– Олю, дай грошей, мені треба в магазин, – гукнув із ванни Павло.
Ольга спохмурніла.
– Які ще гроші? – подумала жінка.
Продуктів у них начебто вистачає.
Ольга підійшла до чоловіка. Той стояв біля дзеркала у ванній і кривлявся, дивлячись на своє відображення, так наче чоловікові не 40 років, а десь вісім…
На мить Ольга навіть розгубилася, побачивши це, а чоловік, радісно посміхаючись, обернувся до неї.
– Олю, дай мені грошей, – повторив він. – Я поверну, чесно. Пінного треба взяти собі й мужикам.
– Я сама куплю, тільки тобі пару банок, не більше.
Чоловік картинно закотив очі.
– І як я заміж за нього вийшла? – подумала Ольга.
Вона ставила собі це питання вже не раз. Як вона примудрилася вийти заміж за цього Павла, адже одразу було видно, що він ненадійний.
Оля, немов нічого не бачачи, зробила добровільно крок в оце все на радість свекрусі, яка відпочивала тепер від синочка-нероби.
А як вона його свого часу нахвалювала!
Її слова Оля й досі пам’ятає…
– Павлик у мене хоч трохи і лінькуватий, але хлопець рукастий, безвідмовний. Буде незамінним господарем. Йому головне – нагадувати, а в іншому такого чоловіка ще пошукати. Він у мене і красень і домашній. Та за нього кожна піде!
Тільки кожна не пішла, а Ольга пішла. Закохалася. Та й мати все виказувала Ользі, що роки йдуть, настав час заміж. І ще лякала самотньою старістю. Вода камінь точить, так і вийшла Оля заміж за Павла, аби батьки в спокої її залишили.
Та і придивилась ж до нього, свекруху наслухалася, повірила, що хороший чоловік із Павла вийде. Ну й гарний він був, цього не відібрати. Ці слова свекрухи вона згадувала тепер мало не щодня.
Найчастіше Оля бачила чоловіка, який лежав на дивані з пультом від телевізора. І так усі три роки спільного життя.
Вона намагалася говорити з ним, плакала, просила, знаходила йому роботу, та все повз нього.
Павло залишався глухим до її умовлянь. За роки ситого, лінивого життя він поповнів , стежити за собою перестав і вже мало був схожий на того чоловіка, за якого Оля виходила заміж. Та й свекруха, як з’ясувалося, просто обманювала майбутню невістку. Все це Ольга зрозуміла вже через пів року спільного життя.
Але розлучатися не поспішала, боялася, що всі обговорюватимуть і косо дивитимуться. Оля дуже залежала від чужої думки. Мати їй із дитинства завжди говорила: – Тихіше, сусіди почують, що скажуть? Ось ці слова – що скажуть – і зіграли свою роль у тому, що Павло все ще вважався її чоловіком.
Ольга терпіла і сподівалася, що зможе виправити чоловіка. Вона підрахувала, скільки грошей випросив у неї Павло за місяць і мало не заплакала.
Вирішила більше не давати йому жодної копійки, нехай працювати йде.
Зарплата у Ольги була невелика, але на їжу, комуналку та інші невеликі витрати вистачало.
Наступного вечора вона прийшла з роботи раніше. Взуття чоловіка за день навіть з місця не зрушило, а сам він як вріс у диван. Павло заворушився, коли почув шум у коридорі, і поспішив назустріч дружині. Їй варто було тільки глянути на його обличчя, як стало зрозуміло, що зараз буде.
– Олечко, а ти вже вдома! – сказав чоловік. – А грошей мені даси?
Вона мовчки пройшла на кухню, обвела поглядом гору брудного посуду, відкрила кришку каструлі, сковорідки. Порожньо.
– Грошей немає, – ледве стримуючись, сказала вона.
Чоловік впер руки в боки.
– Як це нема?! В тебе вчора зарплата була. І взагалі-то я тебе тиждень тому попереджав, що мені мужикам проставитися треба.
Оля здивувалася. Наскільки ж негарним ставало його обличчя, коли він сердився…
У цей момент у її голові ніби щось клацнуло, і вона вирішила, що настав час провчити чоловіка-утриманця.
Ольга лагідно подивилася на Павла. Той навіть позадкував.
– А що ти так дивишся? – майже злякано спитав він.
– Та ось милуюсь. Думаю, за що мені таке щастя привалило?
Чоловік усміхнувся, не вловивши в голосі дружини іронії. Випнув груди колесом і наповнився гідністю. А Оля продовжувала:
– А ти запрошуй до нас своїх друзів. Я стіл накрию, пригощатиму вас.
Павло аж підстрибнув від радості, а Оля посміхнулася. Чоловік швидко одягнувся і побіг кликати своїх друзів, а дружина ж узялася до справи. Вона вирішила влаштувати йому справжній сюрприз.
Всі речі чоловіка помістились у три сумки.
Їх вона виставила біля дверей. Чоловіка не було більше години.
Коли він повернувся, то сумок навіть не помітив.
– Олю, готуй закусок побільше! Я покликав усіх, кожного обійшов!
За годину почали збиратися друзі чоловіка. Стіл був порожній. Чоловік кинувся було до дружини з запитаннями, але Оля тільки посміхнулася.
– А що таке? Ти ж гостей скликав, а на харчі грошей не дав. Ваші дружини вміють готувати з повітря? – запитала вона гостей.
Троє чоловіків переступали з ноги на ногу. Їм так хотілося швиденько погульбанити і посидіти, а тут, здається, сварка назріває.
А Ольга продовжувала:
– От розсудіть нас. Якщо Павло хоче вас пригостити, то його обов’язок дати дружині на це грошей.
Чоловіки закивали і подивилися на друга, потихеньку рухаючись до виходу.
– Так зарплата ж у неї вчора була, – виправдовувався Павло.
Чоловіки захитали головами. Їм було ніяково брати участь у сімейних розбірках.
– Ви куди? – Павло перегородив їм дорогу. – Не слухайте її! Прийшла з роботи не в настрої, і нам його вирішила зіпсувати. Я зараз все вирішу. Олю, дай грошей.
Оля провела гостей до дверей, кожному вручила по сумці.
– Хлопці, занесіть його речі до матері, бо, боюся, сам не донесе. Павло, настав час тобі і в дорогу…
…Павло так і живе зі своєю мамою, на роботу все ще не влаштувався.
Знайомі вчинок Ольги схвалили, тільки її мати завела звичну пісню про самотню старість…