Олег до п’ятдесяти років виглядав вже стомленим і недоглянутим… Та він особливо й не морочився через свою зовнішність.
Працює він давно на підприємстві монтером. Чоловік він тихий, працьовитий, відкритий для людей і будь-якої хвилини може прийти на допомогу.
Якщо проходить повз жінка в цеху, яка піднімає щось важке, він неодмінно зупиниться, відсуне її вбік:
-Ану, давай поможу! Негоже жінці таке тяжке тягати!
Допоможе і йде далі.
Жінки його поважали за це, і взагалі, поступливий він мужик. Але в сім’ї його ніхто не цінує, не поважає, тільки все вимагають від нього…
Олег у молодості виїхав зі свого села після закінчення школи, навчався в інституті, жив у гуртожитку на стипендію і навіть підробляв ночами.
На третьому курсі він закохався у рудоволосу Надю, студентку першого курсу. Закохався сильно, зустрічалися, Надя теж відповідала взаємністю. Десь через рік вони одружилися. Однокурсники казали йому:
-Спочатку закінчи навчання, потім одружуйся, ну навіщо тобі зараз сімейне життя? Вона теж студентка, ще.
Але якщо вони з Надією вирішили одружитися, так тому і бути…
Перший рік сімейного життя пройшов тихо, спокійно. А на другий рік у Надя раптом з тихої та скромної дівчини, стала сварливою бабою, якою залишилася й досі…
Звісно, грошей молодій сім’ї зовсім не вистачало, хоча Олег підробляв вечорами й на вихідні.
А невдовзі народилася донька, довелося Олегу перевестись на заочне.
Але так і не вийшло закінчити інститут молодому татові та чоловікові.
Дружина постійно вимагала грошей. І Олег, як голова сім’ї, намагався забезпечувати своїх близьких.
З того часу він намагався гарувати на двох роботах, щоб у його дівчаток все було.
Згодом Надя почала торгувати на ринку. Будинок у них свій і завели вони свинок, яких доглядав звичайно Олег, вирощував на продаж.
Справи в них пішли краще, але дружина вимагала все більше… І чоловік крутився.
Рано-вранці нагодувати свинок, відвезти м’ясо на ринок, увечері швидше з роботи, знов їх нагодувати, ввечері забрати дружину. На другу роботу вже не було часу, та й не треба було. Він і так крутився, ледь не на межі людських можливостей.
Коли дочка подорослішала, вивчилася на перукарку, то їй захотілося відкрити свою перукарню. За характером дочка – копія її матері. Така ж норовлива і вимоглива до батька, бачить вона, як мати поводиться з ним, тому й приклад у неї перед очима.
Батька вона називає невдахою, тому що він «їздить на своїй іржавій колимазі» – так висловлювалася вона.
Прямо у вічі виказувала батькові:
-Ти невдаха в житті. Тобі тільки батрачити й мовчати…
Насправді, так і було. Олег терпів, допомагав дружині та дочці. Взяли кредит, нашкребли грошей, відкрили доньці перукарню.
Дружина та дочка гроші витрачали на себе, одягалися, їздили відпочивати.
А Олег багато років ходив в тих самих штанях, сорочках.
А навіщо йому, на роботі ходить у робочому, а з свинками можна й так.
Жінки в цеху знали про його сімейне життя, бо тут працювала сусідка Олега, а вона все знала про його дружину та дочку. Шкодували вони його…
Можливо Олег і далі б так жив, але до них у цех прийшла новенька комірниця, не зовсім молода, так би мовити, у роках.
Новеньку було звати Дарина, і Олег, побачивши її струнку, з гарною стрижкою, раптом стрепенувся.
Жінки, як це буває зазвичай, розпитали її про сім’ю та чоловіка. Виявилося, що в неї три дочки, а з чоловіком вони давно розлучені. Проживши з нею майже двадцять років, він пішов до молодої, та народила йому сина.
Заміж Дарина вийшла рано, майже одразу ж після школи, народила дочку, потім другу, а потім ще одну.
Не працювала, господарювала, а чоловік водій-далекобійник. Заробляв пристойно, сім’ї вистачало.
А потім виявилося, що він має другу сім’ю. Дарина дізналася про це останньою.
Коли вона залишилася одна з доньками, то прийшла працювати на підприємство у цех, де й працював Олег.
Він одразу зацікавився Дариною, вже на другий день допомагав їй на її складі, щось пересунути, щось підняти, навіть сміття винести у контейнер.
Від себе він сам не очікував такої спритності, але дуже зачарувала його новенька. Колеги давно звикли, що Олег усім допомагає, і особливої уваги на його завзяття не звертали.
Але коли він змінив свої «сторічні» штани на нові, одягнув футболку з якимось написом, замість сорочки, всі одразу вирішили – щось сталося з чоловіком.
Потім ще й робу нову надів, яку чомусь беріг у своїй робочій шафі, а коліжанка його запитала:
-Олеже, ти не закохався часом? Бач, як змінився! Штани нові, футболки.
-Та це мені дочка дала футболку, – виправдовуючись, сказав він. Але це прозвучало якось непереконливо.
У цеху явно всі були заінтриговані. Але це тривало зовсім недовго.
Якось вранці Олег крадькома озираючись, швидко пішов на склад з пакетом у руках.
Колеги спочатку не зрозуміли, що це робиться.
Олег думав, що ніхто довкола нічого не помічає. Та хіба ж від жінок щось приховаєш?
А Олег приносив Дарині трохи м’ясця, вибравши момент, щоб не бачила дружина, іноді ще щось із солодкого.
Він «непомітно» прослизав у двері до Дарини, щоправда знаходився там недовго і швидко йшов.
Збоку це виглядало і смішно, і зворушливо, але водночас усі мовчали, ніби нічого не відбувається. Але всі давно зрозуміли, що між ними було кохання…
Невдовзі Олег і Дарина почали разом ходити на обід, базікали, сміялися, пили каву. І на чай він приходив до неї на склад вже відкрито, не ховаючись.
Дарина сяяла, Олег стежив за собою, виявляється він дуже навіть симпатичний, просто одягався раніше абияк, не стежив за собою. Було йому байдуже…
Колеги по цеху дивилися на них і раділи, ніхто не розпускав плітки, а сусідка його якось сказала в обідню перерву:
-Яка чудова пара, і підходять один одному. Напевно, когось іншого в цьому випадку я назвала б старим ловеласом, або ще гірше, а їм хочеться побажати щастя.
Просто щастя та радості! Я вже знаю його родину, що дружина Надія, що дочка, теж мегера, одного поля ягоди.
Замучили вони мужика, у нас усі сусіди в окрузі шкодують Олега. Такий мужик і мегері такій дістався…
А в закоханої парочки на повну силу розвивався роман. Вони вже один без одного і жити не могли. Але біда – Олег одружений. І наважився він все-таки розлучитися зі своєю Надією.
Але не все було так просто, як Олег очікував. Дружина заявила:
-Розлучення не дам, ділити нічого не дам і я ще влаштую твоїй дівці!
Їй підтакувала дочка. Вони влаштували грандіозну сварку.
Прийшов Олег тоді на роботу помʼятий, але з букетом червоних троянд…
…Розуміючи, що чоловік вирішив остаточно розлучитися і справа набуває серйозного обороту, дружина щодня з дочкою влаштовували Олегу вдома сварки.
Але Олег стояв на своєму, він уже забрав тихенько паспорт і подав заяву на розлучення, мовчки, не оголошуючи дружині.
Надія думала, що він заспокоївся, все обійдеться і буде, як і раніше. Але раптом через місяць вона отримала повістку у справі про розлучення.
Вона, звичайно, приготувалася відстоювати своє, дочка теж. І прийшли вони серйозно налаштовані, не давати розлучення.
Але коли спитали Олега, як він хоче поділити майно, він сказав:
-Я не хочу нічого, нехай залишиться все дружині та дочці. Я просто хочу розлучення і все…
Усі сиділи приголомшені, Надія з донькою приготувалися до всякого, а тут розлучення і все…
Коли Олег приїхав додому і зібрав свої речі у свою стареньку машину, він раптом похитнувся й опинився на підлозі. Швидка відвезла його в лікарню.
У лікарні він провів близько місяця, і щодня прибігала Дарина зі свіжим бульйоном, фруктами та відварами з трав у термосі.
Звичайно, Надія з дочкою у нього не з’являлися. Після лікарні він пішов одразу до Дарини. Її дочки зустріли Олега привітно.
Виховання у них було зовсім інше, не як у його доньки.
Вони ставились до нього тепло і з турботою. А він тішився:
-Ну, дівчатка, я почуваюся, як в квітнику. Яка краса навколо мене, а мама ваша головна троянда!
У коханні й турботі Олег швидко став на ноги, вийшов на роботу, де його радісно зустріли колеги:
-Олеже! Ти нас так не лякай. Ми всі запереживали за тебе, а Дарина, то на себе не була схожа. А зараз он знову цвіте! Ось що кохання робить з людьми!
Через деякий час вони усім колективом відсвяткували невелике сімейне свято, пропозицію руки й серця. Тепер вони чоловік і дружина.
І всі за них раді, адже Олег ніякий не гуляка, а Дарина не розлучниця. Так просто вийшло…
Просто прийшло до них пізнє кохання. Мабуть доля подарувала їм його за їх непросте життя…