Олег, тобі яєчню з ковбаскою чи з помідорами? – Запитала Валя, віддано заглядаючи в очі чоловіка.
Олег, насилу відкрив очі, здивовано дивився на неї.
– Що? – спитав він.
– Яєчню, питаю, з ковбасою чи з помідорами?
– О Боже! – Вигукнув Олег і перекинувся на інший бік. – Мені все одно! Дай поспати хоча б у вихідний!
Валентина похмуро попленталася на кухню. Виявляється, ковбаси не було. Мабуть, син доїв.
Валя дістала помідори, цибулю, зелень і почала готувати нехитрий сніданок. Через півгодини вона розклала по тарілках яєчню, яка карсиво парувала і апетитно пахла.
-Олег! Яєчня готова! – оголосила Валентина, зазирнувши до спальні.
-Як же ти набридла зі своєю яєчнею! – Роздратовано вигукнув Олег, демонстративно накриваючи голову подушкою.
Валя образилася і повернулася на кухню, зустрівши на шляху Андрія, їх 14-ти річного сина.
– Мамо, Доброго ранку! – привітався він з мамою. – Що у нас сьогодні на сніданок?
– Яєчня з помідорами! – гордо оголосила вона.
– Ммм, супер! – схвалив хлопець, і мама із сином сіли снідати.
– Які плани на сьогодні? – поцікавилася Валентина.
– До Кості зібралися. Нову гру тестуватимемо.
– Ну й молодці.
Насправді Валентина не схвалювала ці комп’ютерні ігри. “Вже краще б у футбол грали”, – зітхнувши подумала жінка. Хоча, з іншого боку, хлопцець не жив одним комп’ютером. Та й, якщо чесно, не на часі це зараз.
Останнім часом Олег став дивним та дратівливим. Він сварився на дружину та сина, різко реагував на елементарні питання, ігнорував прохання.
Спроби Валентини викликати чоловіка на відверту розмову не мали успіху.
– Олег у тебе неприємності на роботі? – обережно спитала вона.
– З чого ти взяла? – пирхнув чоловік.
– Ну, ти якийсь…
Валентина не могла підібрати слова.
-Який?
– Якийсь… дивний, – відповіла вона, ретельно підбираючи слова.
– Тобі здалося, – кинув Олег і втупився в телевізор, даючи дружині зрозуміти, що аудієнцію закінчено.
І так цілий тиждень.
Андрій з апетитом поснідав і пішов до Кості, з яким навчався в одному класі.
Валя вже допивала каву, коли у дверях кухні з’явився Олег.
-Я б чогось з’їв, – заявив чоловік, як ні в чому не бувало. Наче й не йому Валентина якихось сорок хвилин тому казала, що сніданок готовий. А він ще й відмахнувся від неї!
За інших обставин Валентина неодмінно висловила це Олегові. Але зараз вона розуміла: краще не зачіпати.
– Яєчня охолола, – винно сказала Валя.
– Нічого! – махнув рукою Олег.
– Ти будеш щось інше? – спитала вона тоном офіціантки, яка розраховує на щедрі чайові.
– Ні! – вигукнув Олег так, що Валентина здригнулася. – Я з’їм холодну!
– Добре, добре, – пролепетала вона. – Чай каву?
– Сам наллю! І припини зі мною поводитися, як із дитиною.
Валя поспішила залишити кухню. “Господи, та що з ним таке?” – дивувалася вона.
Залишок дня пройшов майже в повній мовчанці. Після сніданку Олег сказав дружині, що хотів би на обід картопляне пюре з котлетами та вмостився перед телевізором. Валентина заздалегідь начистила картоплі, після чого приступила до манікюру, який їй усе ніколи було зробити.
Обід та вечеря пройшли без пригод, але Валя відчувала: щось буде.
Прокинувшись о пів на сьому, вона не виявила поруч із собою Олега. Це було на нього несхоже. Зазвичай чоловік любив повалятися до останнього.
Валентина пройшла на кухню, заглянула у ванну, туалет, на балкон і навіть у кімнату Андрія, що мирно спав. Олега ніде не було.
Валя повернулася до спальні, і тільки зараз помітила, що мобільного телефону чоловіка теж немає. Вона відчинила шафу. Деякі речі Олега були відсутні.
Валентина задумалася. Якби чоловік вирішив її покинути, він би забрав усі речі. “Може, Олег поїхав у відрядження і забув мені про це сказати?” – подумала вона. Думка здалася Валі дещо смішною, але нічого іншого на думку просто не спадало.
Валентина набрала номер телефону чоловіка, але абонент тимчасово недоступний.
Раптом її погляд упав на якийсь аркуш паперу. Він валявся на підлозі. Придивившись до листка, жінка зрозуміла, що це записка. “Напевно, вітром здуло, – подумала Валентина. – вікно відкрите”.
Вона підняла листок і почала читати. «Валя, люба, напевно, я повинен був розповісти тобі про це, але не можу переконати себе зробити це. Я серйозно занедужав, і мені залишилося небагато. Вибач, що був з тобою різкий, але мені здалося, що так тобі буде легше викинути мене з голови. Тільки не надумай мене шукати. Не варто. Я хочу, щоб ви з Андрійом запам’ятали мене таким, яким я був»
Прочитавши листа, Валентина гірко заплакала.
Валя розповіла про все Андрію, і тепер мама і син сиділи, обнявшись, і плакали.
– І що ти збираєшся робити? – Запитала подруга і хрещена Андрійка Діана.
– Як що? – Округлила очі Валентина. – Звісно ж, шукати Олега! Я повинна бути з ним до кінця! Чи ти зі мною не згодна.
– Ох, Валя, – зітхнула Діана. – Теоретично ти, звичайно, маєш рацію. Але, по-перше, Олег дав зрозуміти, що не хоче, щоб ти його бачила у такому стані. Зрештою, коли його не стане, тобі так чи інакше про це повідомлять. Але по-друге, і, я думаю, це більше відповідає дійсності, мені не подобається все це.
– Що саме?
– Я бачила твого Олега тиждень тому, і з його вигляду не скажеш, що з ним щось не так.
– Діано! Що ти таке кажеш!
– Все, замовкаю.
Наступні два тижні Валя провела у сльозах. Вона написала заяву, але результат був нульовим.
Андрій був похмурий. Після школи він повертався додому. Хлопець розумів, що зараз, як ніколи, мама потребує його підтримки.
Так минув місяць. “Цікаво, що там Олег?” – думала Валентина.
– Валя, а чи не махнути нам до моря? – сказала одного разу Діана. – Бачить Бог, тобі не завадило б розвіятись.
– Але ж у мене чоловік занедужав!
– І що з того? Ти зробила все, що могла. Яка користь буде від того, що ти сидітимеш вдома і переживатимеш?
– Правда, мамо, їдь! – втрутився Андрій. – Ну, неможливо вже дивитись на тебе. Зрештою, якщо будуть якісь зміни, я дам тобі знати.
-А впораєшся?
– Ну, мені не п’ять років! – вигукнув син. – Колись треба звикати бути самостійним.
– Ось! – схвально сказала Діана. – Слова не хлопчика, а чоловіки.
Подруги вирішили злітати до Туреччини. Перекусивши у кафе, вони повернулися до зали очікування. І раптом Валя побачила Олега. Чоловік під руку з якоюсь молоденькою білявкою прямував у бік реєстраційної стійки. Виглядав він чудово!
-Діана, – прошепотіла вона. – Подивися туди!
-Олег! Ну, а я що тобі казала? Ану, ходімо, скажемо йому пару слів!
І жінки наздогнали Олега з білявою супутницею, рішуче перегородивши їм шлях.
-Я дивлюся, тобі вже краще? – з усмішкою спитала Валентина.
– Олеже, хто це? – Запитала блондинка.
– Це… знайома.
– Ти впевнений? – з усмішкою спитала Валя і, діставши паспорт, сказала. – Я – його дружина!
– То ти одружений? – здивувалася дівчина.
Олег мовчав.
-Що ж ти? Скажи дівчині, – єхидно сказала Діана.
Але блондинки і слід вистиг.
-Задоволені? – тихо сказав Олег. – Та я з Вірою тільки жити почав по-справжньому. Дістала ти мене зі своїми супами та пирогами!
І передражнив дружину:
“Олежик, з чим сьогодні пиріжки спекти?”
– Все сказав? – поцікавилася Валентина. – І мені більше нема чого сказати!
– Починається реєстрація на рейс.
– Наш? – Запитала вона Діану.
– Ага.
Ніколи ще Валентині не було так легко.З чоловіком все добре. Ну, а те, що він виявився негідником, навіть на краще. Курортний роман – ось що їй зараз потрібно! А там побачимо…