– Дівчата, Володя мені зрадив, – Олена сказала це спокійно, навіть із якимось почуттям власної гідності.
У Рити тарілка з рук випала, куди вона кришила огірки, зелену цибульку, помідори і першу молоду редиску:
– Як це – зрадив? Та годі, Олено, не може бути, з чого ти взяла? Та твій Володя просто ідеальний чоловік, ви красива пара, ти що, жартуєш? А чому тоді ти так спокійно про це говориш?
– Які жарти, дівчатка! На роботі всі вже знають, та й він сам зізнався, а це ще гірше! Може краще б обманув, – Олена відвернулася вбік, не хотіла, щоб її сльози бачили.
– І що тепер робити? Що ти робитимеш? – Вступила в розмову Інна, вони ще зі школи втрьох дружили, Олена перша вийшла заміж за Володю. Потім він відслужив, Олена його дочекалася, у них син Михайло народився.
Вони ж найщасливіша з них трьох, як же так!
Ось Інна вже вдруге одружена, у неї є донька від першого шлюбу Іринка, а у другому шлюбі поки що немає дітей. У Рити у чоловіка син від першого шлюбу Андрій, вони мають спільну доньку Настю, а його син Андрій до них у гості приїжджає. Не відразу в Інни та Рити життя сімейне склалося. А у Олени та Володі – одразу, у них любов із самої юності, справжня, часом перевірена, їхні стосунки завжди подруг захоплювали добротою та чистотою.
Адже відразу видно, коли люди люблять одне одного по-справжньому, таке ніколи не вдаси. Володя поки служив, Оленка до нього багато разів їздила, сумували обоє шалено. А коли у них Михайло народився, Володя плакав від радості, Олену на руках носив, вони обоє знали, як їй непросто далася вагітність. Та й тепер, коли вони мають дванадцять років шлюбу за спиною, а Володя дружину за руку візьме, в очі їй дивиться, і всім іншим навіть незручно, хоча він і не говорить нічого особливого. А здається, що треба піти і залишити їх удвох, адже вони завжди удвох. Навіть працюють Олена та Володя разом на великому підприємстві. Володя начальник зміни, Олена у кадрах. А тут раптом така справа, що й повірити неможливо!
– Олено, поки там наші чоловіки з шашликами пораються, ти хоч скажи, що робити збираєшся? – зупинила мовчання Інна.
– Так, Олено, раз почала – домовляй, ви що надумали? Невже розлучення, що там за негідниця взагалі влізла у ваші стосунки? Ну з ким з ким, але тільки не з вами це мало статися! – Рита розлила ігристе по пластикових стаканчиках. – Дівчата, давайте за нас, по ковточку, і думатимемо, як Володі з Оленкою допомогти! Ні, ну ці юні негідниці знахабніли просто, ось так, запросто людям ламають життя. Ти хоч її бачила, Олено? Хоча кому я це говорю, а твій то, ти тільки подивися, стоїть, шашлички на вугіллі повертає, ручкою помахав, як ні в чому не бувало! А ми думали – наша Володя людина хороша! А він чоловік звичайний.
– Рито, перестань, – зупинила подругу Олена, – Оля нормальна дівчина, просто… так вийшло.
– Яка Оля? Це ти про розлучницю, про цю хитру негідницю так кажеш? – здивувалася Інна.
– Дівчата, адже я чому вам розповіла, по-перше в нашому містечку все одно всі дізнаються, адже Оля у нас на підприємстві працювала.
Я ж у кадрах, Оля коли резюме принесла, я дивлюся – треба ж, мало того, що дівчинка гарна, та ще й вищу встигла здобути, і вже є досвід роботи. Резюме та відгуки відмінні. Володя мав вакансію, вона до нього пішла у відділ. Виявилася дуже тямуща, Володя навіть захоплювався, колишня робітниця на цьому місці завжди все плутала, а Оля все справно виконувала.
– Ага, тямуща, – не витримала Інна.
Олена усміхнулася: – Загалом, я коли зрозуміла, всі навколо вже теж бачили. Марина з техвідділу мені сказала, а я й до цього помітила, що Володя не такий якийсь. Усміхається собі, не чує половини, що йому говорю. Ми ж із ним один у одного перші були, навіть думки про інших не було.
А тут раптом така юна, ніжна, а головне розумна, він розумними жінками завжди захоплювався. А потім… Потім він якось прийшов, втомлений якийсь. Ліг на диван і мовчав, мовчав, нічого не говорив. А на ранок, ховаючи очі – Олено, я, я, я все зіпсував, Олено.
І розповів, ну без подробиць, і знаєте, якщо чесно, я зрозуміла його більше, ніж він сам! Я в нього перша і єдина була, і… ну і не втримавя він, він ходив весь дивний якийсь, та й вона, видно, закохалася, Оля ця. Вона потім відразу звільнилася і поїхала, не подивилася навіть, що добре місце.
Я його не виправдовую, розумію, але не виправдовую. У нього пережиття в очах, я бачу, що це для всіх вийшло погано, ну вже вийшло, як вийшло.
– Ну ти, Оленка! Ну ти… не знаю навіть, ти чи свята, чи така не розумна, – Рита ледве трималася від обурення, – І що, ти його вибачила? Вибачила, так?
Олена мовчки дивилася, як вився димок над мангалом, як чоловіки махали листом, роздмухуючи вугілля, як вони потім гукнули: – Дівчата, скоро буде готове, місце розчищайте, вистачить базікати!
І сказала несподіване: – Може я й не розумна, але я… мені зрозуміло, чому так трапилося. Ми останнім часом якось заспокоїлися, звикли, перестали відчувати один одного, а зараз він змінився. Сміятиметеся, але я вірю його словам, що він зрозумів, що йому не потрібен ніхто, тільки я і Михайло.
– Значить вибачила, – резюмувала Рита, – і як відчуття?
– Не знаю. Втрачати я Володю не хочу, і начебто я його справді пробачила, але мені щось заважає, це не ревнощі – її вже немає поруч. Не пережиття, а якась образа на себе! Не зрозумію чому, але на себе, ніби я впевненість у собі втратила.
– Дівчатка, наші чоловіки йдуть з шашликами, – попередила подруг Рита, а Олені додала просто, буденно якось, – А ти йому теж зрадь, Олено, і все відразу пройде, ось побачиш. Хороший спосіб до речі, «віддячити», і не треба Володі тільки потім нічого про це розповідати, зрозуміла? Сама тільки знатимеш, і відразу ж заспокоїшся, повір, спосіб відмінний, перевірений!
Олена недовірливо і розгублено на подруг подивилася, але тут чоловіки ароматний шашлик притягли і стало не до розмов.
Восени Рита з чоловіком у торговому центрі випадково зустріли Олену та Володю. Ті йшли під ручку, весело щось один одному говорили, одразу видно – щаслива пара.
Друзі зраділи зустрічі, Володя з чоловіком Рити стали щось обговорювати, а Рита не витримала, кивнула на Володю і у Олени спитала тихо: – Ну, ви як, я дивлюся, все добре?
Олена посміхнулася: – Так, Рито, дякую тобі, у нас все чудово.
Риту так і підмивало запитати, чи «віддячила» Олена чоловікові, чи ні, але чомусь їй раптом стало незручно. Олена якось невловимо змінилася, в ній вже не було… та й не зрозуміло, чого не було. А погляд глузливий, впевнений, жіночний, навіть подобрішав.
“Напевно «віддячила», але не зізнається звичайно, та й правильно,” – вирішила Рита. Володя підійшов, Олена на нього якось глянула, а він її під руку взяв і вони пішли.
Ні, нічого з ними не зрозумієш, може Олена йому і не зраджувала щоб «віддячити». Вона ж така чудова. Виглядають обоє так, ніби з ними нічого такого взагалі не траплялося.
Треба ж, я б так не змогла.
Рита подивилася на чоловіка, що підійшов до неї, веселого після розмови з Володею.
Напевно, не змогла б, хоча навіть і не знаю, як би я вчинила.
Але зрозуміло одне – що б не було, Олена та Володя як були створені один для одного, так і залишилися, слава тобі Господи. А ідеальні вони чи ні, та кому це треба, це лише їхня справа, – вирішила Рита.