– Вагітність вісімнадцять тижнів. У вас дівчинка. Все відповідає нормі.
– Дякую. Вставай, Юлю, підемо, – Олена Миколаївна із донькою вийшли з кабінету. Вона досі не могла прийти в себе.
А почалося все з того, що прийшла у гості подруга, з якою разом працювали у школі.
– Оля, не зрозумію, що з Юлею відбувається останнім часом. Вагу набрала, їсть як не в собі, спить на ходу. Напевно, з проблеми якісь. Вже кілька місяців так. До спеціаліста треба сходити, аналізи здати. Та все ніколи. А сама вона нікуди не піде.
– Дивні симптоми, Олено. Прийдеш додому, попроси показати животик. І все зрозумієш одразу.
– Ти на що натякаєш? Що вона вагітна? Моя Юля не така! Їй шістнадцять!
– Ну, ось і перевіриш. Ти дуже погано знаєш молодь. Хоч і директор у школі. Вони цим починають займатися зараз рано, так що все може бути. Тим більше, у неї хлопець є, бачила їх багато разів.
Олена Миколаївна прийшла додому в сум’ятті. Та як Ольга могла таке подумати? Юля була вдома, валялася на дивані, дивилась телевізор.
– Юля, встань.
– Навіщо, мамо?
– Перевірити хочу дещо.
Юля знехотя встала.
– Покажи животик!
– Навіщо це?
– Показуй!
Юля повільно задерла светр. Невеликий животик кинувся в погляд одразу. Олена заціпеніла від несподіванки.
– Ти вагітна?!
– Як бачиш… А як ти здогадалась? Чому вирішила перевірити?
– Ольга здогадалася, не я. Господи, Юля… Що ти наробила? Тобі ж вчитися ще! Ну, як так? Чому одразу не сказала?
– Володя казав, що все владнає. Домовиться з кимось із сусіднього району і там зроблю процедуру, ніхто не дізнається. Але час минав, а він так і не вирішив питання. Я й сама розумію, що дитина нам ні до чого зараз, але так вийшло…
– Ти розумієш, який це сором буде? Я директор школи, батько великий начальник… Одружуватися, зрозуміло, ви не будете. От говорила я тобі, щоб не зустрічалася з цим негідником! У нього жодних перспектив у житті!
– Мамо, та до чого тут це? Ми кохаємо одне одного… Кохали. Зараз я ображена на нього, що не зміг вирішити питання. Не піду ж я сама до нашої поліклініки, тут же рознесуть новину. От і досиділася… А тепер ніби й шкода вже, може, залишимо його? Він ворушиться вже…
– Значіть так. У вас починаються канікули, це добре. Я домовлюся із спеціалісткою з іншого району, знайома моя. І там тобі все зроблять. Хто знає про вагітність?
– Володя тільки, і все.
– Це добре. Скажи йому, щоби мовчав. І забудь взагалі про нього. В тебе одинадцятий клас попереду, потім університет, кар’єра. Жодних дітей зараз і бути не може. Я й батькові не скажу. Не хочу його хвилювати, він і так нездужає. Сором який… Виростили, називається…
Олена Миколаївна домовилася із завідувачкою, і вони з донькою приїхали до сусіднього району, сказавши чоловікові, що на обгляд на кілька днів. Зняли кімнату.
Після УЗД, Юля здала тести та її поклали у відділення. Увечері процедуру було зроблено. Все пройшло, як у тумані. Було важко та страшно. І хотілося швидше забути.
З Володею вона розлучилася, чому він був радий. Переживав, що його зроблять винним. Але Олена Миколаївна не хотіла розголошувати цей ганебний факт, тому жодних претензій не висувала. Адже дочка добровільно вступила із ним у зв’язок. Сама винна…
Минуло вісім років.
– Мамо, я хочу познайомити вас із Юлею. Моєю дівчиною. Відразу скажу, що у нас все серйозно. Я ще нікого не любив, як її. Ці півроку перевернули моє життя. Вибач, що не казав нічого раніше.
Я просто хотів переконатися, що вона саме та людина, яка мені потрібна, постійно чекав каверзи. На жаль, сумний досвід є. Я про Оксану.
Ту історію я забув як страшний сон. А Юля… Вона інша. Чиста, світла душа. Розумна та добра. І неймовірно гарна. Ну ви самі побачите. І полюбите її, я певен.
Наталія Олександрівна не впізнавала Андрія. І була рада бачити його таким натхненним, закоханим. Колишня дівчина покинула його, зрадила з другом.
Андрій важко переніс її обман, зраду, довго переживав і хотів нових відносин. І тут тепер, виявляється, має Юлю.
– Сину, я рада за тебе. Впевнена, що вона гідна дівчина. Скільки їй років, чим займається, хто її батьки? Просто цікаво…
– Юлі скоро двадцять чотири, хочу в її день народження зробити пропозицію. Вона працює у департаменті освіти. Її мати директор школи, батька не стало у тому році. Я, на жаль, не встиг з ним познайомитись.
А мама у неї приємна жінка. Щоправда, холодно мене прийняла. Але впевнений, що це пройде. Коли побачить, як ми кохаємо одне одного. Я все продумав.
Житимемо у бабусиній квартирі, ремонт тільки треба зробити, після квартирантів. Жаль тільки, що баба Ганна не дожила до мого весілля.
– Добре, синку, роби так, як вважаєш за потрібне. А ми допоможемо чим зможемо з батьком.
– Дякую, мамо, за підтримку! Мені її додому привести чи сходимо в кафе?
– Давай до нас додому. Я вечерю організую. Та хоч цієї неділі, у мене вихідний якраз.
***
– Андрій, сподіваюся твоїй мамі сподобається ця квітка. На свій смак вибирала, я обожнюю кімнатні квіти!
– Звичайно, сподобається, не переживай. Ну все, прийшли.
Андрій штовхнув вхідні двері. Відкрито. Чекають.
– Ось і ми. Знайомтеся, мамо, тату, це Юлія, моя наречена!
Наталія Олександрівна здригнулася, побачивши дівчину.
– Приємно познайомитись, Юлія. Я мама, як ви здогадалися, Наталя Олександрівна, це тато, Дмитре Сергійовичу. Проходьте…
– Взаємно. Рада познайомитись. Це вам, сподіваюся, сподобається квітка.
Юля простягла горщик з великим зеленим листям.
– Дякую, гарний, ось сюди поставлю, саме місце є.
Вечеря пройшла у приємній атмосфері. Андрій жартував, розповідав веселі історії, Юля нахвалювала страви, просила рецепти. Наталія Олександрівна пообіцяла скинути їх, взявши номер телефону Юлі. Батько Андрія згадував молоді роки.
І лише Наталія Олександрівна уважно вивчала наречену сина, була небагатослівна.
При відході з помешкання Андрій затримався в коридорі і тихо запитав: — Мамо, ну як тобі Юля? Сподобалася?
– Дуже мила дівчина, Андрію!
– Я ж казав! Ну все, бувайте, дякую за вечерю!
Зачинивши двері, Наталя Олександрівна зітхнула. Ох, синку, знав би ти…
За кілька днів Наталія Олександрівна набрала номер Юлі.
– Юля, добрий день. Це мама Андрія. Хотіла б із тобою поговорити. Давай зустрінемося десь сьогодні, якщо зможеш.
– Доброго дня. Добре, Наталя Олександрівна. Давайте о сімнадцятій тридцять у кафе «Сицилія». Це неподалік вас, і мені зручно туди під’їхати.
Юля розхвилювалася. Цікаво, про що вона хоче поговорити? Начебто нормально прийняла, спілкувалися, жартували. Невже я їй не сподобалася? Ох, вже ці матусі… Ревнує, мабуть.
Юля здогадувалась, що Андрій планує зробити їй пропозицію, з батьками познайомити вирішив. А це важлива подія. Особливо після того, як його обманула колишня. Юля знала цю історію, спочатку Андрій часто розповідав, як йому було погано. І вона всіляко підтримувала його, втішала.
Андрія вона кохала. Щирий, добродушний, розумний, і очі такі гарні… Шкода, що мамі він не сподобався. Навіть не сам він, а його матеріальне становище. Працює у великій фірмі аналітиком, зарплата хороша, чого ще треба?
Машина гарна. Але живе на орендованій квартирі, поруч із роботою. Квартиру, що дісталася від бабусі, здає квартирантам. Батьки порядні, мати лікар, батько інженер.
Юля не збиралася слухати маму. Їй жити з ним. І вона сама вирішить, за кого вийде заміж. Досить. І так все життя йде на поводі у мами. І в університет вступила саме до того, який вона обрала. І роботу потім знайшла мати. Домовилась, і Юлю взяли на добру посаду.
Хотілося вже жити своє життя, а не мамине. Після того, як не стало батька, та посилено взялася опікуватися дочкою. І навіть нареченого знайшла. Хотіла познайомити із успішним підприємцем. Сином знайомої. Але Юля категорично відмовилася.
На зустріч із Наталією Олександрівною трохи запізнилася, затримали на роботі.
– Вибачте, що затрималася. Селекторну нараду проводили, а звідти не втечеш. Щось сталося? Несподівано, якщо чесно, пролунала ваша пропозиція про зустріч…
– Юля, ти мене не впізнала?
– Ні. А мала? Ми зустрічалися раніше?
– Так. Я робила тобі процедуру…
Юля розгубилася. Вона намагалася згадати той день.
– Я мало що пам’ятаю… Для мене це було велике переживання, ви ж розумієте… Ви були в шапочці, я не запам’ятала обличчя, імен не знала… Господи…
Юля закрила обличчя долонями та заплакала.
– Мені часто сниться маленька дівчинка. Вона тягне ручки до мене і потім зникає… Це мій найбільший кошмар…
– А я тебе запам’ятала. У тебе дуже примітна зовнішність, руде волосся. Завідувачка тоді принесла твою карту і сказала, що терміново треба зробити процедуру. Доньці її знайомої. Так як це моя робота, зробила, звісно. Решта мене не стосується.
І все б нічого. Але зараз ти дівчина Андрія, на якій він хоче одружитися. І я так розумію, він нічого не знає про це?
– Ні. Як я можу сказати таке…
– Ти ж розумієш, що не можна починати сімейне життя з обману.
– Розумію. Андрій, він такий… Добрий, дуже любить мене, а я його. Не уявляю навіть, що буде, коли він дізнається про цей гріх молодості.
– Юля, він має дізнатися про це. Від тебе. Що було, те було. Але це буде чесно. І я його мати. Я не зможу приховати цей факт твоєї біографії, тим більше, я теж причетна.
– Я розумію… Треба зібратися з духом і все розповісти… Я тоді була зовсім юна, і мати тиснула на мене, і наречений не наполягав, щоб я залишила дитину. З усіх боків був тиск, що я могла…
– Не мені судити. Я робила свою роботу, сподіваюся, у тебе потім не було жодних проблем зі здоров’ям?
– Ні, у мене все гаразд, сподіваюся, народжу дитину чи двох… Андрій сина хоче…
– Ти повинна розповісти, Юлю… Андрій не простить тобі обману. Поки що не пізно, розкажи. І забудемо про це. У вас буде своя історія кохання, щаслива…
– Дякую вам…
Минув місяць.
– Мамо, я зробив Юлі пропозицію. Ми подали заяву і за місяць весілля.
– Вітаю, синку! Я рада!
– Дякую ще раз за все. Коли Юля мені все розповіла, я був розгублений, навіть розчарований. Моя Юля і таке… Але після розмови з тобою я зрозумів, що всі ми можемо зробити помилку.
Я не виправдовую їх вчинок, але що тепер. Вона каже, всі ці роки згадувала та переживала, совість не залишає в спокої досі. Навіть у церкву ходила, на сповідь. Тільки мені переживала розповісти.
– Сину, те, що було, не повернути. Треба жити справжнім. А я бачу, що вона кохає тебе. Готуйтеся до весілля.
***
Першу дитину приймала бабуся, Наталя Олександрівна. Народився справжній козак, чотири кілограми п’ятсот грамів.
Ось така іронія долі вийшла … Життя непередбачуване, ніколи не знаєш, де можуть спливти помилки молодості і як це обернеться.