– Вибач мені, кохана! Я помилився! Не знаю, що на мене найшло! Але я тебе так люблю! Я жити без тебе не можу.
Олег стояв навколішки, вимолюючи у своєї дружини про прощення. Він дійсно відчував себе винним, але все ж таки не настільки. Просто розумів, що треба вимолити прощення. Адже із дружиною йому добре, комфортно. А зрада – це нісенітниця. Він же не любив ту, з якою зраджує. А Віру він справді любить. Усією душею! Та й вона його. То що ж, через одну помилку розлучатися?
Віра сиділа на ліжку, не зважаючи на свого чоловіка. У голові була лише думка: «Він мене зрадив». Їй здавалося, що таке з нею ніколи не станеться. Вони ж були щасливі, здавалося, по-справжньому щасливі! То що йому не вистачало? Що дала йому та, з якою він розважався в готелі вже не вперше?
– Віро, сонечко… Я тебе так люблю… Я обіцяю, цього більше ніколи не повторитися. Я розумію, як мені буде без тебе складно. Адже ти – найкраще, що зі мною траплялося.
– Навіщо ж ти тоді зрадив? – сухо запитала Віра, не дивлячись на чоловіка.
– Я… Я не знаю… Мабуть, хотів чогось нового. Усі чоловіки проходять через кризу середнього віку, мабуть, це вона в мене.
– А чи не рано? – все ж таки подивилася на нього Віра. – Тобі двадцять вісім…
– Зрозумій, робота, втома, вічне роздратування – все це накопичується. Я знайшов вихід емоціям. Але тепер я розумію, що це було неправильним рішенням. Що я дуже погано з тобою вчинив!
Віра похитала головою. Вона не уявляла, як далі жити із зрадником. Але найголовніша проблема полягала в тому, що Олега вона й справді любила. І навіть зараз та ненависть і злість, яка в ній з’явилася, змішалася з тим почуттям кохання. І саме це почуття не давало їй просто зібрати речі та піти.
Про зраду вона дізналася випадково, що, власне, й не дивно. Побачила чоловікову машину біля готелю, коли їздила у справах. Віра йому зателефонувала, але Олег обманув їй, сказавши, що зараз на роботі і дуже зайнятий.
Тоді Віра повернулася до цього готелю і почала чекати. Адже кожного вечора її чоловік повинен з’явитися вдома.
І дочекалася. Він вийшов з готелю в обійми з якоюсь дівчиною. Вони разом сіли до машини, а потім поїхали. А Віра вирушила додому, чекати на свого чоловіка. Власне, півгодини по тому він саме з’явився. І Віра без передмов сказала, що вона все знає. Олег спочатку відпирався, а потім у всьому зізнався. А ось тепер вимовляє прощення.
Двом її подругам теж зрадили чоловіки. Одна пішла одразу, голосно гримнувши дверима і занісши номер чоловіка до чорного списку. Друга змогла пробачити, давши другий шанс дружині.
Але найсумніше, що жодна з них не була щасливою. Та, яка пішла, постійно згадувала чоловіка і не могла побудувати нові відносини. А та, що залишилася, живе у вічній напрузі, чекаючи на чергову зраду.
Тому, що їй робити, Віра не уявляла. Кожен із варіантів здавався невірним. А вірного в такій ситуації, мабуть, не існує.
– Я все тобі зроблю. Я стану найкращим чоловіком у світі, тільки дай мені другий шанс! – продовжував благати Олег.
– Я не впевнена, що можу… – прошепотіла Віра. – Не впевнена, що колись забуду, що ти зробив. Таке просто так не забувається.
– Я тобі допоможу, – промовив Олег. – Я робитиму все, щоб ми знову щасливо жили. Просто давай спробуємо…
Після довгих умовлянь, довгих роздумів, Віра погодилася дати Олегу та їхньому сімейному життю другий шанс. Вона не вибачила його до кінця, але сподівалася, що він засвоїв урок. І тепер справді він стане найкращим чоловіком.
Ішов час, а Віру так і не відпускало те, що він зробив. Вранці, коли вони снідали, Олег багато жартував і посміхався, а Віра лише думала про те, чи посміхався він також тій, з якою мав роман на боці. Коли він повертався з роботи, розповідаючи, що в нього сталося за день, Віра завжди несвідомо шукала на ньому сліди інших жінок, і щоразу здригалася, коли в його оповіданні згадувалося жіноче ім’я.
А якщо Олег затримувався хоч на півгодини, вона одразу думала, що він знову їй зраджує.
Вона чесно намагалася його пробачити. І, мабуть, їй це навіть вдалося. Віра більше не відчувала ненависті до свого чоловіка. Але забути те, що він зробив, Віра не могла.
І щоразу, коли вони лягали в ліжко, перед нею виникав образ тієї, з якою колись зраджував її чоловік. І хоч би як вона намагалася про це не думати, нічого не виходило. Це було сильніше за неї.
А Олег і справді старався. Влаштовував романтичні вечори, вивозив Віру на вихідні за місто на відпочинок, дарував їй подарунки та звертав увагу. І Віра цінувала його старання, ось тільки все це їй здавалося якимось фальшивим, награним, зробленим лише заради того, щоб Віра забула історію.
Через півроку, коли Олег знову затримався з роботи, зовсім ненадовго, буквально на півгодини, Віра зрозуміла, що знову підозрює його. Що, зустрічаючи у дверях, дивиться йому в очі, щоб спробувати зрозуміти, обманює він їй чи ні.
І на той момент вона чітко зрозуміла, що не виходить. Що всі ці півроку вона живе, постійно обманюючи Олега і саму себе. Все ж таки вона не з тих, хто зможе жити далі, відпустивши минуле.
Олег знову щось говорив про роботу, про затори. Про якогось поганого водія, який його не пропустив. Ще про щось… Але Віра не слухала його. Вона збиралася з духом, щоб сказати ті слова, які мала сказати ще півроку тому.
– Я йду, – зупинила вона його.
– Куди? – не зрозумів Олег.
– Я від тебе йду…
Чоловік застиг. Він не розумів, у чому причина. Він був упевнений, що помилка залишилася в минулому, що вони знову щасливі. Він же старається! Загладжує свою провину, показує своїй дружині, що її справді любить! То що тоді не так?
– Чому? Що сталося?
– Я зрозуміла, що просто нещасна поряд з тобою. Що ми більше ніколи не будемо тою чудовою парою, що були раніше. Я не можу забути, що ти зробив…
– Віро, півроку вже минуло. Я присягаюсь, я більше тобі не зраджував! І не буду!
– Я вірю. Але я не можу зцілитися… Щоразу, коли я дивлюся на тебе, слухаю, бачу твою усмішку, я лише думаю про те, чи дарував ти все це своїй коханці. Чи був з нею також ввічливий? Розповідав ті ж жарти? Чи готував їй сніданок? Вона ніби живе з нами. Постійно присутня, не даючи розслабитися.
– Що за нісенітниця? – обурився Олег. – Я думав, ми це пережили! У нас все добре!
– Це ти пережив. І в тебе все добре, – заперечила Віра. – А я не маю. І я вирішила, що досить себе хвилювати. Я вчитимуся жити без тебе і без цієї вічної напруги.
Олег знову просив Віру його не кидати. Навіть пропонував сходити до спеціаліста. Але Віра вже все вирішила. Вона зрозуміла, що згодом нічого не зміниться. А вона хоче жити щасливо.
Вони розлучилися. Після того, як Олег зрозумів, що Віра не збирається міняти свого рішення, він сказав їй, що вона злопам’ятна ! І що вони могли б спокійно жити, якби вона не зациклилася на його маленькій помилці.
А Віра й не стала сперечатися. Може, він і правий. Але вона така, якою є.
А ще вона зрозуміла, що не треба намагатися миритися із зрадою. Вона прийняла, що Олег вчинив дуже погано і не заслуговує на її прощення. І від цього їй навіть стало якось простіше, коли вона зрозуміла, що не повинна була переконувати себе намагатися зберегти сім’ю. Адже він не думав про наслідки, коли їй зраджував.
Як далі жив Олег, Віра не знала. Вона припинила з ним усіляке спілкування, вирішивши рухатися далі.
А сама Віра, на відміну своєї подруги, не шукала нових відносин. Поки що вона насолоджувалася свободою. І раділа з того, що ніхто не може її зрадити. Колись вона, мабуть, буде готова до нових відносин. Але і на самоті є своя краса, як мінімум, менше хвилювання і стресу.