– Доню, привіт! — радісний голос матері по телефону одразу насторожив Наталю. Зазвичай мати дзвонила тільки тоді, коли їй потрібна була допомога. – Як у тебе справи? Чим займаєшся?
— Мамо, я на роботі. Все гаразд. У тебе щось термінове?
— Так, Наталко, ти не могла б увечері зайти до мене?
— Тобі знову в аптеку потрібно сходити? Я оформлю доставку.
— Ні, з аптеки мені нічого не потрібно. Хочу попросити тебе, щоб ти посиділа з моєю свекрухою.
– А що так? Ти кудись їдеш? — зазвичай за вісімдесяти річною бабусею, своєю свекрухою від другого шлюбу, доглядала сама Галина Вікторівна, але останнім часом, після того, як Ольга Федорівна перенесла процедуру їй був потрібний більш ретельний догляд, у матері все частіше почали з’являтися справи.
— Можна й так сказати. Ми з Вірою йдемо на концерт. Там сьогодні виступатиме її улюблений артист. Виручи, будь ласка.
– Хм, – пирхнула Наталя. Їй стало якось прикро після слів матері. — Я, звичайно, зайду, але наступного разу про такі речі треба попереджати. А раптом у мене заплановано справи на цей час?
— Добре, дочко. Я врахую це, як тільки жінка отримала згоду від Наталії, вона одразу кинула слухавку. Дівчина навіть не встигла попрощатися з матір’ю.
Віра, з якою Галина Вікторівна зібралася на концерт, була молодшою сестричкою Наталки. Все життя мати приділяла більше уваги молодшій дитині, посилаючись на те, що Віра часто нездужала. Насправді Наталя розуміла, що другий шлюб матері був щасливішим. Щоправда, і другого чоловіка не стало досить молодим, Галина Вікторівна вдруге залишилася вдовою, а турбота про матір чоловіка лягла на її плечі. Навіть після того, як не стало другого чоловіка вона продовжувала його кохати. Батька Наталки ж Галина Вікторівна зовсім не любила і майже не згадувала про нього.
Коли дівчатка виросли, у їхній родині нічого не змінилося. Мати ходила на концерти та відпочивала лише з коханою дочкою. Наталі ж діставалися лише одні проблеми. Галина Вікторівна постійно просила старшу допомогу. То їй треба було купити продукти, то заїхати до аптеки, то позичати гроші. А останнім часом жінка почала регулярно просити Наталку, щоб та наглядала за бабусею Віри.
Бабусі Наталки не стало, а доглядати за чужою бабусею постійно вона не мала можливості. Наталя цілими днями працювала.
Квартира, яка належала нерідній бабусі, давно переписана на Віру. Тому дівчина щиро не розуміла, чому саме їй доводиться періодично займатися чужою людиною. З такою ж радістю вони могли найняти доглядальницю, тільки у доглядальниці була б медична освіта, якою Наталка похвалитися не могла.
Але Галина Вікторівна все ж таки залишила літню свекруху на старшу дочку, а з молодшою пішла на виступ.
Коли родички повернулись із концерту, було вже пізно.
— Чому ви так довго? — втомлена Наталя була роздратована. – Тепер мені доведеться таксі викликати. Громадський транспорт не ходить.
— Ой, як завжди! – махнула рукою Віра. — Весь час бурчить і бурчить.
– Точно! Наталя! Не псуй нам настрій. Подумаєш, трохи затрималися. Ми після концерту на артистів чекали. Хотіли автограф у них взяти, а вони навіть не вийшли.
— Я б теж не вийшла до таких фанатів, — тихо пробубнила дівчина і почала збиратися. Тільки вона торкнулася ручки дверей, як мати її гукнула.
— Наталко, у нас із Вірою ще наступного тижня є плани. Ти ж просила попередити тебе заздалегідь. Ось я й попереджаю. У суботу знову посидиш із бабусею, гаразд?
– У суботу я не можу, – заявила дівчина. — У мене зустріч намічається.
— О котрій? — Галина Вікторівна хитро глянула на доньку.
– Не знаю. Об одинадцятій чи дванадцятій.
— Ти встигнеш і на зустріч сходити, і за бабусю доглянути, — зраділа жінка. — Ближче до цього часу ще зідзвонимося.
Наталя не стала сперечатися з матір’ю та поїхала додому на таксі. У п’ятницю Галина Вікторівна знову зателефонувала дочці та нагадала про бабусю. Дівчина не змогла вигадати причину, щоб не погоджуватися на умови матері, тому вирішила просидіти всю суботу з літньою родичкою.
– Тебе зовсім замотали, так? — вісімдесяти річна Ольга Федорівна бачила, як Галина Вікторівна несправедливо ставиться до старшої внучки. Їй було прикро, що рідна онука зовсім не приділяє уваги, тоді, як чужа дівчинка, витрачає свій час на неї.
— Та ні, все нормально, Ольга Федорівно, — Наталя не хотіла скаржитися літній жінці.
— Ні, це ненормально, — тихо промовила бабуся і взяла дівчину руку. — Так не має бути. Діти для батьків повинні бути однаково улюбленими, а ти немов попелюшка. Виконуєш лише чорну роботу, а кохання тобі ніхто не дарує.
— Так є, але я вже звикла, — скромно посміхнулася Наталка.
Після цієї суботи Галина Вікторівна просила старшу доньку посидіти з бабусею ще кілька разів. І щоразу мати вирушала на відпочинок разом із Вірою.
В п’яте Наталя не витримала. Дівчина сказала, що в неї весь день зайнятий, і вона не зможе доглянути Ольгу Федоровну.
— І тобі не соромно? – Галина Вікторівна не прийняла відмову старшої дочки. – Це ж бабуся! Вона майже рідна тобі! Їй вісімдесят років, а ти не хочеш провести з нею час!
— Майже рідна? Це як? Я поважаю її, не більше! Але мені шкода! Шкода слухати її скарги на Віру! Скільки часу Віра проводить із нею?! П’ять хвилин на місяць? — від такої несправедливості на очах Наталі виступили сльози. — Вона хоча б раз доглядала бабусю? Звісно, ні! Адже їй ніколи! Сестричка ж тільки з тобою по концертах та ресторанах ходить! І чекає, не дочекається, коли квартиру їй передадуть за заповітом! Не приховуючи!
– Ах, ось як ти заговорила? — вигукнула Галина Вікторівна. — Ти що, виходить, готова доглядати бабусю тільки через її нерухомість?
— Не в цьому річ… — чомусь почала виправдовуватися дівчина, але мати її зупинила.
– Безсовісна! Не можеш навіть просто так посидіти з людиною похилого віку. Бабуся ось-ось на той світ вирушить, а ти думаєш тільки про її квартиру.
– Неправда! — Наталя теж почала сваритися на матір. — Я добре до неї ставлюся, і тобі про це добре відомо. Так і бути, я відкладу всі справи і нагляду за нею, поки ви з Вірою розважаєтеся. Але це востаннє! Ходи на концерти одна, а за бабусею нехай наглядає її спадкоємиця.
Галина Вікторівна не стала продовжувати сварку із дочкою. Вона досягла того, чого хотіла. Наталка знову погодилася залишитися разом із родичкою, поки жінки насолоджуватимуться театром.
Після цієї сварки мати Наталі не турбувала дівчину близько місяця. Галина Вікторівна хотіла, щоб старша дочка охолола і не сприймала в багнети її прохання. Але потім жінка знову взялася за старе.
— Доню, — у слухавці почувся незвично лагідний голос матері, — ти все в офісі сидиш? Надворі така спека, відпочивати треба. У тебе коли відпустка? Ти ніби казала, що хочеш взяти її на початку червня?
— Так, ще тиждень лишився. Я вже написала заяву.
— Це добре, — сказала Галина Вікторівна. – Віра теж взяла відпустку на тиждень. Ми з нею хочемо поїхати на море.
– Угу, – після цієї репліки по тілу Наталі пробігла мурашки. Вона зрозуміла, на що натякає мати. — А як же Ольга Федорівна? Ти що, залишиш її одну?
– Чому одну? Вона має тебе. Ти все одно у відпустці будеш і нікуди не поїдеш. Чоловіка та дітей у тебе немає. То чому б тобі не посидіти з нашою бабусею?
— Мамо, з чого ти взяла, що я нікуди не їду? — суворо запитала Наталя.
— Звідки ти маєш гроші на подорожі? Ти ж іпотеку виплачуєш!
— Звісно, виплачую! Ти ж свою квартиру Вірі віддала, а сама переїхала до бабусі, чию нерухомість також на улюблену доньку оформила. Вона чекає, коли обидві квартири можна буде продати та купити шикарну квартиру в центрі! А ти … До мене “в іпотечну” переїдеш, якщо Віра тебе виставить?
— Та як тобі не соромно?
— Це як вам не соромно розважатися і мандрувати, поки я маю сидіти в чужому домі і доглядати чужу людину. У вас є хоч крапля совісті?
– Ти ще смієш називати мене безсовісною? Не треба мені вказувати, на кого переписувати квартири. Я сама з цим розберусь! Якщо ти не хочеш сидіти з бабусею, то скажи про це прямо, а не прикривайся будь-якими нерухомостями. У такому разі я її в будинку для літніх людей залишу. Хто знає, може їй там взагалі сподобається, і вона до кінця життя там пробуде.
– Що?! — від почутого в Наталя застигла. Вона була шокована словами матері. — Ну, ні! Ніяких будинків для літніх. Привези її до мене на тиждень. Поки я у відпустці, придивлюся за нею. А коли ви приїдете, то забереш її назад.
— От і чудово. От і домовились, — видала Галина Вікторівна і поклала слухавку.
Після цієї розмови Наталя розчарувалася в матері. Внутрішньо вона розуміла, що про будинок для людей похилого віку мати все придумала, аби переконати доньку залишитися з її свекрухою. Але сам факт цього сильно засмутив дівчину. Вона, правда, ніколи не мала ілюзій щодо матері, але говорити таке про вісімдесятирічну родичку було неприпустимо.
Забравши Ольгу Федорівну до себе на час відпустки, Наталка не пошкодувала. Бабуся завжди до неї добре ставилася. Наталка купила абонементи до басейну, і весь тиждень вони їздили до фітнес-центру. Ольга Федорівна могла пересуватися і була дуже вдячна Наталці за турботу. Коли настав час розлучатися, Ольга Федоровна розплакалася.
Наталя забрала б бабусю до себе остаточно, але вона так багато працювала, що вона не мала часу на догляд за жінкою.
– А ось і ми! — Віра та Галина Вікторівна повернулися з відпустки щасливими та засмаглими. — Як добре на морі! Ото б перебратися туди жити. А як ви тут? Все у вас гаразд?
— Так, все гаразд, — коротко відповіла Наталя. Вона привела Ольгу Федорівну додому і вже збиралася назад.
— От і чудово. От і гаразд, — видала Галина Вікторівна. — Ми тут із Вірою скоро на дачу до моєї подруги поїдемо. Якщо що, Наталко, май на увазі. Бабуся у тебе в квартирі вже звикла. Забереш її?
– Звісно, — промимрив дівчина і вийшла з квартири. Наталя не хотіла вступати в суперечку з матір’ю. Вона зрозуміла план матері. Втім, за цей тиждень вони з Ольгою Федорівною так сильно зблизилися, що нерідна внучка була не проти скласти компанію бабусі. Вона сама забирала Ольгу Федорівну до себе, навіть без зайвих прохань. Просто забирала на вихідні, розуміючи, що жінці краще із нею.
Після відпустки матері та Віри Наталка наглядала за бабусею постійно. Але ближче до весни бабусі не стало. У цей момент Наталка відчула таку порожнечу, якої вона ніколи не відчувала. Втрата стала для Наталії справжнім горем. Вона навіть не зрозуміла, коли встигла так прив’язатися до нерідної бабусі.
Після того, як не стало Ольги Федорівни Наталя майже перестала спілкуватися і з матір’ю, і з сестричкою. Але за два місяці Галина Вікторівна знову їй зателефонувала.
— Наталю, що ти наробила? Ти вирішила зі мною і Вірою так поквитатися? Це ж підло! — мати почала сваритися в слухавку.
— Мамо, що сталося?
– Що сталося?! Наче ти не знаєш! Бабуся, виявляється, переписала квартиру на тебе! Це що, ти її намовила?
– Що? Я про це нічого не знала!
— Так я тобі й повірила. Потрібно буде прийти до нотаріуса та скласти дарчу на Віру. Ти чула мене? Чекаю на тебе в четвер. Адрес надішлю.
Три дні Наталя розмірковувала над словами матері. А коли вона приїхала до нотаріуса, то замість дарчої написала заяву на вступ у спадок. Галина Вікторівна та її молодша дочка закотили цілий сварку у конторі. Але Наталя не почала на них реагувати.
Виявляється, мати дівчини просила Ольгу Федоровну переписати квартиру на Віру ще п’ятнадцять років тому. Але незадовго до свого відходу бабуся потай переоформила заповіт. Як їй це вдалося, ніхто не знав. Жінка розуміла, що Галина Вікторівна залишить свою квартиру молодшій донечці, тож вирішила, що справедливо буде переписати власну нерухомість на Наталю. До того ж саме Наталія доглядала її останніми днями абсолютно безкорисливо.
Коли гідна спадкоємиця зрозуміла це, то не стала вестися на маніпуляції матері та сестрички. Наталя мовчки підписала заяву на вступ у спадок та пішла з нотаріальної контори.
За півроку Наталя продала квартиру бабусі, і Галина Вікторівна повернулася до своєї квартири, де жила Віра.
Між мамою та коханою донькою почали виникати сварки, вжитися під одним дахом було не так легко, як раніше: Віра постійно звинувачувала матір у тому, що це вона втратила спадщину, а Галина Вікторівна сварила дочку за те, що вона не доглядала рідну бабусю.
Вони намагалися переконати Наталю віддати частину грошей із продажу їм, але Наталка витратила гроші на виплату іпотеки. Після чого молода жінка перестала відповідати на дзвінки Галини Вікторівни та Віри. Перший раз у житті родичі Наталії не змогли натиснути на неї.