Настя плакала вже третій день. Вона навіть не пішла до університету на урочисте вручення дипломів – все це здавалося нісенітницею порівняно з тим, що сталося з нею.
Мати – Ніна Петрівна, що тільки не робила, щоб заспокоїти доньку, і на третій день викликала швидку.
Причина такого горя була, причому серйозна. Настю кинув Толік – її наречений. Кинув несподівано, підло – за місяць до весілля.
Крім того, Настя була вагітна, і термін був пристойний, тому варіантів у неї не залишалося.
На четвертий день вона не плакала, а лежала мовчки, відвернувшись до стіни.
На виклик матері з села приїхала бабуся – Катерина Семенівна. Вона швидко навела порядок: Настю підняла, відправила вмиватися, потім нагодувала і веліла все розповісти.
Розібравшись у ситуації, Катерина Семенівна ухвалила рішення: Настя народжуватиме, аліменти з Толіка слід просити у максимальному розмірі.
– А зараз збирайся, на літо поїдеш до мене в село – подалі від подразників і подруг, що співчувають. Тиша, спокій, свіже повітря та натуральні продукти – ось що тобі зараз потрібно, – скомандувала вона.
Дізнавшись, що має народитися хлопчик, Катерина Семенівна важко зітхнула:
– З одного боку, добре, що хлопчик – рід наш продовжить, прізвище збереже. А з іншого боку – ви обидві такі «ніжні», що, думаю, не зможете правильно його виховати.
Настя народила сина т вчасно. Взявши дитину на руки вперше, побачивши, наскільки беззахисна ця маленька людина, вона зрозуміла, що саме від неї залежить її життя і що вона, Настя, має зробити все, щоб вона була щасливою.
Мати і бабуся здивувалися змінам, що сталися з Настею:
– Звідки це? Куди наша «ніжна» дівчинка поділася? Не мати – тигриця, – похитала головою бабуся. – Аби не перестаралася – від усього дитину не вбережеш.
Хлопчика назвали Олегом.
– На честь князя Олега, – пояснила Настя матері. – Мій син обов’язково буде знаменитим.
І якщо Ніна Петрівна відчувала якусь незручність перед знайомими та сусідами через те, що її дочка стала матір’ю-одиначкою, то сама Настя гордо катала по двору колиску, в якій сопів її Олежик.
Саме тут, на подвір’ї, знайшов її колишній наречений, який прийшов просити, щоб вона не подавала заяви на аліменти.
– Невже до суду підеш, будеш соромитися? – Запитав її Толік.
– А з чого ти взяв, що бути матір’ю – це соромно? – поцікавилася Настя. – Обов’язково піду.
Вона не почала говорити Анатолію, що ще вчора подала заяву про призначення аліментів.
Олег не розчарував маму та бабусю. Він був дуже здібною дитиною: у п’ять років уже жваво читав казки, а деякі віршовані уривки навіть знав напам’ять.
Із навчанням теж проблем не було. Олег не став круглим відмінником, хоч міг би ним стати, якби приклав трохи більше старання. Але трійок, навіть поточних, хлопчик не отримував – навчання давалося йому легко, вчителі були задоволені.
Але одна проблема таки була. Якщо у дворі й у школі Олегу швидко «пояснили» правила існування у соціумі, то вдома він поводився, наче маленький імператор.
А мати та бабуся Ніна чомусь вважали, що він має на це право.
– Хлопчик виховується у неповній сім’ї, але він не повинен комплексувати через це, – казала Настя. – Я маю компенсувати йому відсутність батька.
І у Олега завжди були найцікавіші іграшки, наймодніші речі, а вже сучасні гаджети з’являлися в нього у першого в класі та у дворі.
Настя працювала в бухгалтерії великого підприємства, отримувала хорошу зарплату і майже всю її витрачала на сина.
На той час, як Олег закінчив школу і вступив до університету, ні бабусі Ніни, ні прабабусі Каті вже не було. А Настя так само переживала обділити сина любов’ю, увагою і грошима.
Олег, якому вже було дев’ятнадцять, був упевнений не тільки в тому, що мати зобов’язана його забезпечувати, а й у тому, що це має приносити їй величезне задоволення.
Він навіть підвів під свою думку дуже своєрідну теорію:
– Сенс життя – продовження роду, тому природа заклала у свої твори батьківський інстинкт. Подивіться, як оберігають своїх дитинчат слонихи чи левиці! А самка восьминога, відклавши яйця, не відходить від них сорок днів – оберігаєв. І весь цей час не їсть, а коли дитинчата вилуплюються, матер часто не стає від виснаження. Тому, коли мати дбає про свою дитину, вона робить це для себе. І не треба говорити про якийсь подвиг. Інстинкт – не більше! Головне в житті батьків – врятувати дітей, зробити їхнє життя прекрасним.
Зрозуміло, що, керуючись цією теорією, Олег не замислювався, де мама бере гроші, щоб задовольнити усі його хотілки, і чого їй це варте.
Він міг спокійно прийти додому і заявити:
– Мамо! Ми з хлопцями на травневі вирішили у Одесу на три дні зʼїздити. Гроші мені переведи.
Або:
– Мені новий телефон потрібний. Зараз якраз знижка цілих сім відсотків, тож із тебе всього сорок тисяч.
Єдиний прохання, в якому Настя постійно відмовляла синові, – це прохання купити йому автомобіль.
– Мамо, ну що я, як всі, на метро їжджу? Майже всі мої друзі мають машини! – просив Олег.
– Сину, ми з тобою, здається, домовилися: як тільки ти отримуєш права, я купую тобі машину, – відповіла Настя.
– Ну, що я винен, що цей інструктор такий принциповий? Теорію я здав? – Здав. Причому з першого разу. А на водінні він мене двічі завалив.
Справді, Олег двічі не зміг здати водіння. Настя, щиро кажучи, була цьому навіть рада. Не тому, що їй було шкода грошей на машину, просто вона хвилювалася за сина – на дорогах трапляється стільки пригод.
Цього дня Настя вийшла з дому, щоб забігти до сусідньої крамниці – закінчилася сметана. Коли вона поверталася, то побачила, що на стоянці нема її машини. Вона відкрила сумочку – ключів від автомобіля не було.
Це означало, що машину взяв син.
Настя схопилася за телефон, хотіла зателефонувати Олегу, але передумала: а раптом він зараз рухається по жвавій магістралі, а дзвінок відволіче його від дороги.
Вона прийшла додому і цілий вечір чекала, коли син повернеться.
Олег прийшов близько одинадцятої. Він був блідий.
– Що з тобою? Ти де був? – кинулась до сина Настя.
– Мамо, у тебе гроші є? Потрібно багато грошей! Я, здається, наробив проблем. Але я одразу поїхав, мене ніхто не бачив, – схвильовано відповів Олег.
– Господи! Навіщо ти втік? Потрібно було викликати швидку!
Вони самі винні – чого на дорогу вийшли?
– Де це сталося? – натягуючи плащ, запитала Настя. – Слухай мене: я зараз піду у відділок, і скажу, що за кермом була я. А ти сидиш вдома і не виходиш навіть на вулицю.
Але взяти на себе провину сина Насті не вдалося: виявилося, що навпроти місця пригоди була камера, до того ж двоє свідків бачили хлопця, який вискочив з машини з місця водія.
Олегу дали термін…
На побаченні, яке Насті вдалося отримати, син просив від неї заплатити всім, від кого залежить результат справи.
Але найбільше її вразило те, що майже до кінця слідства Олег відмовлявся визнавати провину і стверджував, що за кермом була його мати, що вона спеціально підставила його, свого сина, щоб не отримати термін.
Настя вже тиждень сиділа вдома сама. Скоро відпустка закінчиться, треба буде йти на роботу та виконувати рутинні, повсякденні справи. Піврічний звіт, річний звіт. День авансу, день заробітної плати. Навіщо? Щоб отримувати гроші.
Для кого?
Минув тиждень, а Настя не може ні про що думати – у неї в голові постійно крутяться слова, які кинув їй син: “Це ти винна, мамо!»…