– Між іншим, він його найближча людина, після батьків. Він його брат! – свекруха наголосила на слові “брат”. – А ти тиснеш на нього.
Не можна так з мужиком поводитися! Не можна перед вибором ставити!
У брата його, між іншим, проблеми, а ти тут з примхами своїми…
– Я, з примхами? Оце так… Я навіть слів не підберу! Брат найближча людина після батьків. А я хто? Мамо, я хто йому, як ти думаєш? Сусідка?
А, я зрозуміла, що я прибиральниця, кухарка, а ще – безплатне житло!
Мамо, у мене складається відчуття, що мій чоловік притягнув у дім сина від першого шлюбу! Не інакше! Який, до речі, їсть за двох – я готувати не встигаю.
І посуд мити після нього… – знову скаржилася Оленка матері.
…Оленка й Сашко – молода пара. Вони одружені майже три роки. Живуть у квартирі Оленки, що дісталася їй від покійної бабусі.
Сашко свого житла не має, але в майбутньому мріє покращити житлові умови й народити дитину.
А дитина і однокімнатна квартира – це складно. Але поки що його мрії в життя не втілилися з різних причин. І життя дорожчає з кожним днем і заробіток у Сашка нестабільний.
А з недавніх часів у них сталася ще одна неприємність. Молодший брат Сашка, Дмитро, розлучився з дружиною.
Розлучалися вони гучно, зі сварками, розподілом майна.
Після цього всього Дмитро вперше прийшов до них у гості.
Прийшов, щоб скаржитися на життя та колишню дружину. Точніше не до них прийшов, а до брата. Так він і сказав…
– Ось такі справи, брате… Все в дім, все в сім’ю, а вона… – схлипував він, розповідаючи за столом про невдячну колишню дружину. – Вона ж, як сир у маслі каталася, на всьому готовому жила.
А тут раптом я не такий став. Чому це, хто знає? – підозріло глянув він на Оленку.
Оленка злякано похитала головою. Мовляв, я не знаю.
– От і я про це. Та нащо мені ця Катька була потрібна?! Нащо?! Якби я захотів, а так… Ех… – зовсім збився він з думки, махнув безнадійно рукою і смачно відкусив черговий бутерброд…
З того часу братові візити почастішали. А потім і зовсім перетворилися на регулярні вечері та недільні обіди.
А Оленка з ніг збивалася, щоб приготувати, нагодувати, а потім перемити гору посуду.
Брат Сашка мав чудовий апетит і мабуть дар ясновидіння.
А як ще можна пояснити його появу саме в той момент, коли вони сідали за стіл.
Оленка спочатку соромилася і губилася, намагаючись розібратися в ситуації.
З одного боку і справді в людини біда, розлучення. Потрібно допомогти.
А з іншого боку, розлучення було вже пів року тому, чоловік давно мав чудовий настрій і дуже багато їв, спустошуючи їхні продовольчі запаси на місяць уперед.
Оленка намагалася несміливо донести свою стурбованість до чоловіка. На що той легковажно махав рукою.
– Та годі тобі, Оленко. Це ж мій брат! Ну що ми для брата миску борщу пошкодуємо? Не пошкодуємо ж, правда? – підморгував він їй і йшов зустрічати брата.
Тут Оленка зовсім розгубилася. А нещодавно сталася подія, яка здула з неї розгубленість, як перший листопадовий сніг…
Наближався її день народження і вона, як хороша хазяяйка, потихеньку купувала смаколики, мріючи запросити найближчих людей на своє свято.
Оленці мало виповнитися тридцять років. Сьогодні вона поповнила свої запаси, купивши півкілограмову баночку дорогої ікри.
Помилувавшись на неї з хвилину, вона поставила її на дальню полицю, строго попередивши чоловіка, що це на ювілей.
А через кілька днів Олена повернулась з роботи втомлена.
Вона відкрила двері своїм ключем, тихо зайшла в коридор і оторопіла. В квартирі явно хтось був, а з кухні чулися голоси…
Олена роззулася в коридорі, взяла важкий пакет з продуктами і пішла на кухню.
За столом сидів Сашко зі своїм братом. Олена глянула на те що стояло на столі і за голову взялася від обурення!
Посеред столу височіла пляшка біленької, поруч стояло блюдце з нарізаним лимоном, хліб, масло і… Заповітна баночка ікри… Її ікри на день народження…
Тут Оленку прорвало… Кричала вона голосно й довго, а Дмитро, задкував від неї у бік вхідних дверей.
Вона сказала братам усе. І що вона про них думає і куди б їй хотілося їх відправити…
Брати пішли, а Оленка через годину охолонула і сама злякалася, від того що зробила.
О пів на дванадцяту ночі, а чоловіка вдома не було… А раптом щось трапилося? Вона почала дзвонити свекрусі…
– У мене він, у мене. Обоє у мене. Але ти не думай, що він твої викрутаси терпітиме! Він чоловік! А ти на найдорожче замахнулась, на брата.
Ось ти Дмитрику на двері вказала, він звичайно пішов, та не один.
Сьогодні вони в мене, а завтра кудись підуть, коли ти знову щось вибрикнеш, один Бог знає що…
Так що дивись, дівко, ризикуєш. Ой, ризикуєш… – багатозначно закінчила свекруха.
Оленка поклала слухавку і сумно зітхнула. А потім замислилась.
Ситуація її зовсім не влаштовувала.
Виходить, вийшовши заміж за Сашка, вона у спадок отримала ще й його брата?
І повинна нести цей хрест через все життя? А чи не забагато на неї покладається?
Так подумала Оленка, намазуючи залишки ікри на хліб…
Вранці, збираючись на роботу, Оленка почула звук ключа в замку – повернувся чоловік.
Сашко зайшов на кухню з незадоволеним, скривдженим обличчям, усім своїм виглядом показуючи яка вона не права і як він переживає.
Але походивши хвилин п’ять по квартирі, він насторожився. Ніхто не пропонував йому чаю, ніхто не біг варити йому кашку, ніхто не цілував у щічку…
В Оленки було непроникне обличчя, причому дуже задоволене життям. Вона навіть наспівувала, намазуючи СОБІ, а не йому бутерброд…
І навіть не вибачалася, як завжди. Дивно…
– Так. Я на роботу. Я так розумію, Дмитро збирається ввечері прийти знову до нас поплакатися? З біленькою? – раптом строго запитала вона в чоловіка.
– Олено, я ж тобі казав, біда в нього, розлучення і таке інше… Заспокоїться, на роботу влаштується і ходити перестане. Брат же ж… — почав виправдовуватися чоловік.
Він спіймав себе на думці, що робить це вперше в житті.
– Ага… Біда в нього… Я вже зрозуміла, чула. Значить так. Я пішла. Ключі залишиш у сусідки баби Люби. Увечері можеш додому не приходити. Їдь до мами та допомагай Дмитру переживати його проблеми… Удвох мабуть легше. А я втомилася. І ніколи мені, у мене ювілей на носі.
Розлучення дам без проблем, як тільки скажеш. Бувай.
Олена зникла за дверима…
Увечері Сашко чекав Олену вдома. Чекав із нетерпінням!
На вимитій до блиску кухні, з приготованою вечерею, її улюбленим тортиком та букетом троянд у вазі.
А відкриваючи холодильник, на дверцятах можна було спостерігати цілу баночку дорогої ікри.
На ювілей Оленки…
Оленка зняла туфлі, відповіла на поцілунок чоловіка і окинула поглядом улюблені стіни.
Тиша, чистота і жодних переживаючих і плачучих братів, як вона й мріяла…
Вони вечеряли і мило розмовляли так, ніби нічого й не сталося.
І не було ранкової розмови, брата, і взагалі нічого не було…
Чого тільки в житті не буває…