– Ця квартира має бути за документами нашою! Розумієш ти, слабак? Тільки нашою! І лише в цьому випадку ти зможеш диктувати дружині свої умови. І тримати її тихіше води! – вигукувала свекруха.
За кілька хвилин до цього…
– Ой, як холодно! Зима скоро, – Поліна зіщулилася.
Ех, треба було одягнути куртку, а вона за звичкою вискочила на балкон у домашньому одязі. Зараз швидко розвісить білизну з прання і назад.
Але, відчиняючи двері з балкона до кімнати, Поліна почула голос чоловіка, який зараз мав сидіти на роботі в офісі.
До речі, вона сама сьогодні опинилася вдома випадково. Подзвонила Олена, коли Поліна вже виходила з дому, і сказала, що в їхній конторі сьогодні заплановано обробку від тарганів.
– Нарешті дочекалися. Бо скоро ці таргани нас могли на руках винести з будівлі. Загалом вихідний у всіх незапланований. Сиди, подруго, вдома.
І Поліна з радістю залишилася вдома. Справ накопичилося багато, за суботу і неділю багато не встигала. Хотілося з користю для душі та тіла провести заслужені вихідні, а не мити, прати та готувати їжу.
Поліна, здивувалася, що чоловік, який завжди їхав раніше за неї, теж повернувся додому.
“Сьогодні у всіх, чи що, вихідний?” – усміхнулася вона про себе.
– Як ти собі це уявляєш, мамо? Поліна ж кмітлива, вона на таке не погодитися! – голосно промовив Андрій.
“Це про що ж говорить чоловік зі своєю матінкою? Дуже цікаво!” – подумала Поліна і виходити з балкона не стала, тільки привідкрила двері, притримуючи їх рукою, прислухалася до розмови чоловіка з матірʼю і ахнула від почутого.
– Ні, ідея сама по собі непогана! – продовжував чоловік. – І я навіть згоден на її реалізацію. І якщо все вдасться, буде просто чудово!
Він зняв піджак, почепив його до шафи і пройшов на кухню. Поліна спостерігала за ним через прикриті двері та штори, які дуже вдало прикривали її зараз від чоловіка.
Андрій подався на кухню, і Поліна зрозуміла, що тепер їй буде погано чути, що він говорить.
“Вийду і потихеньку підійду до кухні. Тепер він там надовго. Їсти захотів”, – подумала жінка.
Вона так і зробила. Як мишка тихенько вибігла з балкона, намагаючись не шуміти, зачинила балконні двері і прокралася ближче до кухні.
На її щастя, чоловік поставив телефон на гучний зв’язок. Тому що його руки зараз були зайняті дуже важливою справою.
Андрій поставив чайник, дістав із холодильника ковбасу та сир. Порізав все це великими шматками і поклав на скибки батона, попередньо змастивши їх майонезом.
– Андрію, ти мене чуєш? Чим ти там зайнятий? Потрібно питання вирішувати і якнайшвидше, а ти все пораєшся, – невдоволено промовив телефон голосом свекрухи.
– Так, мамо, я тебе слухаю. Ось вирішив трохи перекусити.
– Господи, я йому про важливі речі говорю, поки дружини вдома немає, а він знову їсть! Скільки можна? Ви вже знайшли покупців на квартиру Поліни?
– Так, знайшли. За тиждень угода. Покупці попросили почекати, у них там із грошима якась проблема виникла, – охоче ділився з матір’ю їхніми сімейними справами Андрій.
– Ну ось. Квартиру Поліни продасте, це вже перший крок. Потім на цю покупців знайдете, а там уже недалеко і до нової покупки. А ти так і не придумав, як переконати дружину зробити по-твоєму, – сварила сина Лідія Йосипівна.
– Та встигну ще, що ти! Потрібно обидві квартири продати, потім купити нову, велику, як ми планували з Поліною. Це ж за тиждень не робиться. Часу ще вагон. Тож ти рано хвилюєшся, мамо, – з апетитом поїдаючи бутерброд, відповів Андрій.
– Та це ж дуже тонкий процес, навіть гра свого роду, яку треба починати вже сьогодні. Поступово підвести дружину до того, чого ти хочеш. Переконати її, навести незаперечні докази того, що тільки твоє рішення єдине правильне. Вона ж нізащо не погодиться на те, що ми з тобою задумали, якщо їй одразу, про це сказати! – обурено продовжувала свекруха.
– Ти думаєш, не погодиться? Чому? Ми ж сім’я, і квартира по-любому в сім’ї залишиться, – дивувався Андрій.
– Та тому що тільки ти в мене такий простолюдин. А всі інші дуже хитрі та меркантильні. До речі, твоя Поліна не така вже і проста, як намагається нам з тобою показатися. Я в людях знаюся!
“Так вже, ось у цьому ти, свекрухо, абсолютно права. Я не проста і розумна. І зараз спробую зрозуміти, яку авантюру ти затіяла”, – подумала Поліна.
Вони жили разом із Андрієм уже десять років. Доньці було дев’ять. Від батьків їй дісталася однокімнатна квартира, в якій подружжя проживало перші два роки шлюбу, поки не купило цю двокімнатну, взявши кредити. Свою Поліна здавала квартирантам. Гроші від оренди йшли на погашення позик.
Потім дочка почала підростати. Однокімнатна квартира вже приносила більше проблем, ніж прибутку – то терміновий ремонт після недбайливих квартирантів, то зламані меблі або техніка. Подружжя вирішило, що настав час розширюватися. Та й Андрій вже давно твердив Поліні про те, що їм потрібна друга дитина.
– Ну, що у нас Риточка одна росте? Ні сестри у неї, ні братика. Мені просто її навіть шкода. Я виріс у сім’ї, де нас троє було. Та й ти теж не одна росла. То що ж ми позбавляємо нашу доньку цієї радості? Адже це буде на все її життя – допомога та підтримка від рідної людини.
Поліна й сама хотіла б цього. Але все думала, якось сумнівалася. А після того, як подружжя нарешті вирішило продати обидві квартири і купити одну, простору, вона сама тепер мріяла про сина.
“То що ж задумала, моя підступна свекруха?” – прошепотіла Поліна.
– Я спробую її переконати, – впевнено відповів матері Андрій. – Але навіть якщо вона і відмовиться, я думаю, поганого в цьому нічого не буде.
– Та як же не буде! Ти що, не розумієш, до чого це може призвести? Поліна кине тебе одного чудового дня і забире у тебе дві третини нової квартири. Тому що в неї буде вкладено коштів від продажу спадкової квартири.
– Та з чого ти взяла, що вона мене покине? – здивувався Андрій, навіть переставши жувати.
Він відклав убік вже третій за рахунком бутерброд і ображено дивився на трубку.
– Та з того! Факти! Факти, любий мій синку! По-перше, ти байдужий і не дуже кмітливий, такого легко обвести навколо пальця. Так, так, не сперечайся! – почувши незадоволене сопіння сина, продовжувала вона. – По-друге, вона сама мені якось казала, що ваш шлюб дав тріщину. Ти думаєш, чому Полінка тобі другого не народжує? Га? Не замислювався? Риточці вже дев’ять, а вона й не думає про другу дитину, – аргументувала свекруха.
“Це коли ж я їй таке казала?” – Здивувалася Поліна, стоячи у своїй засідці і від здивування навіть похитавши головою.
– Ти думаєш, що Поліна збирається мене покинути? – спитав Андрій. – Мені здається, що ти помиляєшся, мамо. Адже тоді б вона не погодилася на всі ці продажі та покупки. Та й про дитину ми з нею говорили. Вона не проти. Ми ще молоді, все встигнемо, що ти!
– Та сказати вона тобі може все, що завгодно! Але факти говорять самі за себе. Не сперечайся! Твоя мати краще за тебе знає, як треба вчинити. Потрібно зробити так, як я навчаю тебе. Вашу нову квартиру треба буде оформити на тебе і мене в рівних частках. Розумієш? На тебе та мене. Я тебе ніколи не зраджу. Я твоя мати. А вона може. Може, синку, хоч би як ти це заперечував. Я прожила довше твого і знаю життя краще. Жінки підступні. Сьогодні вона каже тобі, що любить, а завтра ти вже розлучений чоловік без житла та перспектив.
– Ах, ось воно що? Наші квартири тобі спокою не дають. Це як же так – у Андрія та Поліни дві, а у Леоніда жодної! – пошепки промовила Поліна. – Чи не мріє свекруха потім свою частку на молодшого сина переписати? А що, вона може! Все вже продумала, про все подбала. От тільки цікаво, а що такого може сказати Андрій, щоб переконати мене в такому не розумному вчинку. Умовити мене на те, що чоловік зі свекрухою задумали, неможливо! – подумала Поліна.
Вона вирішила діяти сама, на випередження, так би мовити.
Зателефонувавши увечері свекрусі, Поліна позбавила її всіх амбітних планів. Відразу розставила все по місцях.
– Здрастуйте, Лідія Йосипівно! Як справи, здоров’я? Все гаразд? Ну, я рада. Хочу повідомити, що ми вже продаємо мою квартиру. Покупців знайшли, так. Раді? Я теж знаєте. І на нашу двокімнатну вже знайшли. Ви уявляєте? Моя колега купує нашу квартиру, дуже вона їй сподобалася. Так, так швидко самі здивовані!
– А нову ще не вибрали? – розгублено запитала свекруха, яка не чекала таких стрімких подій у сім’ї сина.
– Ну чому ж! Вже! Знайшли ту, що нас влаштувала. Ось цього тижня й оформимо покупку. Як тільки покупці нам переведуть гроші, одразу й оформимо договір купівлі-продажу на нове житло.
– Та ти що? Так швидко? – свекруха вже не стримувала своїх емоцій та розчарування.
– Так, уявляєте, як усе вдало склалося! – радісно продовжувала Поліна. – Вам, мабуть, дуже цікаво, на кого ми оформимо нашу нову квартиру, га?
– Так, цікаво. Ви вже обговорювали це з Андрієм? Що він сказав?
– Нічого. Я його думки не питала. Єдине, про що сказала, що якщо він не погодиться зі мною, то я його виставлю. Адже наш шлюб тріщить по швах! Ну, ви самі знаєте, що я вам розповідаю.
– Поліна, що ти…
– Зачекайте, я не закінчила, – зупинила її невістка. – Хочу вас здивувати. Квартиру я оформлю на себе одну. Бо там моїх часток набагато більше, ніж Андрія. Ви це розумієте. Батьківська квартира, половина у цій двокімнатній. І ви знаєте, він погодився. Так!
– Як це – погодився! – Здивувалася свекруха. – Андрій?
– Так, він! Я переконала його, що так правильно. У нас дочка, треба про неї думати насамперед. Та й друга дитина може народитися. А чоловік візьме і піде, і поминай як звали. І ми з дітьми залишимось ні з чим. А так – все добре. Андрій буде поряд з нами, знаючи, що це моя квартира, і живе він у ній, поки Я цього хочу.
Поліна закінчила свою промову і із задоволенням відключилася, бо добре уявила собі реакцію свекрухи.
Нехай вона без неї тепер переживе цю чудову новину. Наодинці. Так буде краще!