– Що твоя Мариночка, відійшла вже? І як пережила тільки таке… Та видно Господь правильно вирішив, їй одній дитину не виховати, слабенька вона в тебе…
А дитя, коли не розуміє нічого, то нехай і живе в дитбудинку, їх там і годують, і догляд є, що ще треба, коли вона слабенька? – говорила стара сусідка, яка вічно сиділа біля під’їзду, ледь встигаючи за Оленою Петрівною.
Нарешті її балаканина набридла Олені Петрівні, і вона різко зупинилася.
– Як вас там? Не пам’ятаю… Таїсія Сергіївна, здається? Вам що від мене треба, не зрозумію?
– Так я за душу новонароджену самотню помолитися хотіла! Мені б на хліб та молочко, а я нікому не скажу, що Маринка до бабці на дачу не просто так на канікули поїхала, а дитину народила, та й відмовитися від неї збирається!
А дитинка ж ваша не слаба, а здорова, помилилися там, всі можуть помилитися, люди ж. А от якщо навмисно, обманом, то це великий гріх…
Бабуся дивилася на Олену Петрівну світлим поглядом блакитних очей начебто по-доброму.
Але Олена Петрівна не витримала:
– Та звідки ви це взяли, яке вам взагалі до нас діло?!
– Люди добрі сказали, от я й запитала, а коли не так, мені й не треба нічого, – бабуся зітхнула, перехрестилася, і пішла, човгаючи по асфальту ногами в старих домашніх капцях.
– Ох стара і шкідлива! І звідки ці старі завжди про все дізнаються? – піднімаючись у ліфті на свій поверх думала Олена Петрівна.
– Оленко, ти що так довго? Як там Любов Василівна, як Мариночка, все нормально? – у чоловіка вигляд був стомлений.
Він нещодавно прийшов з роботи, не їв ще, на неї чекав, сидів у кріслі біля телевізора і пив порожній чай.
Олена Петрівна зітхнула і змусила себе посміхнутися,
– Все добре, Борю, мама себе добре почуває, тобі привіт передавала. А Марина майже прийшла до тями, думаю до осені в коледж зможе повернутися. Лікарі кажуть це від втоми, вона ж змалку слабенька, я тобі розповідала. Так що все гаразд, ідемо я тебе вечерею нагодую.
Одружена з Борисом Олена була п’ять років, донька Марина у неї була від першого шлюбу. Подруги кажуть пощастило, Боря людина хороша. І до тещі Любові Василівни, і до дочки Марини він добре ставиться.
Тільки Марина наробила справ, ледве розібралися…
Чоловікові Олена вирішила поки не говорити, тільки начебто життя у неї почало налагоджуватися, а тут на тобі!
Донька Марина ще коледж не закінчила і закохалася. Хлопець у неї був, Стас, заміж за нього вийти запропонував.
Вона й вирішила, що вже доросла, що мати нехай своє життя влаштовує, а вона вже самостійна.
Все це Марина розповіла Олені Петрівні лише тоді, коли Стас поїхав на заробітки, і зник. Телефон був недоступний і ніяких звісток не було.
Маринка одна залишилася, не знала, як його шукати, та ще й при цьому невдовзі зрозуміла, що вагітна.
– Мамо, Стас добрий, у нього нікого крім мене немає, я його чекатиму і народжуватиму теж, – плакала дочка.
Навчальний рік закінчився, і Олена відвезла Марину до мами на дачу.
Борис мав роботу серйозну, йому ні до чого все це поки що знати, вона давно звикла сама у своїх проблемах розбиратися.
Тим більше, що лікарі сказали – аналізи не дуже і дитина може бути слаба, тут подумати добре треба.
А Стас може і не повернутися, часи зараз непрості…
І ось учора Марина народила дівчинку, кажуть поки що не ясно, чи здорова вона. Доньку переконують відмовитись від дитини, а Олені Петрівні ця наполегливість стала здаватися дивною. Може права ця стара, ця Таїсія Сергіївна?
– Оленко, дякую, все було дуже смачно, а я хотів з тобою поговорити.
– Звісно, Борю, – усміхнулася Олена.
– Оленко, я тобі за все дуже вдячний, у мене ніколи не було сім’ї, а зараз – є. Точніше я думав, що є, але схоже помилявся?
– Ти про що, Борю? – здивувалася Олена. – Я ж розумію, ти зайнятий, у тебе робота…
– Олено, ти моя дружина, а значить мені не все одно, що відбувається з твоєю мамою та з Мариною. Добре, що у Любові Василівни зі здоров’ям поки що нормально, вона в нас молодець. А ось про Марину мені здається, що ти щось недоговорюєш?
– Чому ти так вирішив? – здивувалася Олена Петрівна.
– Та тут така справа, збіг виходить. Давній друг мені подзвонив, син його товариша раптом з’явився. Хлопець понад півроку тому поїхав на заробітки і втрапив у пригоду на дорозі.
Хлопець нічого не памʼятав, а його телефон зник. А тут він почав згадувати, друга батька пригадав, його знайшли.
І днями цей Стас попросив свою кохану дівчину знайти.
– І що ти хочеш цим сказати?
– А ти не здогадуєшся? Цю дівчину звуть Марина, вона твоя донька і я думав, що й моя тепер трохи! Хлопець її згадав, а номер її телефону – ні. І тому попросив допомогти знайти. Його скоро перевезуть сюди і він мріє з нею зустрітися!
Олена Петрівна була вражена всім, що розповів їй чоловік.
– Борю, я й справді від тебе приховала, думала це тобі ні до чого. І як бачиш, була неправа. І це ще не все, у Марини донька народилася, у малечі щось зі здоров’ям і Марину вмовляють відмову написати.
А тут я ще сусідку зустріла, і вона мені такі дивні речі казала, ніби вона знає, що Марина народила. І щось незрозуміле про дівчинку, я не все зрозуміла, думала вона не в собі. І взагалі я втомилася і заплуталася, не знаю, що доньці порадити!
– Чекай, яка сусідка з тобою говорила?
– З першого поверху, а що?
– Та нічого, просто я чув, що цього тижня бабусі якоїсь із першого поверху не стало. Вона була дуже побожна, подруги за нею сумують. Давай ми з тобою завтра до Марини поїдемо і заберемо її з донькою, так буде правильніше, а потім думати будемо, – запропонував Борис.
І їй раптом стало так добре і спокійно, вперше за останні дні вона зрозуміла, що сама загнала себе в кут.
…Вранці, коли вони спускалися, щоб їхати, Олена зустріла знайому. Запитала у неї про Таїсію Сергіївну. І виявилося, що тієї й справді не стало тиждень тому!
Це вразило Олену, коли сіли в машину, вона сказала:
– Борю, як же ж так, її не стало, а я з нею вчора розмовляла?!
– Іноді бувають дивні речі, ніби хтось заздалегідь попереджає, що може статися… Часи непрості, але треба завжди залишатися людьми, – відповів Борис.
– Мамо, я вирішила забрати доньку, я впевнена, що з нею все добре, і не треба мене відмовляти, – перше, що сказала при зустрічі Марина мамі та вітчиму.
– От і правильно, ти хоч і зовсім молоденька, а правильно вирішила, все буде добре, не бійся, – посміхнувся Борис.
Стаса перевели у місцеву лікарню, і незабаром він зовсім оговтався.
Вони з Мариною побралися, а маленьку доньку назвали Ангеліна.
У житті немає нічого випадкового, все, що відбувається, трапляється у потрібний час і в потрібному місці.
Всі події взаємопов’язані, а якщо ми не знаємо, як на них реагувати і як вчинити, нам даються підказки.
І підказує той, хто керує людським життям і всім розпорядком на землі. А хто ж інакше?