Друг Наталки Павло був кращим за всіх її подруг. Вони були знайомі з ясельного віку, батьки дружили не розлий вода, що називається. Навчалися, правда, у різних школах: він із англійським напрямком, а вона у звичайній. Але це не заважало їм спілкуватися та бути найкращим друзями.
Подруг у Наталки було небагато, і жодна з них не могла зрівнятися з Павлом. Він був винятком. Ні про яке кохання між ними і мови бути не могло. Вони були як брат із сестрою. І жили поряд.
Наталка розповідала йому про всіх своїх шанувальників, починаючи зі шкільної лави. Він давав слушні поради, вона прислухалася, і часто їй це допомагало.
Зовні Павло був цікавим хлопцем, особливо зараз. Студент, завжди добре одягнений, високий та стрункий. І на обличчя цілком симпатичний: тонкі риси, високий лоб, гарна усмішка та розумні очі.
Але Наталя ніколи не замислювалася про його зовнішність, звикла. Дивувало одне: дорослий хлопець, а дівчини нема. Зовсім. Дружить тільки з нею, але ніколи нічим не ділиться.
І ось, після чергового розлучення з цілком пристойним шанувальником, вона плакалася йому в жилетку і казала:
– Ну, що зі мною не так? У коханні не зізнавалася сама, як ти радив. У ліжко йти не погоджувалася, була хорошою у всіх сенсах. А він узяв і кинув…
– Значить, не твоя людина. Радуйся, що до ліжка не дійшло.
– А сам хоч раз у ньому побував?! – обурилася Наталка.
Павло замкнувся в собі, а їй дуже захотілося вивести його на розмову до душі. Особливо після келиха сухого.
– Ну розкажи, чи була в тебе дівчина? Що ти завжди замкнутий якийсь? Я перед тобою вся, як на долоні.
– Була і є. І я її люблю. Люблю вже років зо два, мовчки й безнадійно.
– Це як? Можна детальніше. Ми ж друзі, і я тобі, як відкрита книга. А ти завжди щось приховуєш. Чи не довіряєш чи що? Чи, може, ця щасливиця я, і просто не в курсі?
– Не розумна ти, Наталко. Хоча… якби не була ти мені як сестра, я б задумався.
Він хитро посміхнувся, і це означало, що він пожартував. А потім зненацька розговорився.
– Розумієш, я люблю дівчину ще з першого курсу. Як побачив уперше, так і зник остаточно. Красива, навіть надто для мене. Кавалерів у неї повно. Але начебто одна. Ні з ким я її не бачив. Усміхнена, привітна. Тільки не зі мною. Щоправда, ми на різних курсах, але зустрічаємось іноді в університеті. Я як гляну на неї, а точніше, вона на мене, то холодом обдає.
– Ну, а ти познайомився з нею? Поспілкувався?
– Та яке там! Кілька разів намагався підійти, але її як вітром здувало. Хтось обов’язково опинявся поряд і відводив її. Адже я не вмію всього цього: посмішки там, компліменти дешеві.
Наталі це було не зрозуміло. Так просто підійти, сказати привіт, запитати: як справи? Запросити на каву, кіно, в кафе. Та мало хитрощів всяких. А він чомусь не може. Нісенітниці! Сміливішим треба бути. Такий симпатяга.
Не розуміла вона цього, але й з порадами не лізла. Може, й справді, особлива якась ця дівчина.
Минуло кілька місяців, а Павло так само сумний і самотній. Вона спитала, як справи з його дівчиною. Відмовчався коротким «ніяк».
Настало літо. Канікули. Подруга Наталки Світлана запросила її на шашлики.
– Компанія зібралася, ну просто блиск! – казала вона. – Я там мало, кого знаю. Але сумно не буде. Це все мого Сашка друзі. Поїдемо, познайомишся з кимось.
І Наталя з радістю погодилася. І повеселитися, і познайомитися не завадило б.
Але знайомство хоч і відбулося, але не з чоловіком, як очікувалося. Майже всі були парами, тільки Наталка та Юля були без кавалерів. З чоловіків самотнім був один хазяїн дачі, у якого всі зібралися.
Звали його Андрій Валентинович, добрий знайомий Сашка. Але він не береться до уваги. Холостяк у віці, письменник, який і запросив усіх відсвяткувати появу свого чергового роману. Хтось вже встиг прочитати книгу, і вона бурхливо обговорювалася його друзями.
Наталка з Юлею сиділи поряд і слухали захоплені відгуки, а потім розмовляли. Юля Наталці сподобалася. Красива, приємна у спілкуванні. Навчалася та працювала перекладачкою онлайн. Точніше, підробляла, закінчуючи університет.
– Ну, а на особистому як? – Запитала її Наталка.
Юля трохи помовчала і відповіла:
– Та ніяк. Залицяльників багато, а серйозного нічого. Подобається мені один хлопець, курсом молодше навчається. Але розумієш, не рішучий якийсь, сором’язливий. Якщо зустрінемося в коридорі, то він очі опустить і пройде повз. Не самій підходити, зрештою.
Наталка задумалася, щось здалося їй знайомим у її оповіданні, і вона запитала:
– А звати його як?
– Та я навіть не знаю. Кажу ж, неприступний якийсь. Довідки не наводила. Та й помітила його нещодавно, на студентській конференції виступав. Розумний, я тобі скажу! І англійська майже без акценту. Одразу і закохалася. А на конференцію запізнилася, тож імені не почула.
Але тут були готові шашлики, всі загомоніли радісно, по келихах розлили червоненьке, і розмова припинилася.
Потім було купання в озері, а ближче до вечора всі поїхали додому. Після приїзду Наталя відразу подзвонила Павлу.
– Слухай, твою дівчину як звати, не Юля випадково? – Запитала вона в лоб.
– Яка різниця? – Відповів він і додав: – Ти вибач, я зайнятий зараз. Батькові допомагаю шпалери клеїти. Наберу тобі завтра, гаразд?
А вранці подзвонила Світлана з поганими новинами. Як виявилося, Юля з дачі поїхала додому зі своїми приятелями, і дорогою сталася біда.
– Юля у першій міській лежить на обстеженні.
І Наталка помчала до неї. Начебто і не подруги. Але вчора між ними склалася якась симпатія чи що. Вона б хотіла мати таку подругу, тож поїхала, не роздумуючи.
У приймальній її уважно вислухали, хоча прізвища Юлі вона не знала. Але зрозуміли одразу до кого вона прийшла.
– Ви зачекайте трохи. В неї зараз відвідувач. Він вийде, тоді можете зайти.
Наталя підійшла до палати. Двері були прочинені, і вони побачили те, що не дуже її вразило, але якась тепла хвиля розлилася всередині. Біля ліжка Юлі сидів Павло! І як дізнався?
Вона дочекалася, коли він нарешті вийде і пішла проводити його до виходу.
– Я вчора лише з Юлею познайомилася. Класна дівчина! А ти як тут виявився?
– Повідомили добрі люди. Один спільний знайомий у курсі моїх переживань. Я люблю її, Наталко!
– І вона до тебе не байдужа, сама мені вчора розповідала. Я так і зрозуміла, що це ти.
Павло поцілував її в обидві щоки і помчав, сказавши, що прийде до Юлі ввечері.
Юля лежала на ліжку із прикритими очима. Наталя тихенько присіла поряд, і вона відразу відчула це.
– Наталю, привіт! Уявляєш, він був у мене! Щойно пішов. У коханні зізнався, красень мій. Говорить, що…
– Т-ш-ш, – сказала Наталка тихенько. – Я знаю, Юлю. Він мені про тебе дуже багато розповідав. Ми друзі з пелюшок. І ось чому мовчав, питається? Яка я рада за вас!
Коли Юлю виписали, Наталка з Павлом та її батьки прийшли на виписку. Величезний букет троянд, щасливі очі, радісні обличчя! Яке ж це щастя! І невже для того, щоб його отримати, треба було так напереживатися?!
Але ця пара була просто чудовою. Таким щасливим вона Павла ще ніколи не бачила. А як вони підходять один одному! Справа до весілля йде. Наталка за свідка буде. І Юля шепнула їй по секрету:
– А свідок – просто красень! Лови момент, подруга.
– Постараюся, ще б і твій букетик спіймати, – відповіла Наталка, і обидві весело засміялися.
Молоді та красиві, кожна в очікуванні свого щастя!