– Мамо, як ти можеш таке прощати? — Віра дивилася на матір і не впізнавала її. Колись серйозна жінка зараз дивно посміхалася.
— А що такого? Це його право і він може робити те, що вважатиме за потрібне.
Олена щось заповнювала у паперах і намагалася не дивитись на дочку.
— Не лізь не у свою справу.
Віра ще хотіла щось сказати, махнула рукою, швидко попрощалася та пішла. Не подобалося їй усе це.
Мама та тато завжди жили дружно, любили один одного. Чи їй так здавалося?
Дівчина з’їхала від батьків трохи менше місяця тому. Але при цьому частенько приходила у гості та бачила зміни вдома.
Батько практично не з’являвся, а мама була якась сумна чи що…
Віра вирішила, що потрібно батькам допомогти та влаштувала їм вечерю у ресторані. Але ні мама, ні тато не оцінили.
Посиділи мовчки, навіть не перекинулися парою слів і пішли.
Такий стан справ дочку не влаштував. Вона наважилася поговорити з батьком, прийшла до нього, а він з іншою.
Ліза застигла на порозі кабінету, навіть не подумала, що треба закрити двері і почекати зовні.
Батько відсунув свою супутницю і глянув на дочку серйозно.
– Мама послала?
Віра заперечливо похитала головою.
– Грошей треба?
Віра не відповіла, вийшла із заціпеніння, розвернулася і швидко пішла.
Всю дорогу до матері вона думала, як це могло статися? Вони мали ідеальну сім’ю.
Мама завжди вдома, завжди поряд із татом. Чого йому не вистачало?
Дочка відразу прибігла до мами.
— Ти уявляєш, поки ти тут, обід йому готуєш, він там… З іншою! — голос у доньки був гучний, вона розмахувала руками і сильно хвилювалася.
Але мама, замість того щоб переживати, чи просто заплакати, гірко посміхнулася.
– Це його справа, не лізь. Ми дорослі самі розберемося. Краще своїм життям займись.
Віра пішла ні з чим.
Олена дочекалася приходу чоловіка.
— Хоч би міг не при дочці? — сумні очі говорили багато про що, але Олександр намагався не звертати на це жодної уваги.
— Моя справа, коли й з ким, — сухо відповів він, проходячи повз неї.
Зупинився поряд із дружиною.
— Скажи дякую, що додому приходжу і забезпечую тебе.
— А мені неприємно тебе бачити вдома, — не витримала Олена, надто довго вона приховувала свої емоції.
— Неприємно? — чоловік був трохи вищим і йому довелося схилитися над дружиною.
— А я скільки років жив з тобою? Не подумала про це? Даремно!
Сашко хотів пройти повз, але зупинився, зробив крок назад, став прямо перед жінкою, яку колись дуже любив.
— А може, й жив дарма? Може й Віра не моя?
Олену це зачепило, але вона промовчала, опустила очі.
— Хороша мені ідея спала на думку. Зроблю я, мабуть, тест.
— Та як ти можеш, — прошепотіла Олена і сердито подивилася на чоловіка.
— Так само, як і ти… — прошипів він. — Не подобається спокійне забезпечене життя? Зробимо тест, далі подивимося.
Чоловік, не міг залишатися вдома, накинув куртку назад і пішов, залишивши Олену одну вдома.
Він стільки років любив цю жінку, буквально носив на руках, доки не побачив її з іншим…
Світ у цей момент звалився, Олександр, не бажаючи вірити очам, поговорив із дружиною.
— Я бачив тебе з іншим, це так?
Олена, на подив чоловіка, не стала відпиратися.
— Я тебе ніколи не кохала, сам знаєш. Батьки просили за тебе вийти заміж, не залишили мені вибору.
А його я люблю по-справжньому. І коли зустріла, не змогла стримати своїх почуттів.
На той момент у Сашка та Олени вже була дочка, зовсім маленька Віра.
– Гаразд, – раптом сказав чоловік. — Ти можеш спати з ким захочеш, але я не дозволю тобі руйнувати сім’ю через якесь захоплення.
Дочка не повинна навіть здогадуватись про це.
Олена прийняла правила чоловіка. Вона зустрічалася з коханим потайком, доньці ніколи й нічого не розповідала.
Вміло у неї виходило викрутитися так, що навіть Сашко не здогадувався, скільки тривав їхній зв’язок.
Очі у Олени відкрилися на коханого приблизно за рік постійних стосунків.
Тоді вони зустрілися, як завжди у середу, у орендованій квартирі.
– Я так більше не можу, – скаржилася Олена. — Я не люблю його і перебувати поряд не можу. Ми переїдемо до тебе.
Обличчя Віктора змінилося, усмішка моментально сповзла, натомість залишилося невдоволення.
– До мене? Навіщо? Тебе щось не влаштовує?
— Так, мене не влаштовує тебе бачити раз на тиждень, мене не влаштовує, що я живу з людиною, на яку навіть дивитися не можу.
Подам на розлучення, переїдемо до тебе з донькою і розпочнеться нормальне життя.
— Стривай, — Віктор відсунув від себе жінку. — У вас шлюбний договір. Ти не можеш подати на розлучення.
Олена гірко посміхнулася.
Шлюбну угоду колись переконав підписати її батько.
Ні, документ не вберігав саму Олену, він оберігав шлюб. При розлученні все залишалося тому хто зрадив.
А ділити було що: квартира, дві машини, дача та солідний рахунок у банку. Все це дісталося від батька Олени.
— Та не треба мені нічого, головне, щоб ти був поряд, — шепотіла Олена. — А Сашко Віру не залишить без грошей, забезпечуватиме.
— Я не можу, — нарешті зізнався Віктор. — Я тобі не казав, але в мене весілля за тиждень.
Олена ніби побувала у крижаному душі. Мовчки одягнулась і мовчки вийшла.
Віктор їй більше не дзвонив, та й не треба було. Дуже багато переживань він завдав.Відновлювалася жінка більше року. І за цей час іншими очима подивилась на чоловіка.
Сашко був дбайливим, вихованим, стриманим. За всі прожиті роки він жодного разу не порушив домовленості.
Віра навіть не здогадувалася, що батьки живуть разом лише заради неї.
Олена намагалася відмовитися від домовленості, довго розмовляла з чоловіком.
— Забудемо та почнемо все з початку. Я все зрозуміла, все зрозуміла.
– Скільки?
– Що скільки?
— Скільки чоловіків у тебе було, окрім мене?
– Один.
— Ти його кохала?
– Так.
Сашко посміхнувся. Йому було неприємно таке чути. Він любив Олену з першого погляду.
– А мене?
– Ні, але все змінилося.
Сашко заперечливо хитав головою. Він не міг вибачити жінку, яка була відразу з двома…
Вони намагалися знову побудувати відносини, намагалися відновити, але Сашко знову і знову уявляв, як вона з іншим. Та й більше не вірив.
Коли Віра вступила до інституту та з’їхала до своєї квартири, чоловік вирішив побудувати інші стосунки.
Дочка виросла, можна й про своє щастя подумати.
Тільки жінки усі траплялися не ті. Так, з ними було добре, але не дотягували вони до Олени.
Він це розумів і ще більше сердився на себе, на Олену.
Останньою краплею для Олександра стало те, що дружина вимовляла йому за іншу жінку.
І зробити тест, якого він завжди боявся, означало розірвати раз і назавжди цю нитку, що пов’язує його з дружиною.
— Дочці сама поясниш, — сухо відповів Сашко. — Завтра я на неї чекаю біля клініки.
Вірі щойно подзвонила мама і сказала, що розмова термінова.
– Мамо, щось трапилося? Ви з батьком розлучаєтеся? Пам’ятай, я завжди на твоєму боці.
— Не в цьому річ. Завтра тато чекатиме на тебе біля клініки.
– Навіщо?
— Щоб скласти тест на батьківство.
— Навіщо… Мамо? Навіщо?
— Просто зроби, що він просить, будь ласка, і не став зайвих запитань.
Віра так і не отримала відповіді на свої запитання. Сподівалася, що батько їх якось прояснить, але й той ухилявся, говорив плутано.
— Ви не тільки себе заплутали, а й мене в це все втягнули, — замість прощання відповіла вона. – Думаєш, якщо виявиться, що ти не мій батько, то я перестану тебе любити і називати татом?
Хоча так, я більше тебе не називатиму татом і тільки тому, що ти зробив так.
Дочка пішла, Сашко не став її наздоганяти та розповідати все. Нема чого їй знати, хай краще злиться на нього.
Але йому треба знати правду, дуже треба.
Чоловік сидів у клініці кілька годин, чекав на результати. Жінка вийшла, посміхнулася та простягла документи.
– Ваша, можете не сумніватися.
Сашко полегшено видихнув і посміхнувся у відповідь.
Сьогодні він на роботу не збирався. Подзвонив жінці, з якою зустрічався, сказав, що все скінчено і поквапився додому до дружини.
Треба з нею поговорити, перепросити і спробувати ще раз.
Олена, як завжди, сиділа вдома, коли прийшов чоловік. Поки що чоловік.
З ранку вона вирішила, що настав час подавати на розлучення і вистачить влаштовувати спектаклі заради доньки. До того ж… він сам наплював на її почуття.
Хоча вона обманювала саму себе. Вона хвилювалася, що тест покаже, що Віра нерідна.
Вона зустрічалася з Віктором до народження дочки і не була впевнена в батьківстві.
Олександр прийшов із квітами. Простягнув дружині. Олена сиділа на кухні і пила ігристе.
—Налий і мені.
— Є привід?
– Є. Давай почнемо все спочатку.
– Не пізно?
– Ніколи не пізно.
З того дня Сашко та Олена жили нормальною родиною. Тільки Віра їх не зрозуміла. Вона так і не знала всього і не вибачила батька.
– Мамо, навіщо тобі це? Навіщо ти його вибачила?
Мама сиділа з радісними очима і не збиралася нічого пояснювати. Вона була щаслива, а решта була не так важлива.