Роман збирав свої речі, а Олеся ходила туди-сюди, зрідка зітхаючи.
– Сонечко, ну, перестань, – не витримав чоловік. – Це ж не кінець світу.
Олеся була з ним не згодна.
Вони з’їхалися лише два місяці тому. Їхнє кохання було таким сильним, що часом їм здавалося, що вони навіть не розуміють, як жили раніше один без одного. Всі довкола твердили, що з часом це проходить і, дай боже, залишиться прихильність і повага. Але і Олеся, і Роман знали, що у них справжнє кохання, і з роками воно буде тільки міцнішим.
А два дні тому Роман розповів неприємну новину.
– Мене відправляють у відрядження на місяць.
Для Олесі це було все. Цілий місяць без свого коханого. Але вона б це пережила, прийняла б спокійно, якби не одне але: через два тижні новий рік.
Це мав бути перший новий рік, який вони зустрічають уже як сім’я. Так, весілля лише на літо призначене, але це й не важливо. Це всього лише формальності. Головне, що вони живуть разом, будують плани та облаштують свою маленьку квартирку.
А тут таке.
– Може, ти на новий рік зможеш приїхати? – питала Олеся.
– Не вийде. Мені не оплатять дорогу, а квитки дорогі. Та й Бог із нею, з ціною. Проблема у тому, що їх навіть уже й не купити.
Олеся розуміла, що новий рік зіпсований. Так, звучить надто пафосно, але для неї це було так. Та й Роман засмутився. Він би з радістю відмовився від цього відрядження, але після нього можливе кар’єрне зростання, та й оплачують його добре. А на весілля потрібні гроші. Тому довелося погодитись.
Олеся проводила свого коханого аж до вокзалу. Там вони довго обіймалися, не могли розпрощатися.
– Обіцяй, що новий рік ми проведемо разом, хоч би, по відеозв’язку, – прошепотіла Олеся.
– Звісно. Але не варто тобі сидіти вдома. Святкуй з подружками чи батьками.
– Не хочу, – хитнула вона головою. – Немає настрою для цього.
– Але ж ти подумай. Раптом, ближче до нового року, все ж таки з’явиться бажання.
Роман поїхав, а Олеся повернулася додому у порожню квартиру.
І нехай їхні друзі хихикають і вважають, що вони диваки, Олеся і справді була дуже прив’язана до Романа. І їй зараз було так сумно, що вона не уявляла, як витримає цей місяць.
Підготовка до нового року йшла на повну силу. Але тільки не для Олесі. Так, вона прикасила ялинку, але без особливого ентузіазму. Цю ялинку вони купили, як тільки з’їхалися і планували прикрашати її разом. Тому їй це особливої радості не принесло. Швидше, це була потреба. Як не крути, все ж таки новий рік.
Роботи у Романа було справді багато, але щовечора він все одно дзвонив своїй коханій перед сном, і вони довго розмовляли. Його сусід і за сумісництвом колега, з яким Роман винаймав квартиру, щоразу піджартовував.
– Ви прямо нерозлучні.
– Так і є, – посміхався Роман. – І дуже шкода, що на свято ми не будемо разом.
А за три дні до нового року, коли Роман повернувся додому, його у коридорі зустрів сусід.
– Слухай, я тут дивився квитки додому, і з’явилося три. Я собі купив, може, й ти встигнеш.
Роман одразу зайшов на сайт, і буквально встиг відхопити останній квиток. Він мав приїхати тридцять першого числа, і по обіді вже бути вдома.
Олесі він не став говорити. Спочатку думав її потішити, а потім вирішив влаштувати сюрприз.
– Я тобі подарунок замовив, – таємниче сказав він під час наступної розмови. – Приїде тридцять першого.
– Не варто, – сумно посміхнулася Олеся. – Ти ж знаєш, що мій найкращий подарунок – це ти.
– Цей тобі теж сподобається.
Роман був задоволений собою. Так, витратився трохи, але нічого страшного. Це невелика ціна для того, щоб справити новий рік із коханою. Та й її зробити щасливою. І нехай йому вже другого числа треба було їхати назад, все ж таки він пару днів проведе вдома.
Тридцять першого почалася хуртовина. Роман дуже переживав. І не даремно.
Поїзд дуже затримувався. Десь далі на коліях сталася якась пригода і Роман вирішив вийти в сусідньому місті.
Це порушило всі його плани. Роман вирішив їхати на автовокзал. Таксі довго стояло в заторі.
Ще й як на зло, почала дзвонити Олеся по відеозв’язку. Роман не міг узяти слухавку, інакше сюрпризу не вийшло б. Довелося брехати, що в нього погано ловить зв’язок.
Роману таки вдалося сісти на найближчий автобус.
– О котрій приїде подарунок, – запитала Олеся. – А то я збираюся в магазин, не пропущу?
Роман хмикнув. По-хорошому, він уже мав бути вдома. Але погода підвела.
– Не хвилюйся, ближче до вечора.
В автобусі Роман трохи розслабився. Встигає. Навіть зміг подрімати, щоб бути бадьорим.
Чоловік завжди думав, що в новорічну ніч дуже багато хто хоче підробити, тому викликати таксі – не проблема. Але, як виявилося, ще й яка, особливо, з автовокзалу.
П’ятнадцять хвилин він намагався знайти машину. Була вже одинадцятої вечора, а додому їхати хвилин сорок. Він майже зневірився, розуміючи, що мабуть, запізниться.
І тут Роман розлютився. Йому так щастило, він стільки подолав, щоб уже в рідному місті запізнитися?
І Роман вирішив нахабніти. Підходив до всіх водіїв, які забирали інших пасажирів та питав, у який район вони їдуть. І на одному йому пощастило: їхали прямісінько до сусіднього будинку.
Романа взяли в попутники, і він був дуже вдячний…
…Олеся сиділа біля телевізора. Роман чомусь не дзвонив, все казав, що має проблеми зі зв’язком. І подарунок так і не приїхав, як сказав її коханий, він затримується в дорозі.
За п’ять хвилин новий рік. Звісно, Олеся спробує ще раз додзвонитися до Романа, але не факт, що вийде.
Тільки вона про це подумала, як пролунав дзвінок у двері.
– Нічого собі, доставка майже опівночі приїхала, – вирішила вона.
Без жодного ентузіазму Олеся відкрила двері й застигла від побаченого.
– А ось і подарунок, – посміхнувся Роман. – Думав, не встигну.
Дівчина кинулася на шию коханому.
– Це найкращий подарунок, – прошепотіла вона.
Вони поспішили в кімнату. Роман швидко відкрив ігристе й наповнив келихи. Він встиг.
У цей момент він повірив у новорічне диво. І правда, скільки перешкод у нього було на шляху? Якби не його мета, він давно вже опустив би руки.
Коли Роман розповів Олесі про свої пригоди, вона захопилася його завзятістю. І їй було дуже приємно, що він стільки всього подолав, щоб бути разом із нею цієї ночі.
Коли Роман їхав назад, Олеся вже не так сильно засмучувалася. Залишалося всього два тижні до того моменту, як він повернеться. Та й це свято разом надало їй сил, щоб спокійно його дочекатися.
А Роман ні про що не шкодував. Йому не шкода було витрачених грошей, не шкода було витраченої доби. Все це окупилося з лишком. І він ніколи не забуде щасливого погляду Олесі, коли вона його побачила.
І хай сміються. Нехай кажуть, що колись вони перестануть так старатися один для одного.
Роман знав, що це не про них.
Скільки б не минуло років, він все одно намагатиметься зробити свою кохану щасливою!
Хіба ж не в цьому полягає завдання кожного?