Нарешті робочий день підійшов до кінця, й Олег подався на вулицю, зробити довгоочікуваний дзвінок.
Олег набрав номер Олі і застиг у радісному очікуванні, приклавши слухавку до вуха.
Телефон довго не відповідав, але нарешті слухавку взяли і раптом пролунав строгий чоловічий голос:
-Слухаю!
Олег від несподіванки, аж поклав слухавку!
Він все ж таки набрав її знову, уважно звіривши кожну цифру номера Олі.
І знову той же голос…
Тоді Олег набрався хоробрості і сказав серйозним тоном, щоб до телефону покликали Ольгу.
-А хто ви такий? – запитав чоловічий голос. – Колишній, чи що?! Не дзвони сюди більше!
Олег не вірив своїм вухам.
Розлучений і незадоволений своїм життям Олег ішов з роботи через осінній парк.
Настрій був як завжди поганим, на самоті він не знаходив жодного заняття, окрім одного – грати в комп’ютерні ігри вечорами.
Але ж ці ігри забирали весь вільний від роботи час, тому його квартира перетворилася на якусь холостяцьку халупу.
Він цьому, звісно, радий не був. І відкладав прибирання з п’ятниці на понеділок, а з понеділка на п’ятницю. Ну чи на суботу…
Йому цілий день було сумно. А тут раптом якесь кафе по дорозі.
-Зайду-но, повечеряю, – подумав Олег, згадавши, що в холодильнику в нього зовсім нічого немає.
Коли вони жили з Катею, таких проблем, як поїсти вдома, взагалі не виникало.
Завжди гаряча вечеря, салат, десерт. А зараз… Ой, та що там казати. Який салат, який десерт?! Сухом’ятка одна, у кращому разі вареники, чи інші напівфабрикати, які в вже давно приїлися.
Олег влаштувався за столиком, намагаючись не думати про те що треба б було таки прибрати нарешті в квартирі.
Він замовив ситну вечерю і озирнувся на всі боки.
Раптом він застиг від несподіванки. Він побачив її! Олю! Своє перше кохання!
Впізнав Олег Олю одразу, хоча вона трохи змінилася за ці роки. Гарнішою стала: із худенької, стала немов налите яблучко.
Він не зводив із нею очей, і нарешті їхні погляди зустрілися…
Оля була не одна, з нею за столом сиділа якась жінка, мабуть, подруга.
Олегу згадався той час, коли вони шалено любили один одного. Закінчили університет, будували плани на життя.
І раптом все розвалилося…
Оля, ховаючи очі і хмурячись від збентеження говорила такі слова, від яких у нещасного Олега аж потемніло в очах.
«Ніколи не любила, це було просто захоплення, зустріла іншого, виходжу заміж…»
І ще, і ще, і ще…
Олег вимагав пояснити, що сталося. Але Оля почала плакати, і він відпустив її… Більше вони не бачилися аж до сьогодні…
Від друзів Олег дізнався, що вона вийшла заміж за і поїхала жити до чоловіка.
Далося це Олегу нелегко. Але він пережив, влаштувався на роботу, зараз уже піднявся на дві сходинки кар’єрними сходами. Три роки тому одружився з Катею, рік тому розлучився.
Катя була хорошою дружиною в домі та на кухні… Але в усьому іншому була холодна й байдужа. Ну не виходило у них кохання, як Олег не старався!
Нарешті Катя поїхала від нього у своє село до мами, й Олег зітхнув спокійно. Не потрібне йому таке кохання.
Але хазяйство без Каті занепало. Все це промайнуло в його голові, поки він доїдав свою вечерю, не перестаючи поглядати на Олю.
І тут вона встала і попрямувала до нього! Усміхнулася, сіла на стілець навпроти й спитала:
-Як живеш, Олежику?
-Нудно і безрадісно, - відповів їй у тон Олег.
Оля подивилася на нього пильним поглядом і сказала:
-Зараз мені ніколи, подруга чекає. Але, якщо хочеш, можемо зустрітися завтра. Подзвони мені, якщо надумаєш.
Оля швидко написала номер телефону на серветці й пішла, озирнувшись на прощання…
…Це була найбурхливіша ніч за останній рік у житті Олега. Він прибрав свою квартиру. Як о восьмій вечора почав, так о третій годині ночі й закінчив. Зате виблискувало і сяяло все, що могло!
Ні порошинки! Сантехніка, як нова!
Потім він прийняв душ і ліг спати. Вранці – ретельне гоління, новенькі джинси, свіжа сорочка та кашеміровий джемпер.
Погода стояла осіння і тепла, дощу не було.
Значить увечері вечеря в ресторані, а потім запросити Олю в його відмиту холостяцьку квартирку. Ну, а там уже як буде…
На роботі Олег викликав справжній фурор серед колег не лише своїм елегантним виглядом, а й радісним, просто сонячним настроєм, як зауважила красуня Іра, яку в офісі прозвали «неприступною».
А тут вона сама підійшла до нього, ніби у справі, поставила кілька банальних питань, а потім натякнула, що в неї сьогодні нудний та вільний вечір…
Олег променисто посміхнувся і нічого не відповів їй. У нього вечір сьогодні зайнятий так, що навіть для Влади не знайдеться навіть маленького віконечка!
Нарешті робочий день підійшов до кінця, й Олег подався на вулицю, зробити довгоочікуваний дзвінок.
Олег набрав номер Олі і застиг у радісному очікуванні, приклавши слухавку до вуха.
Телефон довго не відповідав, але нарешті слухавку взяли і раптом пролунав строгий чоловічий голос:
-Слухаю!
Олег від несподіванки, аж поклав слухавку!
Він все ж таки набрав її знову, уважно звіривши кожну цифру номера Олі.
І знову той же голос…
Тоді Олег набрався хоробрості і сказав серйозним тоном, щоб до телефону покликали Ольгу.
-А хто ви такий? – запитав чоловічий голос. – Колишній, чи що?! Не дзвони сюди більше!
Олег не вірив своїм вухам.
Він зрозумів, що всі його надії та мрії зникли, але… Зате квартира вимита… Хоч якийсь плюс…
Він рушив у бік свого будинку, як його раптом гукнув жіночий голос.
То була Іра. Вона наздогнала його, підхопила під руку і запропонувала прогулятися. Вечір був чудовий. І Олег піддався її настрою.
Знову парк, знову кафе. Вони сидять і балакають безтурботно про все, окрім роботи.
Гарненька Іра розповідала йому про своє життя, як вона цурається чоловіків, а ось він, Олег, це зовсім інша річ. І добрий, і розумний, і не гультяй. Ну, точніше, вона сказала, що не ловелас.
Під час її розмов Олег весь час поглядав на свій телефон на столі, боячись пропустити дзвінок від Олі, та й відволікся всього на пару хвилин – вийшов у туалет, а телефон не взяв.
Він повернувся, глянув на екран – пропущених нема. Так і не дочекався він дзвінка того вечора… І наступного теж…
А потім махнув рукою…
…Наступна зустріч з Олею сталася приблизно через рік, так само випадково і зовсім вже банально – він проїжджав повз зупинку і раптом помітив її.
До цього він дізнався з чуток, що вона повернулася в місто.
І ось вона поряд, стоїть і чекає на маршрутку. Олег пригальмував і гукнув її. Оля впурхнула в машину, і знову тепла хвиля огорнула його. Розговорилися, як і що…
-Як шкода, що ми не змогли зідзвонитися того вечора, Олежику! – сказала раптом Оля.
Він розгубився, але все ж таки відповів, що дзвонив двічі, що відповів її чоловік, здогадався, що Олег це «колишній» і сказав, щоб більше не дзвонив.
Що більше Олег спроб не робив…
-Це ж мій батько був, а не чоловік! – сплеснула руками Ольга. – Я приїхала до них, коли подала на розлучення, ось він і подумав, що це мій колишній дзвонить. А я мамі допомагала на балконі, дзвінка не чула…
-А чому ж сама не передзвонила? Бачила ж, мабуть, що номер не чоловіка? – запитав засмучений Олег.
-Бачила і передзвонила, але відповів молодий жіночий голос… І та жінка сказала, що ти у ванній. То була твоя дружина?
-Ні! – відповів Олег, згадавши, як він необачно залишив телефон на столику в кафе, вийшовши в туалет.
А Іра не розгубилася…
-Ти заміжня? – запитав Олег її з надією.
-Ні… – відповіла Оля. – Мала стосунки, але в нас нічого не вийшло…
Вони говорили довго, насолоджуючись кожною миттю спілкування один з одним.
Вони в цьому житті розминулися буквально на хвилини, але їх лінії долі знову перетнулися і тепер вже вони точно будуть щасливі…