Олегу подобалося працювати руками, він усе вмів – і сантехніку полагодить, і в електриці розбирався, і по ремонту все зробить.
Дехто думає, що це нудна робота, але Олег так не вважав. Робота в нього дуже творча!
Він, можна сказати, художник у своїй справі! Ось, наприклад є порожня кімната без нічого. Вона виглядає гнітюче, але якщо в неї заходить майстер на всі руки, то незабаром виходить шедевр.
Олег якраз і був такий майстер…
Жив він разом із мамою, яка часто йому казала:
— Одружився б ти, Олежику, вже тридцять років скоро, а ти поводиш себе, як матусин синок – з роботи додому, з дому на роботу…
– Я ще не зустрів своєї дівчини, – відповідав Олег. – А взагалі – встигну ще!
Олег працював на себе – ходив за оголошеннями, чи рекомендаціями, робив ремонт у квартирах.
Різні господарі траплялися: і добрі, і нервові, і жадібні.
Але в Олега був якийсь дар чарівності – він умів з усіма людьми ладнати, і навіть найприскіпливіші й жадібні пом’якшувалися і розщедрювалися.
Та й роботу він робив на совість. Іноді Олег брав у помічники сусіда Олексія, але той часто гульбанив і халтурив, тому Олег вважав за краще працювати на самоті.
І ось знову нове замовлення – зробити ремонт у квартирі в новобудові, майже з нуля, кімнати – порожні коробки.
Господар – похмурий чоловік, 36 років, його вік Олег дізнався з договору, а звали його – Віктор Тимченко.
Вони одразу почали обговорювати план робіт, терміни й оплату. Віктор дав аванс і строго сказав:
– Я на місяць у відрядження по бізнесу поїду, а може й більше. Сюди заходитиме господиня, все перевірятиме. Головна вимога – її не ображати і не хамити. Вона в мене пані тендітна. Домовились?
Олег кивнув.
Коли він почав ремонт, то все переживав через візит господині.
Ось зайде сюди пані, почне кричати, і як з нею порозумітися?
Через тиждень вона таки зайшла – тендітна, невисока дівчина з м’яким голосом, яка розмовляла по телефону.
– Так… – говорила вона. – Запишіть мене на середу… Тимченко Олена… Дякую вам!
Вона зайшла, привіталася і почала озиратися.
– Чудово! – сказала вона. – Як усе змінюється довкола, коли стін торкається рука майстра. Ви – справжній художник. Дуже поважаю чоловіків, які мають золоті руки.
– Стараюсь! Дякую, тільки ви одна й сказали, що я художник, а не просто сантехнік.
Вони перекинулися кількома фразами про ремонт і Олена пішла. Олег задумався.
– Який, щасливий мужик, цей Віктор, таку милу дівчину собі за дружину взяв, – думав він. – Та ще й років на десять молодшу за себе.
Олена стала заходити через два–три дні, і постійно захоплювалася роботою Олега.
Олег почав відчувати, що закохується в цю дівчину. Особливо йому подобалася її посмішка – така м’яка і з ямочками на щічках…
…Одного дня Олег саме клеїв шпалери у спальні, коли гримнули вхідні двері і в коридорі почулося якесь шарудіння.
Олег вимив руки і вийшов з кімнати. На порозі стояла Олена та ще й з коробкою піци в руках!
– Я тут подумала, що ви захочете перекусити, – соромʼязливо сказала вона. – Я б склала вам компанію. Давайте сядемо ось тут на підлогу, я зараз ще чаю зроблю.
Вони сіли обідати. Олена сиділа зовсім поруч. Олег відчував себе дуже ніяково.
– Якби зараз нас побачив ваш чоловік, він би мені мабуть влаштував, – сказав Олег.
– Можливо, – погодилася Олена. – Але я маю вам сказати одну важливу річ…
Олег здивовано дивився на Олену, нічого не розуміючи.
У мене немає чоловіка, – нарешті сказала вона.
Олег застиг від здивування.
– А як же ж Віктор?! – запитав він. – Чи ви розлучилися під час його відрядження?
– Віктор? – здивувалася Олена. – Це ж мій рідний брат! З чого ви взяли, що він мій чоловік?
Олег засміявся й почухав потилицю. Ну, дійсно, чому він вирішив, що Олена дружина Віктора?
Віктор не говорив про дружину, він сказав – «хазяйка», а прізвище рідних брата і сестри однакове, якщо вона ще незаміжня.
Олег з Оленою пили чай. Вони перейшли на «ти». Дівчина розповіла йому сумну історію:
– Наші батьків не стало… Їхали машиною у відпустку і… Знайшли їх на узбіччі. Вони хотіли взяти мене, але чомусь так сталося, що залишили мене на Віктора, який щойно повернувся зі служби.
Він і взяв мене під опіку, мені тоді було одинадцять років. Жили ми у батьківській квартирі, брат тоді посилено зайнявся бізнесом.
Він одружився з гарною дівчиною, син у нього народився, я почала відчувати себе зайвою, хотіла піти.
Але ось брат купив мені квартиру. Навіть його дружина не проти була, все ж таки їхня родина в нашій трикімнатній живе. Ось тому я й хазяйка цієї квартири.
Яке полегшення – Олена вільна і незаміжня!
Олег сидів на підлозі, схрестивши руки на колінах, і дивився на дівчину зовсім іншими очима.
– А як ти подивишся на те, якщо я тебе запрошу кудись на побачення? У кіно, ресторан, чи куди ти сама захочеш?
– Із задоволенням! – відповіла Олена. – Зізнаюся чесно – я й так про тебе думаю частіше, аніж це дозволено пристойній дівчині. Тому на побачення я точно погоджуся.
Олег здійснив мрію мами – він одружився з Оленою.
А Віктор на весіллі підійшов до Олега, поплескав його по плечу й сказав:
– Хотів я тобі все ж влаштувати сварку! Думав, ти через квартиру захотів одружитися з Оленою, але бачу – ти щиро любиш мою сестру.
Надійний ти чоловік, Олеже! Бажаю вам щастя й любов!