З самого ранку телефон у Анастасії не замовкає, мама о шостій ранку зателефонувала ну добре, мамі можна пробачити.
До того ж народила вона її саме о шостій ранку, от і вітає все життя, піднімаючи доньку з ліжка у законний вихідний.
Настя завжди у свій день народження бере вихідний, завжди.
– Це особисте свято, ви не розумієте, – каже вона тим, хто дивується, – Не було б цього дня, не було б усього іншого.
-Ой, я з дитинства не люблю дні народження, – каже кокетливо колега по роботі, – ще відзначати, що за маячня. Я взагалі свята не люблю, це ж скільки корисного можна зробити, а подарунки я сама можу купити, бо сидиш, чекаєш, коли тобі подарують. Та ну…
Вона дивиться на Ігоря, ще одного колегу, ось, мовляв, я яка, економна, не те що деякі. Я свята не відзначаю і подарунки не прошу.
– Співчую, – каже їй Настя, – мені тебе щиро шкода.
– З чого б це? – не зрозуміла колега.
– Та просто, шкода і все, якесь сіре життя ти ведеш. Ні свят тобі не треба, ні подарунків, тільки знаєш, що працювати. Якби я була б твоїм чоловіком я б напевно пішла від тебе від нудьги.
Ігор не витримав і голосно розсміявся, а та, якій не потрібні свята засмутилася. У них із Настею були якісь невидимі змагання.
Дівчину звуть Олеся, от ніби й симпатична, і розумна, і в достатку живе, а все одна.
– Тому й одна, бо зануда, – сказала одного разу Настя.
Настя легка та весела, Насті сьогодні виповнилося тридцять.
Хтось скаже все? А хтось скаже вже!
Але Настя не задумується із цього приводу, у неї сьогодні свято.
Отже, першою привітала мама.
Потім тато, хвилин через десять, потім бабусі та дід, потім тітки та дядьки, прокинулася сестра, набажала всього найкращого.
Двоюрідні брати та сестри, їхні діти, їхні чоловіки та дружини, сусідка баба Зіна, баби Зіни сусідка по дачі баба Таня…
Потім пішли колеги, подружки, друзі.
Ближче до вечора зателефонувала одна людина.
Настя хотіла і не хотіла, щоб він дзвонив, чекала і ні.
– Привіт…З Днем народження! – сказав у слухавку чоловічий голос.
-Дякую…, – сухо відповіла Настя.
-Я знаю який важливий для тебе цей день, – він помовчав, вона не квапила, – бажаю тобі знайти своє щастя…
-Дякую я щаслива, – поспіхом сказала жінка.
-Настя, пробач мені, – тихо сказав чоловік.
-Угу, – сказала Настя і відключилася.
Ось же негідник, такий настрій гарний зіпсував.
Настя обіцяла собі не сумувати. Вона знала, що почуття ще не пройшли. А як? З цією людиною вона прожила п’ять, здавалося б щасливих років, за неї збиралася заміж, готувалися до весілля.
І перед самим весіллям сталося… це…за три дні до весілля.
Того вечора вони влаштували собі відпочинок, дивилися фільм, Настя приготувала піцу, закрилися від усіх у своєму маленькому світі…
У двері наполегливо дзвонили, дуже наполегливо.
-Та кого там принесло … Настя, давай не відкриватимемо? – сказав Олег.
Але у двері наполегливо дзвонили.
-Я відкрию, сиди, – сказала Настя.
Настя відчинила двері, там стояла її найкраща подруга, вона була дуже «весела».
-Катя? Що з тобою? Ну ти даєш, що за свято? Проходь. Розповідай, що сталося, – зливувалася Настя, побачивши подругу у такому стані.
-А я не до тебе – єхидно сказала подруга, – Я до Олежика.
-Що? – усміхнулася Настя.
Настя підморгула нареченому, мовляв, зараз Катерина тобі почне знову моралі читати, що якщо ти зрадиш моїй подрузі… Але раптом, жінка помітила, що Олег змінився на обличчі, побачивши Катю.
-Проходь, – сказала Настя. – У чому справа, Катю? Що сталося?
-Що сталося? Ха-ха-ха, що сталося… Вагітність у нас сталася милий. Ну, що будемо робити? Га? Мовчиш? Не знаєш? От і я не знаю…
А ти чого дивишся на мене? Так, у нас з твоїм майбутнім чоловіком буде дитина. Та набридла ти йому, мабуть, ось він і вирішив … розважитися.
Знаєш, я ж тебе недолюблювала все життя. Так-так, я, твоя найкраща подруга… Всі з тобою носяться Настя те, Настя се… А чим ти краще за мене? Ну? Чим?
Катя довго говорила щось, а вони мовчали.
Раптом Настя розвернулася і пішла мовчки.
-Настя, Настя, почекай, – Олег не зробив спроби зупинити її, просто покликав. Вона не озирнулася, просто пішла, у чому була.
У домашній піжамі, капцях, пішла… Куди? звичайно до мами. Хто ще пошкодує?
– Мамо, як мені пережити все це? – сказала вона до мами.
– Доню, тут допоможе тільки час, – відповіла мама.
Настя не чула як батько сварився з кимось по телефону і просив не траплятися на очі, вони з матір’ю не знали, що й думати, побачивши на порозі Настю, з сльозами на очах, у піжамі та домашніх капцях.
Після цього, вона не схотіла з ним бачитися ніколи. Він дзвонив, писав, чекав біля будинку, Настя не виходила, просто лежала, відвернувшись до стіни.
Приїжджали його батьки, брати, всі були в розпачі, Олега і Настю любили всі, вважали за сім’ю, а тут таке…
-Дочко, а може … помиритеся? – сказав якось батько.
-Тату, я не можу…
-Ну добре, добре…
-Доченько, а може вибачиш його? Ну зробив помилку, – говорила мама.
-Дитина не помилка, мамо.. Що значить пробачиш? Все життя жити, і думати, що він обманює? Ти мені такого життя бажаєш?
-Але ж весілля, доню…
-Мамо! – зупинила цю розмову Настя.
Настя переїхала зі свого міста у Київ. Столиця, виховала, зробила сильнішою і можливо цинічнішою Настю, але всередині все ще живе маленька дівчинка, яка чекає дива і дуже любить свої дні народження.
Надвечір зателефонував незнайомий номер…
-Алло, Настя, привіт.
-Привіт – здивовано сказала Настя.
-З днем народження колега. Навіть не знаю що й кажуть у таких випадках… Щастя там здоров’я…
-Олеся, а ти що правда не святкуєш дні народження?
-Ну так… У мене в сім’ї не прийнято було це…
-Як це?
-Ну так… Не бувало в моїй сім’ї свят і днів народжень, батьки вважають що це маячня, влаштовувати якісь свята, дарувати подарунки …
-Що серйозно?
-Ага …
-І що тобі ніколи не дарували подарунків?
-Ну в дитинстві бабуся дарувала шкарпетки та рукавиці, вона сама в’язала, а ще одного разу подружка подарувала ляльку, вона вже була старенька, але така улюблена… я її досі зберігаю.
-Як це?
-Ну так, нашила їй одягу різного, вона у мене як принцеса виглядає.
-Олеся, знаєш що?
-Що?
-А поїхали відзначимо наші дні народження?
-Але у мене в січні… А зараз липень …
-Ну і що? Ти он скільки не відзначала день народження! Ми можемо відзначати щотижня.
-У нас із подругою сьогодні день народження, – сказала Настя у кафе, – так що будь ласка все найкраще і музику голосніше.
Офіціант усміхнувся. Посміхнулися навколо гості, вітаючи веселих дівчаток.
-Так, тут ми з тобою святкували, тут теж, і тут. О, наступного місяця треба щось нове знайти, – сказала Настя до Олесі, розглядаючи нові кафе в інтернеті.
-Настя, там це… Ігор з нами проситься.
-Серйозно?
-Ага …
-Нууу, значить ми його візьмемо із собою.
А через півроку Настя танцювала на весіллі в Олесі та Ігоря, вона втягнула в коло досить миловидну маму Олесі та суворого тата.
Вилила, ненароком, компотом на якогось чоловіка.
А через пару днів їй надіслали величезний букет квітів на роботу, всередині була листівка, з написом навчиш мене веселитися?
Це був той самий, котрого Настя облила, до того ж він виявився двоюрідним братом Олесі.
Навчила, і не лише його. Усі родичі полюбили веселу, найкращу подругу Олесі, Настю.
А яке весілля зіграли!
– Доню, я ж тобі казала що час допоможе, – шепнула мама Насті після весільної подорожі, – час допоможе…
Є такий день у році, коли Настя бере собі вихідний і Олеся теж…