– Нам треба серйозно поговорити, – несподівано почав Василь, дивлячись прямо на свою супутницю.
Оксана здивувалася. Вони тільки-но вийшли з кіно після прекрасної комедії і єдине, до чого вона готувалася – це до обговорення побаченого.
Але Василь явно думав про інше…
– Ми з тобою вже місяць як зустрічаємося, і я вважаю, що тобі подобаюся, – несміливо продовжував він. – Ти мені теж подобаєшся, тому, перш ніж наші стосунки стануть серйознішими, ти маєш дещо про мене дізнатися…
Оксана насупилась.
Вона не особливо любила загадки, а Василя весь цей час вважала цілком відкритою людиною. І тут на тобі – таємниці!
І все ж вона сподівалася, що секрет не буде лякаючим, бо новий шанувальник їй справді подобався.
– І що ж я такого маю дізнатися про тебе? – за жартівливим тоном Оксана намагалася приховати внутрішню напругу.
Вона вже почала уявляти найгірше.
– Пробач, я повинен був, мабуть, якось підготувати тебе, але я переживав обговорювати такі речі… А тепер просто хочу зізнатися – я вдівець, і зі мною живе мій восьмирічний син від першого шлюбу.
Запала тиша.
– …І все? – Оксана весело, і з полегшенням засміялася.
Це явно було краще за те, що малювалося в її уяві. До того ж, дітей вона любила.
– Нам не по двадцять років, – з усмішкою продовжувала вона. – Вже четвертий десяток іде і чого ти боявся? Нині кожен другий чоловік розлучений і з дитиною.
Василя дуже втішила реакція Оксани. Він відразу захотів познайомити її з сином. І вже наступного дня запросив Оксану у гості.
До зустрічі вона готувалася не менш ретельно, аніж до побачення. І так само переживала. Адже коли перші позитивні емоції пішли, прийшли сумніви.
«Як хлопчик мене прийме? Раптом почне ревнувати? Та й сама я – чи справді готова будувати сім’ю із чоловіком, у якого вже є дитина?» – усі ці думки не давали Оксані розслабитись.
Але, зрештою, вона вирішила не зазирати далеко в майбутнє і діяти за ситуацією. Закупившись тортиком і гарною іграшковою машинкою, вона вирушила знайомитися з Владом – так звали сина Василя.
Влад виявився милим світловолосим хлопчиком. Оксана застала його за уроками, він зосереджено щось записував у зошит. З Оксаною стримано привітався і прийняв у подарунок машинку, але від торта відмовився.
– Я не люблю магазинні торти, мама завжди готувала їх сама, – пояснив Влад, і почав вчити уроки.
Оксана ніяково усміхнулася, а Василь знизав плечима.
– Влад ще звикне до тебе, – запевнив він.
Але Оксану таке знайомство не надто влаштувало. Влад не проявив явної нелюбові, проте вона майже фізично відчувала холодність до себе.
«Хоча, може, справді, йому треба до мене звикнути?» – відігнала від себе похмуре враження Оксана.
Вона твердо вирішила заслужити прихильність Влада, але це виявилося не так просто.
Наступного разу Василь узяв сина із собою на побачення.
Спочатку ця ідея припала Оксані до душі, проте Влад, здавалося, став поводитися ще більш замкнуто.
Трійця вирушила в парк атракціонів, але хлопчика нічого не тішило.
Оксана дуже намагалася його розвеселити: жартувала, пропонувала різні ігри, розповідала цікаві історії зі свого дитинства.
Все марно.
Влад немов жив у своєму світі і дуже неохоче спілкувався з Оксаною, постійно згадував маму.
Від цього Оксана почувала себе злою мачухою, яка вклинилася в чужу родину.
Василь же ж не надто втручався. Він, здавалося, просто плив за течією і не намагався вплинути на сина.
– Таке відчуття, що я сама намагаюся йти вам на зустріч, – виказала Василю невдоволення Оксана, коли Влад пішов кататись на черговому атракціоні.
– Люба, це не так. Усього рік минув як не стало його матері, і Владу просто складно ще прийняти нову реальність. Але повір, ви вже непогано ладнаєте, далі буде тільки краще!
Проте йшов час, а нічого не змінювалося. Влад ставився до Оксани, як до досить далекої знайомої, причому не найприємнішої.
Якщо вона дарувала йому щось, він сухо дякував, але ніколи при цьому не виявляв жодної симпатії. Не кажучи вже про те, щоб зробити щось добре у відповідь.
А одного разу Василь м’яко став натякати, що Оксана колись переїде жити до них. І тоді Влад відкрито назвав батька зрадником і побіг до своєї кімнати. Це стало несподіванкою і для Оксани, і для Василя.
– Я піду поговорю з ним, – Василь вийшов за сином.
А Оксана залишилася сама на кухні у чужому будинку. Влад явно не приймав її – нову жінку батька. І Оксана не знала, як це змінити.
І, хоч Василь їй подобався, вона всерйоз задумалася про розставання.
«Цей хлопчик дуже любить свою маму, і мені ніколи її не замінити!» – сумно подумала вона.
Тим часом повернувся Василь із Владом, і за проханням батька хлопчик вибачився за свою поведінку.
Але Оксана розуміла, що це нещире вибачення.
Пославшись на справи, вона спішно зазбиралася додому. А потім почала все частіше уникати зустрічей із Василем.
Їй було ніяково прямо заявити про бажання розлучитися, бо не хотілося образити коханого.
Хоча вона сподівалася, що Василь сам зрозуміє – так не може продовжуватися.
Але одного разу, коли зустрічі з Василем стали дуже рідкісними, він раптом звернувся до Оксани з незвичайним проханням.
– Оксано, вибач, що напружую тебе, але тут Влад посварився у школі, і мене викликають до директора. А у мене купа роботи. Можеш сходити замість мене?
– Але як я сходжу?! – ахнула Оксана. – Я ж Владу ніхто!
– Ти моя дівчина, а Владу ти вже встигла стати досить близькою людиною. Хоч він і поводився не дуже добре, ти, незважаючи ні на що, була весь цей час терплячою та наполегливою. І це може не так помітно, але дало певні плоди.
Оксану потішила така характеристика, і їй навіть стало трохи соромно за свою поведінку останнім часом, тому вона погодилася сходити у школу Влада.
Влад уже чекав своєї долі, стоячи в кабінеті директора і понуро дивлячись на підлогу.
Там же до приходу Оксани вже був інший хлопчик – з яким Влад посварився. І була його мати – густо нафарбована жінка середнього віку.
Щойно Оксана прийшла і представилася як мачуха Влада, жінка з гонором одразу почала:
– Що це за неподобство! Мій син просто жартував з однокласницями, а ваш шалений синок насварився до нього!
Оксана спокійно вислухала це і звернулася до Влада за його версією подій.
– Він ліз до слабших, а мама казала, що слабших треба захищати, – пояснив Влад.
На подив директора і всіх інших, Оксана не вибачилася за Влада, а сміливо стала на його бік.
– Влад вчинив як чоловік, а вашому синові це буде уроком!
– Та як ви смієте! А якби щось сталося?
– Не сталося. Тож і скаржитися тут нема чого.
Сварку, що почалася, зупинив директор. Він визнав, що Влад мав рацію в тій ситуації.
Але при цьому закликав Оксану все ж таки поговорити з пасинком про те, що таке краще вирішувати дипломатією. На тому зустріч у кабінеті директора закінчилася, і Оксана повела Влада додому.
І по дорозі сталося те, на що Оксана ніяк не очікувала. Влад тепло посміхнувся і подякував їй від щирого серця.
– Дякую тобі, так тільки мама мене захищала…
Оксана була зворушена. У той момент вона зрозуміла, що крига у їхніх з Владом стосунках скресла.
– Владе, я ніколи не зможу замінити тобі маму, – акуратно почала вона. – Але я щиро хочу стати твоїм другом і зробити твого батька щасливим. Прошу тебе, не відштовхуй мене.
– Добре, – після коротких роздумів погодився Влад.
– Тоді як щодо морозива? – одразу повеселішала Оксана.
І тут на неї чекав ще один приємний сюрприз.
– Давай я куплю, – відповів Влад. – Все-таки я твій боржник.
Тоді Оксана остаточно усвідомила, що зненацька знайшла з Владом спільну мову.
Це її дуже порадувало. Вона відчула, ніби камінь спав з душі.
Адже стосунки, на яких вона вже майже поставила хрест, набули нової перспективи.
– Іноді шкільні сварки можуть бути корисними! – весело думала Оксана, смакуючи морозиво, яким її пригостив Влад. – Хоча директор у чомусь і правий – треба повчити Влада силі слова, бо ж вона буває навіть ефективнішою… Втім, усе ще попереду!
І все й справді було у цієї сім’ї ще попереду. І тільки хороше…