Прийшовши на роботу у свій манікюрний салон, Олена поставила у вазу куплений дорогою букетик тюльпанів для настрою.
Незважаючи на те, що Олена була власницею салону, вона, як і раніше, робила манікюр, не підкреслюючи відмінностей із найнятими на роботу співробітницями.
Пристрасть до малювання батьки помітили в неї змалку, а тепер, коли вона навчилася на прибутковій справі – манікюрі, то могла дозволити собі експериментувати з малюнками на нігтях.
Ходили до неї подруги і ті, хто довіряв її таланту та фантазії.
Все в Олени виходило – і діловий манікюр, і яскраві нігтики на вечірку.
Ось і того злощасного дня Олена зосереджено вимальовувала тонкі лінії на нігтях постійної клієнтки, як раптом почула розмову за сусіднім столиком.
Підслуховувати було не в її характері, вона просто все почула.
Слова так і йшли у вуха, і закрити їх і відволіктися від почутого вже ніяк не виходило.
– Уявляєш, – із захопленням щебетала дівчина років двадцяти п’яти.
Її голос дзвенів дратівливо-задоволено, а всередині Олени кипіли незрозумілі їй ревнощі з осадом суперництва.
– Він відвіз мене на Балі! Там такий пісок білий-білий, наче цукровий, а море прозоро-синє! Ніколи такого не бачила.
– Ну от і радій, що звозив. Не все ж тобі з ним уже третій рік без толку морочитися, – зітхнула майстриня манікюру, напилюючи ніготь.
– Він мені ще й ланцюжок подарував на честь нашої річниці! – гордо додала клієнтка. – А синові купив машинку, таку дорогу, на радіокеруванні. Я навіть вибирати допомагала.
Олена машинально піднесла пензлик до нігтя своєї клієнтки, але рука її здригнулася. Вона застигла.
У маленькому містечку такі збіги просто неможливі! Острів, дорога іграшка… Якраз минулого тижня чоловік казав, що їде у відрядження.
– Вибачте, я зараз перероблю, – пробурмотіла вона, помічаючи свою помилку.
“Не може бути…” – майнуло в голові, але передчуття чогось поганого вже вирувало в душі.
Вона глибоко зітхнула, продовжуючи працювати.
Клієнтка за сусіднім столом, звичайно, нічого не помітила, зате майстриня, яка робила їй манікюр, кинула швидкий погляд на Олену, явно вловивши зміни в її обличчі.
Робота у салоні тривала…
Увечері, дочекавшись, коли чоловік засне, Олена взяла його телефон.
Долоні спітніли, а серце шалено тріпотіло. За роки подружнього життя, сліпо довіряючи коханій людині, Олена ніколи не читала його листування.
Зараз же її охопила впевненість, що турбувала душу – вона знайде там щось погане.
І вона знайшла…
«Кохана, скоро все буде готове. Залишилося трохи зачекати. Заберу в неї салон і тоді ми зможемо поїхати. В Італію, як ти й хотіла!»
Олена кілька разів перечитала повідомлення, не вірячи своїм очам. Сльози, що застилали очі, зробили текст нечітким.
Комусь іншому, можливо, знадобився б час, щоб усвідомити і перечитати ще з десяток разів, але Олена миттєво зрозуміла – йшлося про неї.
Вони з чоловіком відкривали манікюрний салон разом, але документи він наполіг оформити на себе – «менше податків, так простіше». Олена й думати не могла, що він хоче її лишити ні з чим.
На всі справи чоловіка пролив світло ноутбук. Пароль від нього – день народження їхнього сина – Вадим змінити ще не встиг.
На диску в робочих папках знайшлися чеки на нечувані суми переказів у іноземні банки.
Олена навіть не уявляла, що доходи чоловіка настільки великі.
Вони не бідували, але останнім часом чоловік почав говорити про те, що манікюрний бізнес стає неприбутковим і його, можливо, доведеться закрити.
Раніше Олена не звертала уваги на ці слова. Знала, що з будь-якими труднощами Вадим впорається і вірила в те, що салон закривати не доведеться.
Тепер вона зрозуміла – це все сказано недаремно. Він просто готував її до краху, щоб оголосити салон банкрутом і передати коханці?
Пара сльозинок, що скотилися, капнула на атласний нічний комплект. Олена заплющила очі і вчепилася руками в стіл.
Зрада. Хотілося галасувати, кинути щось, розбудити Вадима і влаштувати сварку, але вона тільки глибоко зітхнула.
«Ні, – подумала жінка. – Я не дам себе обманути».
Зібравши свої речі й речі сина, Олена поїхала до матері. Сказала, що погостювати, на що чоловік відреагував мляво – не зупиняв.
Інакше жінка боялася не стриматися і наробити помилок. Нерви у цій справі не найкращий помічник.
– Доню, – злякано сказала мама, відкриваючи двері.
Приїзд Олени не обіцяв нічого хорошого, зазвичай вона завжди попереджала про те, що побуде в гостях. – Що трапилося?
Олена видала кислу посмішку, підвела синочка вперед.
– Нічого, просто скучила, – тихо сказала вона. – А можна у тебе трохи пожити?
– Звісно, – розгублено пробурмотіла жінка, впускаючи дочку з онуком в квартиру.
Материнське серце не обманеш. Щось трапилося, залишилося тільки з’ясувати, що саме.
Всю ніч Олена провела в роздумах. Втеча із сімейного гнізда забрала і сили, і час. Вона зовсім забула про свій салон. Картаючи себе за легковажність, Олена відкрила в телефоні документи на салон.
Те, що вона знайшла, виявилося гірше за будь-які здогадки.
Рахунок салону був практично порожній. Гроші виводилися регулярно. Вона зробила копії документів і надіслала їх собі на пошту.
– Вікторе Павловичу, він же ж не може просто так залишити мене ні з чим? – намагаючись зберігати спокій та холодність у голосі, Олена зателефонувала адвокату, який займався всіма справами їхнього сімейного бізнесу.
Вона наївно довіряла юристу, вважаючи, що закон для нього понад усе. Як і захист її прав. Але Олена помилялася.
Адвокат уважно слухав, цокаючи язиком і вдаючи, що щиро співчуває.
– Звісно, Олено, я все влаштую. Але потрібен час… Так-так, всі документи, що в тебе є, ти можеш переслати мені… – запевняв він швидко, щоб здобути інформацію.
Невдовзі Олена дізналася про ще одну неприємну новину – адвокат був на боці чоловіка. Він уже отримав велику суму, щоб затягнути справу.
Олена опустила голову. Все руйнувалося. Про те, що діялося у її житті, довелося розповісти мамі.
Відчуття того, що її знаходить невдача за невдачею, не залишало жінку.
– Доню, – раптом сказала мама. – У моєї подруги син – юрист. Нещодавно закінчив університет і приїхав після стажування з-за кордону. Може він допоможе?
Олена з розпачем підвела очі – молодий юрист без достатнього досвіду у таких справах навряд чи зможе тягатися із досвідченим адвокатом її чоловіка.
Вони з Вадимом і не такі справи провертали, а тут всього лише якийсь салон.
– Я не знаю… – пробурмотіла вона.
– Гірше вже не буде, – твердо сказала мати.
Наступного дня Олена зустрілася з молодим адвокатом Олексієм. Високий, впевнений у собі, він уважно вислухав її й попросив показати документи.
– Ваш чоловік вивів гроші, але довести це буде важко. Та ми спробуємо… – задумливо сказав Олексій.
Олена вперше відчула надію.
Суд тривав кілька місяців зі змінним успіхом. У ті моменти, коли Вадим брав верх і в Олени опускалися руки, Олексій завжди знаходив хитрощі, щоб перенести справу і виграти час для продумування нового ходу.
Його завзятість викликала повагу, і Олена часто задивлялася на адвоката, приходячи до нього в офіс, коли він зосереджено вивчав її папери.
Наче від цієї справи залежала вся його кар’єра, але Олена була впевнена, що подібних випадків у практиці юристів чимало.
– Я не одна така, – намагалася вона себе заспокоїти. – І Олексій просто хороший фахівець.
Протягом усього суду Вадим всіляко хитрував, але Олексій виявився розумнішим.
Безсонні ночі, проведені за роботою, дали свої плоди – зрештою, суд виніс рішення на користь Олени.
Вона зберегла салон. На виведені кошти було накладено процедуру їх повернення.
Колишній чоловік не зміг забрати жодної копійки, а гроші його компанії Олену не цікавили.
Нехай там і була частка їхнього сина, але вона твердо вирішила розпочати нове життя і самостійно стати на ноги.
Залежати від чоловіків після такої зради здавалося їй найгіршим сном.
Після засідання Олексій підійшов до неї.
– Все закінчено, ми виграли! – усміхнувся він. – Ти вільна!
Олена усміхнулася у відповідь. Слово “ми” прозвучало дивно і з особливою теплотою.
За багато місяців боротьби з Вадимом та його адвокатом вони з Олексієм зблизилися.
Стали хорошими друзями, але без претензій на щось більше.
Олену все це більше, аніж влаштовувало. Їй треба було подумати про бізнес, можливо, закрити салон і почати все заново у рідному місті, щоб нічого більше не нагадувало про минуле…
– Доброго вечора, а ви робите чоловічий манікюр? – дзвіночок над дверима вітально задзвенів, і Олена стрепенулася від знайомого голосу.
Вона вже збиралася закривати салон, залишившись тут як завжди пізніше за всіх, але її планам не судилося збутися.
– Невже це й справді та причина, через яку ти тут? – засміялася вона, дивлячись на Олексія.
– Ні, – він зайшов усередину, зацікавлено озираючись навкруги. – Просто ти ігноруєш мої дзвінки, тому мені довелося прийти сюди. Ти добре облаштувалася!
– Правда? – усередині щось стрепенулося від дитячої радості та безпосередності.
Похвала від Олексія була наче схвалення батьків для маленької дитини.
– Пробач, я хотіла взяти паузу від… Всього… – вона ніяково замовкла, не знаючи, що сказати. – Від минулого життя, розумієш?
Олена різко обернулася і несподівано для себе уткнулася в широкі міцні груди.
– Найменше я хотів би асоціюватися з твоїм минулим, – з докором у голосі сказав Олексій. – І якщо ти погодишся піти зі мною на побачення, я із задоволенням стану твоїм майбутнім!
Олена подивилася в його очі і зрозуміла – попереду на неї чекає нове, щасливе життя…