а то менше мене заробляє. Скільки разів йому вже говорила, щоб шукав іншу роботу, хлопців піднімати треба, та й квартиру хотілося б побільше. Хлопчакам незручно в одній кімнаті, сваряться постійно… Думала про іпотеку, але не потягну… Олексію ж нічого не треба, його все влаштовує!
– Ох, Світлано, важко тобі доводиться, – співчутливо зітхала Ольга.
У її сім’ї все було інакше. Чоловік Андрій добре заробляв і при цьому ще допомагав Ользі по господарству. У вихідні дні частенько готував обід і вечерю на всю сім’ю, міг і квартиру прибрати, і холодильник розморозити і помити, не вважав це поганим на відміну від Олексія, який, за словами Світлани, був твердо впевнений, що готування та прибирання – не чоловіче заняття.
– Це все мати його, моя свекруха винна, – казала Світлана. – У них у сім’ї так само було, вона на собі весь будинок тягла і вважала це нормальним, чоловік їй ні в чому не допомагав. Ось і Олексій таким же виріс. Так свекор мій хоча б добре заробляв, а мій копійки отримує… От знала б яким він виявиться, триста разів би подумала чи виходити за нього заміж… А тепер куди подітися? Не позбавляти ж хлопчаків батька, хай навіть такого слабохарактерного.
За продуктами Ольга та Андрій часто ходили разом, чоловік не дозволяв дружині носити тяжкість. А коли син підріс, то й його почали брати із собою.
– Ми з тобою чоловіки і маємо допомагати мамі, – казав синові Андрій.
А Вітя і не відмовлявся, він ріс добрим хлопцем, добрим і чуйним. У школі його хвалили вчителі, хлопчик і вчився на відмінно і нерви нікому не мотав, як, наприклад, сини Світлани. Жінка постійно отримувала скарги від вчителів за погане навчання та погану поведінку своїх синів: семикласника Олега та п’ятикласника Стаса.
– Сил моїх вже немає, Оля, – скаржилася вона подрузі. – Чоловікові сказала, щоб повпливав на синів, а він як насвариться на мене! Я аж здивувалася, що в нього голос прорізався. Мовляв, ніколи він не сваритиметься на дітей, це підло! Так я ж не просила ремінь брати, так трохи розуму повчити… Ну а що, якщо по-іншому не розуміють? Вже й планшет у них відібрала, і комп’ютерні ігри обмежила, і розмовляла по-різному… На тиждень їх максимум вистачає, і знову вчителі скаржаться… Ось що мені з ними робити? Розкажи, чому в тебе діти такі зразкові? Ні, ну з донькою все зрозуміло, вона дівчинка, а ось чому твій Вітя просто золота дитина? Як ви його виховуєте?
– Ні, що ти, тут я погоджуся з твоїм Олексієм, ніколи сваритися на дитину, і Андрій мій такої ж думки… Світлано, я чесно не знаю, чому Вітя у нас такий… Може, в генах вся справа. Свекруха розповідала, що Андрій теж зростав безпроблемною дитиною. Та й я батькам великих клопотів не завдавала…
– Якось дуже все ідеально у вас у родині, – заздрісно зітхнула Світлана.
– Не ідеально, теж бувають проблеми, але ми їх швидко долаємо, і живемо дружно.
Якось суботнім днем Ольга з чоловіком та сином вирушила на ринок, купили м’ясо на котлети, овочі та фрукти, і коли вже йшли до своєї машини, зустріли Світлану. Жінка теж закупилася від душі, але помічників не мала. Вона ледве тягла важкі пакети з овочами та іншими продуктами.
– Андрію, давай Світлану до дому довеземо, – звернулася Ольга до чоловіка. – Нам же не складно, бо шкода її, дивись, як навантажилася. Як вона автобусом поїде з такою вагою.
– Давай підвеземо, не складно, – погодився з дружиною Андрій. – Я тільки не зрозумію, ти казала, що в неї чоловік є і сини – підлітки, чому ж зовсім її не бережуть?
– Я не знаю, Андрію, вона завжди одна по магазинах ходить. Так у них прийнято.
Андрій та Ольга довезли Світлану до будинку.
– Світлано, ти зателефонуй до чоловіка, нехай спуститься і допоможе тобі з пакетами, – сказала Ольга. – Ну чи хлопчики нехай допоможуть, а то, як ти на четвертий поверх це все потягнеш.
– Ай, та мені не звикати, – відмахнулася Світлана. – А почнеш просити, стільки невдоволення буде. Олексій скаже, що нема чого так навантажуватись… А як тут не навантажитися, якщо все вдома закінчилося. І картопля потрібна, і цибуля, і капуста з морквою… Мої такі апетити мають, не встигаю готувати… Ось хочу тісто поставити і пирогів з капустою та картоплею напекти, нехай їдять… І борщу наварю. Дякую, що підвезли, автобусом було б дуже незручно.
– Гаразд, – сказав Андрій, виходячи з машини слідом за Світланою. – Не можу я дивитися, як жінка такі вантажі несе, допоможу…
Хвилин через сім Андрій повернувся і звернувся до дружини:
– Ну і сімейка у твоєї подруги… Троє чоловіків, а допомогти нікому… Старший хлопчисько взагалі вже здоровий, вищий за матір ростом. Я в нього спитав, чому матір не шкодує, а він так глянув на мене. Як ще не нахамив у відповідь, дивуюсь… Зате скоріше у пакунки з братом полізли, перевіряти, що мати принесла… Безсовісні діти. І чоловік, мабуть, теж…
Минув місяць і в організації, де працювали Світлана та Ольга, відбулися зміни. Звільнився заступник директора і вакантне місце несподівано було запропоновано Світлані.
Ольга щиро пораділа за подругу, сама вона не мала бажання обійняти високу посаду, її цілком влаштовувала теперішня посада, вона ніколи не прагнула зробити кар’єру, та й чоловік добре заробляв. А ось для Світлани це стало великим успіхом, жінка і не сподівалася, що таке може статися.
– Це ж зарплата тепер вдвічі вища буде, – одразу ж почала вона мріяти. – І про іпотеку можна буде подумати. Я так хочу трикімнатну квартиру замість нашої маленької двійки. І щоб кухня була велика, а то на нашій не розвернутися … Правда і працювати тепер доведеться більше, але це нічого, я впораюся!
– Звичайно, впораєшся, Світлано, – підтримала подругу Ольга. – І я вважаю, що ти заслужила на це підвищення як ніхто інший. Ти хороший фахівець, відповідальний працівник… Я тут сьомий рік працюю, а ти ще більше, все знаєш.
– Ех, ну невже й на моїй вулиці тепер буде свято! – Вигукнула Світлана. – Невже доля до мене, нарешті, обернулася обличчям, а то в чоловіки дістався невдаха, і діти такі ж ростуть… Не те, що в деяких: і чоловіки золоті, і діти ідеальні…
Ольга зрозуміла, що остання фраза була кинута Світланою на її адресу, вона давно здогадувалася, що подруга їй заздрить, вважаючи сімейне життя Ольги вдалішим. І все-таки Оля не звернула особливої уваги на шпильку Світлани, і, правда, щиро пораділа за неї.
Останнім часом Світлана все частіше скаржилася на чоловіка та дітей, і Ольга ловила себе на думці, що вже встигла втомитися від цього.
Оля сподівалася, що тепер життя подруги налагодиться. Хоча б у матеріальному плані, адже вона знала, як сильно Світлана мріє про нову квартиру, тепер її зарплата суттєво зросте, і вони з чоловіком цілком можуть продати свою невелику двокімнатну квартиру та купити більш просторе житло.
У хлопчаків тоді буде окрема кімната, що теж піде всім на користь, брати перестануть сваритися з того, що одному, наприклад, хочеться спати, а інший допізна грає в комп’ютерні ігри…
Коли Світлана офіційно обійняла нову посаду, Ольга була однією з перших, хто вирішив привітати колегу. Жінка купила дороге ігристе та коробку улюблених цукерок Світлани. Вона постукала в кабінет, який тепер займала Світлана і коли та гукнула: «Увійдіть», увійшла зі словами:
– Світланко, я дуже рада, що все вийшло саме так, як ти й хотіла… Вітаю від щирої душі з призначенням на нову посаду, і ось… прийми мій невеликий презент…
– Що це таке, Ольго Вікторівно? – скривилася новоспечена начальниця. – Хабар керівництву?
– Світлано, ти чого? – здивувалася Оля, вирішивши, що подруга просто жартує. Але це виявилося не так.
– Вам щось відомо про субординацію? – суворим голосом запитала Світлана. – Жодних Світланок, тепер тільки Світлана Михайлівна і тільки на «ви»… Я ваш керівник і вправі вимагати поваги до себе. А цей презент залиште собі!
– Та я хотіла прото привітати подругу, з важливою подією! Подумала, що ви, можливо, вдома захочете з чоловіком відзначити ваше призначення.
– А ось це вас, Ольга Вікторівно, точно не стосується, не лізьте в моє сімейне життя і залиште мій кабінет негайно, ви відволікаєте мене від важливих справ своєю порожньою балаканиною. І надалі приходьте до мене на прийом лише з робочих питань.
– Не чекала я такого, Світлано…. Світлано Михайлівно… Як же ти швидко змінилася чи завжди такою була, а зараз просто показала своє справжнє обличчя…
– Що ви собі дозволяєте, Ольго Вікторівно! – вигукнула Світлана. – Не смійте мені “тикати” і покиньте мій кабінет, інакше я порушу питання про позбавлення вас квартальної премії.
Ольга вийшла з кабінету тепер уже колишньої подруги і важко вірила в те, що так буває. Адже вони зі Світлою були дружні, та постійно ділилася своїми проблемами та шукала в Ольги втіхи.
І Ольга втішала, співчувала, підтримувала та допомагала у міру своїх можливостей. Наприклад, кілька разів віддавала подрузі речі свого сина для її хлопчиків, і речі були в ідеальному стані, деякі нові.
Світлана постійно скаржилася на те, що на її хлопчаках все швидко зношується, начебто спеціально рвуть і псують нові речі. І щоразу захоплювалася Віктором Олі, не розуміючи як підліток може так акуратно носити одяг, ніби він тільки з магазину.
Ольга шкодувала Світлану, і ось, мабуть, за цей свій жаль вона тепер і розплачується. Інакше як ще е пояснити поведінку Світлани…
У підсумку, працювати під керівництвом Світлани Ольга не змогла. Начальниця діставала колишню подругу причіпками та невдоволенням. Вона постійно і старанно шукала найменші недоліки в роботі Олі, хоч і чудово знала, що Ольга грамотна і відповідальна людина, яка знає і любить свою роботу.
Обговоривши цю ситуацію з чоловіком, Ольга вирішила звільнитися. Вона швидко знайшла собі нове місце, де може працювати спокійно. А як складається життя Світлани, Ольга не знає, її більше не цікавить доля колишньої подруги…
Розчаровуватися в людях завжди дуже неприємно, особливо якщо ти вважав цю людину своїм другом і довіряв їй… У своєму новому колективі Ольга тепер не поспішає розповідати з кимось про своє сімейне життя та успіхи дітей, і вже точно більше не вислуховуватиме нескінченні скарги сторонніх. людей. Історія зі Світланою її багато чого навчила.
А найголовніше, вона знає: у неї є сім’я, її найближчі та кохані люди, і ось це по-справжньому цінно… А такі як Світлана приходять у наше життя і так само йдуть з нього, тому що життя часто саме позбавляє нас від непотрібного…