Вперше Оксана побачила його на виставці. Дівчина-студентка давно мріяла її відвідати.
Артем стояв біля якоїсь картини і уважно її розглядав. Оксана подивилася на чоловіка і не втрималася, щоб не прокоментувати.
– Зверніть увагу, як показана гра світла на воді, – сказала вона, підійшовши ближче. – Це просто неймовірно! І як художнику вдалося таке передати…
Артем здригнувся і обернувся. У нього були дивовижні очі – сіро-блакитні, із зеленими іскорками.
Хлопець він був високий, широкоплечий. Темне волосся трохи розпатлане. Він здався Оксані схожим на героя якогось роману.
Артем усміхнувся.
– Я взагалі в цьому всьому не розуміюся. Просто зайшов… Бо дощ.
Він кивнув у бік великого вікна. Була злива.
– Не любите мистецтво? – усміхнулася Оксана.
– Щиро кажучи, раніше особливо не цікавився, – зізнався Артем. – Але зараз задумався… Є в цьому щось таке… Живе, чи що.
Вони проговорили близько години. Артем із цікавістю слухав, як Оксана розповідає про улюблених художників. Дощ закінчився.
– Вже вечір, – сказав Артем, глянувши на годинник. – Можна вас провести?
Оксана погодилася. Дорогою говорили про всілякі дрібниці.
Коли вони дійшли до будинку Оксани, Артем запропонував обмінятись номерами.
– Буду радий, якщо ви погодитеся якось знову зустрітися! – весело сказав він.
Оксана не змогла відмовити.
Побачення стали регулярними. Артем дарував Оксані квіти, водив на концерти і ресторани. Він швидко став невід’ємною частиною її життя.
Через рік вони одружилися. Оксана була впевнена, що зустріла чоловіка своєї мрії. Вони багато мандрували, потім купили квартиру в кредит.
Жити з Артемом було добре. Оксана стала працювати у невеликому видавництві.
Артем же ж займався бізнесом. Щось пов’язане з логістикою – Оксана не вникала в деталі.
Він часто їздив у відрядження, іноді на кілька тижнів.
Оксана сумувала, але розуміла, що робота є робота.
Артем, повертаючись з поїздок, завжди привозив їй подарунки.
То шовковий шарф з Італії, то якусь статуетку з Франції. А іноді просто купував букет її улюблених лілій…
…І ось минуло вже кілька років. Оксана завжди хотіла дитину. Про це й сказала чоловікові.
Але Артем поки що був проти. Сказав, що взагалі сам дітей теж хоче. Ну поки що не час. Треба спочатку на ноги стати. Кредит виплатити. Дитині треба майбутнє забезпечити.
Оксана погодилася. Хоча хотілося б якось пошвидше залагодити це питання. Все ж таки з кожним днем вона не молодшає.
…Минуло ще кілька років. Квартира, нарешті, стала їхньою власною. Артем, здавалося, досяг певних успіхів у бізнесі, частіше став бувати вдома.
Але щось невловиме змінилося в їхньому житті. Оксана не могла зрозуміти, що саме.
Артем став більш замкнутим. Рідше з нею розмовляв. Телефон завжди був при ньому.
Оксані здавалося, що чоловік від неї віддаляється. Він забував про важливі дати, рідко дарував подарунки. Менше йшов на розмову. Не тільки про дітей, а й взагалі про все!
А ще став якимось знервованим. Міг розізлитися через дрібниці, а потім вибачатися.
Казав, що втомився й багато працює.
Оксана намагалася не зважати на ці зміни. Ну, буває – втомився. Але інтуїція підказувала їй, що Артем щось приховує…
Якось вранці Артем сказав, що має важливу зустріч із партнерами по бізнесу за містом.
Оксана запропонувала поїхати разом, вона зачекає. Але Артем відмовився. Сказав, що це ділова зустріч, і Оксані там буде нудно. Поцілував її в щоку й поїхав.
А в Оксани раптово виникло дивне бажання поїхати за Артемом. Вона сама не розуміла, навіщо їй це потрібне.
Оксана схопила ключі від своєї машини й вибігла з квартири. Вона поїхала за автівкою чоловіка.
Той припаркувався біля невеликого кафе. Сама ж Оксана залишила машину неподалік.
З кафе чулася тиха музика. Оксана підійшла до вікна і зазирнула всередину. За столиком біля вікна сидів Артем. А навпроти нього… Якась жінка!
– Приблизно його віку, – подумала Оксана.
Артем тримав жінку за руку і щось говорив, схилившись до неї.
В якусь мить вона дістала хустку і витерла сльози. Артем обійняв її…
Оксана відчула, як земля йде з-під ніг. У голові промайнула думка:
– Він мені зраджує!
Гарячі сльози застилали очі. Вона хотіла забігти в кафе, влаштувати сварку, але щось її зупинило.
Оксана позадкувала від вікна. Вона не розуміла, що відбувається.
Сівши в машину, жінка різко виїхала на дорогу.
Сльози струмком потекли по щоках. Вона не знала, що робити. Що думати?! Хто ця жінка?! Чому Артем приховував від неї цю зустріч?!
Вона почувала себе зрадженою й обманутою.
Оксана гнала машину, не розбираючи дороги. Сім років… Все було зруйновано в одну секунду.
Вона стискала кермо, намагаючись тримати себе в руках. Добравшись до квартири, Оксана кинулася у спальню.
Вона лягла на ліжко обличчям в подушку, і дала волю сльозам…
Вона просто не могла повірити, що Артем міг так з нею вчинити!
Час тягнувся нестерпно повільно. Оксана не знала, скільки вона так пролежала. В якийсь момент вона почула звук дверей, що відкриваються.
Артем повернувся…
Він зайшов у спальню і застиг, побачивши дружину.
– Оксанко, що трапилося?! – спитав він стурбовано.
І ось все, що за останні години накопичилося, за всі ці місяці, вийшло назовні.
Оксана скочила з ліжка.
– Що трапилося?! Ти ще питаєш?! Я все бачила! Я знаю про твою… Коханку! – галасувала вона.
Артем побілів. Він мовчки підійшов до Оксані.
– Оксанко, послухай, ти все не так зрозуміла, – сказав Артем. – Це не те, що ти думаєш.
– А що це, на твою думку?!
Артем зітхнув і сів на ліжко.
– Оксанко, сядь, будь ласка.
Оксана сіла поряд.
– Та жінка… – Артем зупинився, збираючись із думками. – Її звуть Віка. Ми зустрічалися багато років тому, ще до нашого знайомства з тобою. У школі ще. Ну і… Я був необережний. І вона завагітніла.
Оксана ахнула. Артем мав дитину?! Чому він ніколи їй про це не розповідав?
– У нас дочка народилася – Аліса, – продовжив Артем.
Його голос стрепенувся.
– У неї було слабке серце від народження. Ми боролися. Усі ці роки боролися. Віка… Вона чудова мати. Вона присвятила Алісі все життя.
Артем замовк, відвернувшись до вікна. Його плечі здригалися. Оксана мовчки дивилася на нього. Обурення й гнів поступово змінювалися співчуття.
– Сьогодні… Аліси не стало, – прошепотів Артем. – Віка подзвонила мені. Я… Не знав, як тобі сказати. Переживав за твою реакцію. Вибач мені, Оксанко. Я мусив розповісти тобі раніше. Що в мене є дитина , і взагалі… Але я не міг. Я переживав, що ти навіть на мене не подивишся, якщо дізнаєшся про таке.
Оксана легко торкнулася плеча чоловіка. Тепер усе стало на свої місця. Вони довго сиділи, обійнявшись. У тиші квартири було чути тільки тихий плач.
– Вона дуже любила малювати, – прошепотів Артем. – Зовсім як ти ось. Казала, що художницею хоче стати, коли виросте…
Оксана пригорнулася до чоловіка ще сильніше.
– Знаєш… Якби ти мені раніше розповів… Я б зрозуміла.
– Я злякався. Думав, ти мене кинеш. Що не захочеш бути зі мною. А потім… Занадто багато часу минуло. Переживав зруйнувати наше життя. Недолуге рішення, напевно. Тепер ти розумієш, чому я дитину не хотів?
…Наступні дні минули, як у тумані. Оксана підтримувала Артема, як могла. Вони разом їздили до Віки, допомагали їй.
Поступово все проходило. Хоч і було складно, але вони впоралися.
…А потім Оксана завагітніла. Спершу вона не хотіла говорити Артему. Занадто мало часу пройшло. Але коли він дізнався, на його обличчі одразу ж з’явилася усмішка.
Через рік в Оксани й Артема народилася донька.
Малятко з’явилося на світ раннього весняного ранку.
Назвали дочку – Діана.
Дівчинка успадкувала любов до малювання матері. І була цікавою і наполегливою, як батько.
З Вікою вони також продовжили спілкуватися. Вона через кілька років вийшла заміж і народила сина. Дружили вже сім’ями.
У стосунках Артема й Оксани більше не було місця ніяким таємницям…