Наталка летіла додому, як на крилах. Вперше після чотирьох років шлюбу вона так надовго (цілих три тижні!) залишила одного чоловіка.
Скучила сильно! Ні, вони з Ігорем, звичайно, спілкувалися телефоном. Але хіба цього достатньо для людей, котрі люблять один одного?
Останні дні відрядження Наталя працювала понаднормово: хотіла повернутися додому хоч на день раніше, зробити Ігореві сюрприз. Жінка не сумнівалася, що чоловік чекає на неї і буде дуже щасливий.
І ось вона тихенько заходить у квартиру.
У їхній затишній спальні, солодко сопучи, спить незнайома жінка.
«Вона ж старша за мене!» – встигає відзначити Наталя.
У ванній шумить вода.
“Там Ігор!” – проноситься в голові.
Наталя мовчки, кидає сумку у коридорі і так само тихенько виходить… із власної квартири.
Скільки вона йшла – важко сказати. Сльози застилали очі.
У голові набатом звучало: «Ні! Ні! Ні!»
Захотілося повернутися, зірвати ковдру (улюблену) з цієї… Увірватися в душ, подивитися чоловікові у вічі!
Наталя представила здивоване обличчя Ігоря.
Наступною думкою було написати прощальну есемеску. Наталя на ходу дістала телефон… Але передумала.
Вона вже не йшла, а майже бігла вулицею, ніби намагалася втекти від того, що побачилаї.
Зрештою, перші емоції схлинули. Ввімкнувся мозок.
Скільки разів Наталя казала подругам: – Якщо зі скрутної ситуації прибрати емоції, залишиться – просто ситуація.
І ось тепер їй самій довелося скористатися цією порадою.
Наталка пішла повільніше, поринула у роздуми.
Він, звичайно, винен, що зрадив, але я винна не менше. А може, й більше. Стирчу на роботі цілими днями, приходжу втомлена, нормально поспілкуватися з чоловіком вже сил немає.
Коли ми востаннє були в кіно, у театрі? Просто на прогулянці? Адже Ігор пропонував. Чому я відмовлялася? Та просто ліньки було напружуватися! Хотілося у вихідний день просто повалятися у ліжку. Адже він теж працює. І не менше за мене.
Він смачно поїсти любить, а я намагаюся скинути зайве. Невже важко було зробити приємне, приготувати щось?
До своїх батьків кликав – не поїхала. Чому? Це ж його рідні, близькі люди.
Так… Ніяка я дружина. Тільки про себе і думаю. Ото Ігор і не витримав. Має право… Йому турботи хочеться, ласки. А я?
Догралася, коротше…
Ну що ж. Сваритися, говорити про розлученням– немає сенсу. Якщо це разовий акт, то він, скоріш за все, нічого не означає. Попереживаю і пробачу.
Якщо ж любить її – нехай іде. Відпущу з миром. Нехай буде щасливим.
І Наталка почала подумки прощатися з Ігорем. Уявила цю картину так виразно, що знову розплакалася.
Ось вона каже чоловікові, що рада за нього: адже він нарешті знайшов своє щастя.
Ось проводить долонею по щоці і проникливо каже, що любила його. Ось дякує за чотири роки життя, що вони провели разом…
Ось він з провиною дивиться на неї і ніяк не відпускає її руки.
Ось прощальний, цнотливий поцілунок у щоку…
Ось він розвертається і йде…
Вона сумно дивиться йому вслід.
Як тільки Наталя внутрішньо відпустила Ігоря у нове, щасливе життя, вона… побачила його!
Швидким кроком Ігор перетинав двір.
Наталка, озирнувшись, зрозуміла, що, петляючи містом, теж прийшла до свого будинку.
– Ігор?! – гукнула чоловіка Наталя, все ще сумніваючись, що то він.
– Наталя! – Радісний Ігор з усіх ніг підлетів до дружини. – Ти? А я на тебе завтра чекаю. Як чудово! Тільки…
– Ти не радий? – Тихо, дуже тихо запитала Наталка.
– Та ти що?! Я щасливий! Просто у нас там… Павло… з подругою… одружитися зібрався…, попросив… я й пустив: я ж на нічне чергування ходив. Ось не знаю, там вони чи вже пішли…
– То, може, не заважатимемо? – Усміхнулася щаслива Наталя, яка все зрозуміла, – давай у кафе зайдемо, почекаємо трохи. Я так скучила…
Того дня, переживши ненавмисні пережиття, про які Ігор так ніколи і не дізнався, Наталя сильно змінилася. Стала мудрішою, уважнішою, дбайливішою. Жіночнішою.
Зрозуміла, наскільки любить чоловіка, і наскільки щаслива поряд із ним.
І цінує це…