Ніна на перерві підійшла до своєї подруги Тетяни. – Таня, можемо поговорити? – наважилася вона на розмову. – Ніно, я зараз зайнята, – Таня якраз розмовляла з якимось хлопцем. – Вибач, тоді напиши мені, як звільнишся, треба дещо обговорити, – усміхнулася Ніна, розвернулася і піднялася найближчими сходами на половину поверху вгору. Сіла на підвіконня і почала щось гортати в телефоні. Раптом вона, почула розмову, яка долинали з поверху нище. Ніна прислухалася до розмови і остовпіла від почутого

– Ні, ну я можу, звичайно, за тебе попросити, щоб взяли, але сама розумієш – бажаючих вагон, тож можеш і пролетіти.

Ти вже вибач, але в тебе і зовнішність посередня, і голос не особливий якийсь там, тож обіцяти нічого не буду, – Таня почала помішувати соломинкою напій.

Ніна у відповідь на припущення про можливу відмову лише махнула рукою.

– Та в курсі я, бажаючих повно навіть у форматі самодіяльності таким займатися. Ну, а раптом візьмуть?

– Ну, я на твоєму місці не сподівалася б. “Раптом” дуже рідко відбувається, – Таня зітхнула. – Я, звичайно, з Віктором Сергійовичем поговорю, але на твоєму місці особливо не сподівалася б.

Ніна знизала плечима. Вона вже звикла ні на що не сподіватися.

З дитинства їй вселяли і батьки і вчителі, що вона зірок з неба не хапатиме, талантами не блищить, зовнішність має посередню, а тому – повинна сильно постаратися, щоб отримати хоча б середній результат.

Маленькою вона на це ображалася, а потім виросла і зрозуміла, що інші були загалом праві. Тож на відмови навчилася реагувати спокійно.

Але й питати не припинила. Ось і зараз у їхньому інституті організували театральний гурток.

Подруга Таня, яка записалася однією з перших, так захоплено розповідала про репетиції та сценарії, що Ніна теж захотіла спробувати.

Розуміла, звичайно, що з її зовнішністю головних ролей не бачити ніколи, але, крім головних ролей, є купа другорядних, де цілком можуть бути задіяні звичайні люди.

Дивно, але цього разу їй не відмовили. На прослуховуванні попросили розповісти з виразом вірш та заспівати, а коли почули, як Ніна співає – уточнили, чи займалася вона раніше.

Дівчина знизала плечима і сказала, що свого часу закінчила музичну школу. Після цього їй несподівано дали досить великий текст.

– Пощастило тобі. Мабуть, Віктору Сергійовичу ти сподобалася, – прокоментувала тоді Тетяна.

Ніна задоволено усміхнулася і продовжила вивчати текст.

За сценарієм Таня мала головну роль. Виставу готували до нового року і у зв’язку з малою кількістю часу репетиції ставили, зокрема, на вихідні.

Ніна була зовсім не проти, бо вдома не було чим займатися. Що користі сидіти в гуртожитку і дивитися у вікно, або гортати відео на телефоні, коли можна піти на репетицію і провести час цікавіше? Та ще й з людьми поспілкуватись.

А ось Таня на репетиції приходила не завжди. З Віктором Сергійовичем вони все частіше сперечалися через це. Дівчина намагалася довести керівнику, що має інші справи крім театральщини.

Віктор Сергійовичу у відповідь роздратовано говорив, що справи – це коли людина раз на місяць репетицію пропустила, а не ігнорує колектив більшу половину часу.

Так, Таня, безперечно, талановита, але спільну роботу з рештою через це для неї ніхто не скасує. І якщо вона не хоче більше відвідувати гурток, або не готова витрачати час на головну роль – її знайдуть, ким замінити.

– Ось же причепився, негідник старий, – одного разу в серцях висловилася Таня під час обідньої перерви.

Вони з Ніною сиділи в університетській їдальні, заразом обговорюючи злість керівника на Тетяну.

Адже дівчина сьогодні знову не мала наміру з’являтися на репетиції. Варто було повідомити про це керівника – як той зателефонував і повідомив Тетяні, що більше не буде закривати очі на її поведінку.

Так само він говорив і раніше, але Таня у відповідь на ці слова лише відмахувалася.

А хто ще гратиме головні ролі? Вона єдина в їхній групі студентів, хто має реальний досвід.

Маленькою вона навіть у кіно знялася один раз, хай і в епізоді. А в інших цього немає.

– Знаєш, Таня, все одно якось некрасиво виходить, – несміливо спробувала заперечити подрузі Ніна. — Адже люди вже розраховують на тебе, а ти їх підводиш.

Я б, якби мене раптом перестав влаштовувати розклад, просто пішла б.

– Ніно, а от я твого погляду зараз начебто як взагалі не питала, хіба ні? – невдоволено примружилась Тетяна. – Ти – не я. Та й нотації мені читати не треба.

– Вибач, – зітхнула Ніна і перевела тему.

А через дві години – з’явилася в актовій залі, як і зазвичай, за п’ятнадцять хвилин до початку репетиції.

Тут же зловила на собі задумливий погляд Віктора Сергійовича, а буквально через кілька хвилин почула виразне.

– Ніно, а ну йди сюди. Ти сценарій весь вчила, чи свою роль лише?

– Весь, ви ж сказали – все вивчити, – нагадала Ніна.

– От і добре, ставай ти замість Тані. Яна, ти хоча б половину ролі Ніни пам’ятаєш?

Одна з дівчаток, що грають у постановці хатню робітницю, закивала, навіть не ховаючи щасливе обличчя.

– Гаразд, ти поки що на місце Ніни вставай. Якщо встигнемо за кілька тижнів довести до пуття ті три верхні ноти в її пісні, які в тебе не виходили – будеш сестру, а не хатню робітницю грати.

Ось так і виявилася Ніна на Таніній ролі графині. Щоправда, вже після першої репетиції, її почали хвилювати докори сумління, і вона підійшла до Віктора Сергійовича.

– Що, Ніно. Запитання якісь є?

– Та ні, я…Розумієте, Таня моя подруга, а я, виходить, її роль вкрала.

Тихий смішок був їй відповіддю.

– Ніно, «украла» – це коли ти прийшла до керівника і наговорила про людину якихось неприємностей.

Або закрила подругу в якійсь коморі, щоб тебе викликали на її місце.

Що ти так на мене дивишся? Я, між іншим, до пенсії у львівському театрі працював. І надивився, на що часом люди йдуть, щоб конкурентів позбутися.

А ти у нас прямо безсовісна, посміла, на відміну від подруги, приходити вчасно і репетиції не пропускати, – чоловік по-доброму посміхнувся.

І раптом зовсім тихо сказав.

– І на твоєму місці я придивився б до цієї подруги уважніше.

Вибач, але я не думаю, що така людина, як вона, буде комусь хорошим товаришем.

Ніна знизала плечима. Вона сама не раз помічала, що Таня якась вітряна, часом надто різка і періодично поводиться так, ніби не дуже їй потрібна і сама Ніна, і їхня дружба.

Але з іншого боку – Ніна не мала, на відміну від Тані, натовпу друзів-приятелів, так що до самого сприйняття слова “друг” вони могли підходити по-різному.

– Таня, можемо поговорити? – вона наступного ж дня після першої пари підійшла до подруги, щоб розповісти про те, що сталося на репетиції.

– Ніна, я зайнята взагалі, – Таня якраз розмовляла з хлопцем.

– Вибач, тоді напиши мені, як звільнишся, треба було б обговорити дещо.

– Гаразд, – подруга закотила очі.

Ніна вийшла з аудиторії і піднялася найближчими сходами на половину поверху вгору.

Це було її улюблене місце. Можна спокійно постояти, посидіти у телефон – і ніхто не відволіче, бо на останній поверх майже не ходять.

– Та дістала вона мене вже, причепилася і ходить за мною, – Танін голос Ніна впізнала миттєво.

– Ну, так скажи, щоб відчепилася, – хмикнув хлопець.

– Та ось доведеться, мабуть, якщо сама не зрозуміє, що не надто мені й здалася.

Ніна відчула, як до горла комом підійшли сльози. Таня, ніби відчувши її погляд, підвела голову.

Щоб не заплакати, дівчині довелося докласти купу зусиль та згадати всі навички, здобуті у театральному гуртку.

– Могла б і сказати. Я натяків не розумію, треба прямо повідомляти.

Втім, коли ми цей момент прояснили, більше я тебе не потурбую.

А так, доповідь з макроекономіки зробиш сама, я більше за тебе палецем не поворухну, знайду заняття цікавіше, ніж тобі з навчанням допомагати, поки ти незрозуміло де гуляєш.

Розвернувшись, вона вирушила додому. І зовсім забула про те, що хотіла поговорити з Танею про зміну, проведену Віктором Сергійовичем на останній репетиції.

А коли згадала, образа на колишню подругу не дозволила вчинити порядно і про все повідомити.

Зрештою, Таня про її почуття не дбала, з чого Ніна переживатиме про те, що буде, коли колишня «примадонна» дізнається, що її місце віддали іншій людині.

Наступні два тижні Таня на репетиціях не з’являлася. Напевно, навіть раділа, що Віктор Сергійович не надзвонює їй, раз-по-раз намагаючись пояснити, що на репетиції ходити треба і це дуже важливо.

Зате коли колишня подруга все-таки прийшла, Ніна від душі повеселилася. Та й Віктор Сергійович, зважаючи на все, теж.

Коли Таня зайшла, за своєю звичкою спізнившись на десять хвилин, Ніна з Матвієм, який виконує головну чоловічу роль, якраз закінчили співати і зараз слухали уточнення та коригування, які давав Віктор Сергійович.

– І костюм, Ніно. Не забувай про костюм. Берись пальчиками за спідничку, коли присідаєш. Я ж кидав усім старий запис цієї вистави, не звертала уваги, як дівчина там поводиться?

– Здрастуйте, а що тут відбувається? – Таня підійшла ближче до сцени. – Чому на Ніні мій костюм?

– Таню, ваш костюм висить у вас вдома. А тут весь реквізит – власність університету.

Костюми знаходяться на виконавцях, у нас тут, якщо ви ще не забули, репетиція.

– Але ж я … – Таня відкрила рота. Закрила його. Мабуть, зібралася з думками, після чого промовила. – Ось значить, як? Провчити мене вирішили? Взяли і віддали мою роль якійсь …?

– Вибирайте вирази. Ви не на ринку, щоб розмовляти так.

А я, до речі, ваш викладач, якщо ви ще не забули. Щодо вашого питання – найменше я зацікавлений у тому, щоб когось навчати та переучувати.

Мені потрібна була дівчина, яка має хоч якесь уявлення про відповідальність та старанність. Я вибрав найбільш підходящу кандидатуру.

– Ну-ну. Подивлюся на вас, коли ця «кандидатура» зіпсує постановку. У мене хоч талант є.

– Хто це вам сказав? – підняв брову Віктор Сергійович.

Таня невдоволено блиснула очима, але сперечатися далі не стала. Демонстративно розвернулася та пішла до виходу.

Потім вже надіслала Ніні повідомлення з образами. Читати його дівчина не стала – була надто зайнята підготовкою до новорічної вистави. Та й навчання ніхто не скасовував.

Після вистави їй дарували квіти. Хвалили та називали талановитою. А один однокурсник сказав, що навіть не підозрював, наскільки Ніна крута і запросив її на побачення.

Дівчині довелося відмовитися, бо часу не було, та й мамі вона слово дала, що ніяких стосунків до кінця навчання не зав’язуватиме, але факт уваги зі сторони – вперше в житті, причому, був шалено приємний.

А ще – було приємно бачити обличчя Тані, яка, як і багато інших студентів їхнього університету, прийшла подивитися на спектакль.

Мабуть, сподіваючись, що постановка виявиться невдалою. Але ні, все пройшло чудово. І без таланту Тані впоралися. Навіть дивно, враховуючи, скільки шуму було довкола нього спочатку.

– Про що задумалася, Ніно? – усміхнувся Віктор Сергійович, уже коли вони всі разом йшли з будівлі останніми. Ніна зітхнула і виклала все, як на дусі.

– Знаєш, дівчинко, талант – це просто вроджена здатність робити щось трохи краще за інших. І якщо ти думаєш, що його немає в тебе – глибоко помиляєшся.

А що ти так дивишся на мене? Віктор Сергійович що, по-твоєму, просто так тобі від початку дав одну з головних ролей?

Ось тільки тобі краще не забувати, що, крім таланту, є ще й необхідність над ним працювати.

Якщо ти не ходиш на репетиції та не слухаєш, що тобі кажуть – жодний талант не допоможе.

Твоїй подрузі он не дуже допоміг, як бачиш.

– Вона мені більше не подруга. І ви мали рацію, коли радили до неї придивитися.

– Ну, в людях розбиратися – це мій талант, – підморгнув викладач. – Ну, все, мені на автобус.

Репетиція третього числа о шостій вечора, дивись, не запізнюйся, талант ти наш.

– Не спізнюся, – пообіцяла Ніна.

Вже в якій своїй здатності вона ніколи не сумнівалася, то це в умінні вчитися на чужих помилках, а не робити свої власні.