Олена готувала вечерю. Попереду вихідні. Завтра вони йдуть із дітьми у парк.
Яків і Сашко давно хотіли на каруселі. А ще у парку є коники.
Хлопчики девʼяти і семи років сиділи у своїй кімнаті та малювали. Старший Яків і молодший Сашко.
– А це що ти намалював? – запитав Яків Сашка
– Солодку вату… А ще морозиво намалюю.
– Чудово. Я теж намалюю вату й морозиво.
На кухні вже смачно пахло котлетками. Олена готувала одразу на всі вихідні. Завтра вони їдуть розважатися, а отже, треба все заздалегідь зробити.
Її чоловік Ігор затримувався. Олена зателефонувала йому, але телефон було вимкнено.
– Дивно, – подумала вона і відклала слухавку.
– Мамо, а коли вечеря? – забігли на кухню хлопчики.
– Вже сідайте! – сказала Олена. – Мийте руки й швиденько за стіл. У нас сьогодні картопелька з котлетками і салатик.
– А тато де? – запитав Яків.
– Він потім поїсть, – відповіла Олена.
Олена теж перекусила з дітьми. Ігоря так і не було. Прийшов він тільки опівночі!
– Ти чому не спиш? – буркнув він з порога, побачивши Олену в коридорі.
– Господи, та я ж тебе чекаю! – ахнула Олена. – Ми ж домовлялися завтра з дітьми в парк поїхати, а ти зник! Телефон вимкнений. Що трапилося?
– Добре, що ти не спиш, – раптом сказав чоловік. – Не хотів говорити при дітях. Я подаю на розлучення. Тож парку не буде. Збирайте речі і переїжджайте до своїх батьків!
Олена очі вирячила від несподіванки.
– Як?! Чому?!
– У мене є інша жінка, і вона вагітна. Нам треба десь жити.
– А ми? Де житимемо ми?!
– У твоїх батьків. Ти що не зрозуміла? – Ігор почав говорити грубо і голосно. – До обіду, щоб вас не було!
Олена розгубилася, заплакала і пішла до дітей. Вона всю ніч провела у кріслі. Так і заснула в ньому під ранок…
– Мамо, а ти чому тут. Сашко заслаб? Значить, ми нікуди не поїдемо?
– Я здоровий, – озвався Сашко.
Зазвичай Олена сиділа отак ночами, коли діти були слабі.
– Ні. Усі здорові. Зараз я поговорю з татом, ми поїмо і поїдемо в парк. Тільки без нього, мабуть…
– Він заслаб?
– Так…
А що ще сказати дітям? Пізніше вони зрозуміють…
Ігор уже не спав.
– Давайте швидко! – сказав він.
– Ми у парк… – озвалась Олена. – Ти з нами?
– Я що тобі вчора сказав?! Збирай речі!
– Ні. Квартира у нас спільна. Тут частки дітей і моя. Ми всі тут прописані. Ну і ти звісно. Тож ми нікуди не переїдемо. Ділитимемо значить. Але сам рахуй скільки отримаєш. Ти в покупку вклав менше третини, а решта гроші моїх батьків. Тож не мрій.
– Он як ти заговорила! Хто б міг подумати. Не тільки за себе треба переживати. Я не маю більше житла. Я не маю тут батьків. У них тільки будинок в селі. Куди я дитину принесу? Куди? А в тебе є батьки. Ось і йди до них. Залиш мені все. Мені треба жити, – сварився Ігор.
– Це твої проблеми.
– А я щось не чую суму. У неї чоловік іншу знайшов, а вона ділить квартиру! І сліз немає. І не соромно?
– А я тут вночі подумала, що ти не вартий моїх сліз. А квартиру ділитимемо. І мені не соромно. Соромно має бути тобі.
– Ти ще пошкодуєш!
– Дітей тобі своїх не шкода? Хлопчики в парк весь тиждень збиралися.
– Не схожі вони на мене!
– Ну і що? Це навіть добре. Значить, не виростуть такими, як ти.
Ігор гримнув дверима. Не вдалося виставити. А він так сподівався.
– Скатертиною дорога, – подумала Олена і пішла годувати дітей.
Вихідний пройшов весело. Каруселі, солодка вата, морозиво, зоопарк. Насамкінець було кафе, бо всі зголодніли.
– Як чудово! – казав Яків.
– А ми ще підемо? – запитував Сашко.
– Обов’язково. На канікулах, якщо хороші оцінки будуть.
– У нас хороші. Ми розумні.
Ігор приходив пізно. Олена до нього навіть не виходила. Їй було вже байдуже. Вона подала на розлучення, поділ майна, на аліменти.
Розлучали їх довго. А потім… Ігор передумав!
Коханка щодня влаштовувала йому сварки. Вона сподівалася на квартиру Ігоря. Сподівалася, що він виставить дружину з дітьми, адже вона має де жити.
Дружина ж у Ігоря, як думала коханка, тихоня. Якщо на неї гарненько насваритися, то все буде за їхнім планом.
Але не так сталось, як гадалось. Постійні сварки коханки набридли Ігорю, і він розійшовся з нею.
Хотів повернутися в сім’ю і почати все спочатку. Але Олена наполягала на розлученні.
– А як же ж діти? – казав Ігор. – Давай забудемо все. Подумай про них.
– А ти багато думав, коли коханку знайшов? – обурилась Олена. – Ти ж хотів нас виставити з квартири! З дітьми ти навіть не гуляв. Ти навіть не бачив їх.
– Я виправлюся…
– З дітьми спілкуйся, але жити з тобою я не буду!
– Горда?
– Так, горда! – рішуче сказала Олена.
Нарешті їх розлучили. Ігор зібрав речі і переїхав. Олена викупила його частину квартири. Допомогли батьки.
Ігор винаймає квартиру. Платить аліменти на двох дітей. Але незабаром буде на трьох.
Коханка теж подала в суд.