.
– Що за манера їсти з телефоном у руках?! Або телефон свій прибирай або вийди з-за столу! – вкотре сказав Олексій до пасинка.
– Хочу і їм із телефоном! Тобі що?! Ти мені взагалі ніхто… – невдоволено відповів десятирічний Ігор.
– Що ти сказав? Я поки що в цій квартирі господар і будь ласкавий мене поважати і слухати! Я батькам у твої роки не смів так відповідати! – не витримав Олексій, а Ігор вибіг з-за столу і зачинив двері до своєї кімнати.
– Ну, що ви знову не поділили? Я вже помитися спокійно не можу, ви одразу сваритеся! Як же я від цього втомилася! – з ванної вийшла Наталя – мати Ігора.
– Син твій знахабнів зовсім уже! Жодного виховання! Твоя вина, між іншим! – Олексій насварився на дружину.
Наталя пройшла на кухню, сіла на стілець. Жінка зняла з голови махровий рушник, який намотала кілька хвилин тому. Втомлено витерла ним обличчя, подивилася на чоловіка, потім зітхнула і опустила очі.
…У вісімнадцять років Наталя завагітніла від однокурсника. Особливого кохання тоді не було. Зустрічалися й усе… Вона розповіла хлопцеві про вагітність. Він розповів цю історію своїм батькам. А ті зорієнтувалися дуже оперативно. Відразу перевели хлопця до університету у іншому місці, а Наталі дали грошей на процедуру.
Робити процедуру Наталя і не подумала. Вирішила народжувати та поповнити ряди матерів-одиначок.
– Ой, Наталко! Як же мені тебе шкода! Це я у всьому винна, недодивилася. Потрібно було пояснювати тобі. Сама на власному досвіді відчула, що означає самій виховувати дитину. І ти тією ж доріжкою пішла. Прямо долю мою повторюєш … – свого часу голосила Світлана Антонівна, мати Наталії.
– Та годі тобі, мамо. Ти ж мене виростила, і я зможу. Спочатку на рік академічну відпустку візьму, а потім переведуся на заочне відділення. Мільйони жінок так живуть, і я не гірша! Проживемо! – відповідала їй Наталя.
– Ой, проживеш-то проживеш… Та тільки це не найкраща доля… Адже чоловікам чужі діти не особливо потрібні. А ти з таких молодих літ і вже з дитиною залишилася!
– Мамо, ну вічно ти зі своїми стереотипами. Я просто впевнена в тому, що є на світі той самий чоловік, здатний покохати і мене, і мою майбутню дитину. – впевнено відповіла Наталя.
– Ну дай Бог… – багатозначно відповіла Світлана Антонівна…
…Через дев’ять місяців Наталя народила хлопчика, якого вирішила назвати Ігором. І потім життя закрутилося з неймовірною швидкістю. Спочатку, як і передбачалося, академічна відпустка в університеті. Потім заочне відділення, робота, сесії, іспити, перездачі, недуги, дитячий садок, дні народження маленького синочка один за одним. Звісно, виховувати дитину одній Наталі було дуже важко. Спасибі матері, яка не залишила її у скрутну хвилину і допомагала чим могла.
…Наталя вже відвела синочка до першого класу, отримала диплом, влаштувалася на добру роботу, але особисте життя так і не влаштувала. Мати у своїх міркуваннях щодо чоловіків була частково права. Бувало, що за Наталією починали доглядати чоловіків. Одним жінка сама не відповідала взаємністю. А інші, як тільки дізнавалися про те, що у Наталії підростає син, одразу губилися під різними приводами. Так вона й жила із сином удвох.
– Наталю, ти бачила нового начальника будівельного? Який… – грайливим голосом спитала колега Лариса.
– Ні. А що він із золота чи що? – байдуже спитала Наталя.
– Ну із золота, не із золота… Але чоловік нічогенький! Ось буде сьогодні на спільній нараді, сама і побачиш. Тоді й зрозумієш, про що я.
Цього ж дня Наталія, як і решта співробітників компанії, познайомилася з новим начальником будівельного відділу. Олексій Сергійович справді виявився привабливим молодим чоловіком, спортивної статури, з чудовим почуттям гумору. Він якось особливо швидко вписався у колектив компанії, завів із колегами дружні стосунки, але найбільше симпатизував саме Наталі. Його особливе ставлення до себе жінка відчула, здається, з першого дня.
Спочатку ввічливий Олексій запропонував випити разом по філіжанці кави в обід. Далі більше: запросив на перше побачення. Наталя погодилася, але для себе вирішила одразу: доки справа не зайшла далеко, одразу повідомити про Ігоря.
Про себе Олексій розповів, що до своїх тридцяти трьох років так і не одружився. Донедавна жив із мамою. Потім назбирав на власну квартиру і тепер готовий одружитися.
Наталя теж розповіла про себе, і обережно позначила, що одна виховує сина. Олексій поставився до цього спокійно, розповів, що завжди мріяв про сина. Наталя заспокоїлася, і далі їхній роман розвивався дуже стрімко. Жінка познайомила свого обранця із сином. Усі разом гуляли у парку, ходили у кіно. Все було загалом непогано. Звичайно, на той момент і Олексій, і Ігор поводилися трохи відчужено. Наталя була щиро впевнена в тому, що вони обов’язково потоваришують. А в ідеалі стануть по-справжньому близькими людьми. Як батько та син.
– Наталю, може ви переїдете до мене? – почав якось Олексій.
– Не знаю, Олексію. Я начебто не проти, але Ігор… Йому доведеться школу міняти, а він, мабуть, не захоче. – висловила свої припущення Наталя.
– Ну, захоче, не захоче! Розбалувала ти його. Як, скажемо, так і буде. Потрібно просто поставити його перед фактом, що переїжджаємо, і ти йдеш вчитися в іншу школу. – відповів Олексій.
– Навіть не знаю…
Наталя справді хотіла переїхати до коханого чоловіка, але щось її зупиняло, не давало зробити серйозного кроку в абсолютно нове життя.
Минуло ще кілька місяців. Олексій знову завів розмову про переїзд, офіційний розпис.
– Ну гаразд, Олексію. Я поговорю з Ігором. Може, якраз за літо переїдемо, і з нового навчального року в твоєму районі до школи піде.
– Наталю, ми з тобою вже розмовляли. Що ти все залагодила зі своїм Ігором. Давайте вирішимо це питання між нами, а його просто поставимо перед фактом. Він просто дитина і не йому вирішувати, де і кому жити. – наполягав на своєму Олексій.
– Олексію, я так не можу. Це мій син, у нього ж усі друзі у цій школі, секція. Я таки поговорю з ним.
До майбутньої розмови із сином Наталя готувалася досить довго. Але якось у суботу таки вирішила порушити цю непросту тему.
– Ігоре, а як ти дивишся на те, щоб ми з тобою назовсім до дядька Олексія переїхали?
– А навіщо? – здивовано спитав десятирічний хлопчик.
– Ну, розумієш, ми з ним любимо одне одного, одружимося і житимемо як одна сім’я.
– Може тоді я краще до бабусі переїду? – розгублено перепитав Ігор.
У повітрі зависла короткочасна пауза.
– Ні, синку. Ну з якого дива до бабусі. По-перше, я хочу бачити тебе щодня. А по-друге, бабуся вже не така молода, а з тобою треба і уроки вивчити, і готувати тобі. Ні.
Наталя відчувала, що переїжджати Ігору не дуже хочеться. Усередині у неї боролися два почуття. З одного боку, вона любила Олексія, хотіла жити з ним в одній квартирі, разом засипати та прокидатися. З іншого боку, жінка щиро любила сина та не хотіла псувати з ним теплі довірчі стосунки.
– Наталю, заяву в ЗАГС ми подали, давай тепер вирішимо за датою переїзду. Мені здається, що чим раніше це станеться, тим краще.
– Олексію, я поговорила з Ігором. Мені здається, що він якось не сприйняв… – Наталя не встигла завершити фразу, бо Олексій зупинив її.
– Наталю, давай я за ним заїду після школи і поговорю по-чоловічому. Ти просто сильно його бережеш. Що він у тебе як дамочка якась: поїду, не поїду.
– Ну, спробуй… – з хвилюванням погодилася Наталя.
Увечері Олексій мав привезти Ігора додому. Наталя того вечора дуже переживала. В глибині душі вона щиро сподівалася, що все пройде гладко, Олексію вдасться переконати сина у переїзді. Наталя приготувала смачну вечерю. Але, судячи з того настрою, в якому приїхали Олексій та Ігор, розмова у них не вийшла.
– Наталю! Твій син – зовсім невихована дитина! – практично з порога заявив Олексій.
– З чого такі висновки? – спитала Наталя, проводжаючи поглядом Ігора, який поспішив одразу піти до своєї кімнати.
– З чого такі висновки? Ти ще питаєш?! Та він таке влаштував! Він хлопець, а гірше за будь-яке дівчинку! Переїжджаємо і все! А то дивись, мотузки з тебе в’є! Але я його перевиховаю та зроблю з нього нормального хлопця!
– Давайте вечеряти. – запропонувала Наталя.
Олексій вже сидів за столом, чекали тільки на Ігора, який досі не виходив зі своєї кімнати.
– Ігоре, синку, йди вечеряти. – гукнула Наталя, не виходячи з кухні.
– Не хочу. – відповів Ігор.
– Ну ти давай ще нюні там свої розпусти! Слово честі, як дівчинка якась! Років вже чимало, а все плаче. На фортепіано ходить! Поруч із моїм будинком секція боксу є, туди і ходитимеш замість своєї музичної школи. – грізно підсумував Олексій.
– Я краще у бабусі житиму, ніж з тобою! – вигукнув Ігор, Наталя зрозуміла, що він плаче.
– Жодної бабусі. Житимемо всі разом і крапка…
…Наталя та Ігор переїхали до Олексія. З того часу спокійне життя Наталії закінчилося, тому що сварки в квартирі виникали буквально щодня.
– Що за манера їсти з телефоном у руках?! Або телефон свій прибирай або вийди з-за столу!
– Хочу та сиджу в телефоні! Тобі що?! Ти мені взагалі ніхто… – невдоволено відповідав десятирічний Ігор.
– Що ти сказав? Я поки що в цій квартирі господар, будь ласкавий мене поважати і слухати! Я батькам у твої роки не смів так відповідати!
– Ну, що ви знову не поділили? Я вже помитися спокійно навіть не можу, ви одразу сваритеся!
– Син твій знахабнів зовсім вже!
Ігор вийшов з-за столу, не доївши свою порцію.
– Наталю, може і справді його до твоєї матері відправимо? – запропонував Олексій.
– Ні, Олексію. Я хочу, щоб мій син жив із нами.
– Ну, тоді я його путівку завтра здам. Не хочу миритися з його хамством у відпустці, та й буде йому наука через таку поведінку. От і не поїде на море у рамках профілактики.
– Олексію, та ти що? Я без сина нікуди не поїду! – Заявила Наталя.
– Нічого з ним не станеться, посидить з твоєю матір’ю і подумає.
– Олексію, а якби це була твоя дитина, ти вчинив би з нею так само?! – несподівано спитала Наталя. – Зараз мова не про наших спільних дітей, а про Ігора.
– Ні, Олексію, я без сина нікуди не поїду. Тим більше, що ти казав, що завжди мріяв про сина та не проти дітей.
– Я не думав, що це буде саме так! – Заявив Олексій.
Наталя справді відмовилася їхати у відпустку без сина. Олексій образився, кілька днів ночував у матері.
Якось увечері у Наталії задзвонив мобільний. На екрані висвітлився номер свекрухи.
– Так, Ірино Костянтинівно.
– Наталю, ти що таке витворюєш? – з ходу почала свекруха.
– А що сталося?
– Ти збираєшся вийти заміж і вже суперечиш своєму майбутньому чоловікові?! Олексій кілька днів живе в мене, до своєї квартири повернутися не може!
– Якщо ми йому заважаємо, то можемо переїхати. Чому ж він сам не подзвонив?
– Та годі тобі невинною прикидатися! Раділа б, що тебе такий чоловік із дитиною взяв, а вона ще й права качає! – випалила свекруха.
– До побачення. Завтра Олексій може повертатись у квартиру. Нас тут не буде надвечір. – Наталя поклала слухавку.
Після цієї розмови вона зібрала речі. Увечері вони були вже у своїй квартирі. Згодом Олексій дзвонив, намагався налагодити взаємини, але Наталя відмовилася від продовження роману. Заяву із ЗАГСу вона забрала.
– Ну і живи все життя зі своїм синочком! – На прощання заявив їй Олексій.
– І буду. – відповіла Наталя і назавжди видалила номер Олексія, а потім змінила роботу.
Ось така не зовсім вдала сімейна історія. Хоча ще незрозуміло, кому в цій історії пощастило…