– Тільки не треба мені говорити, що ти не знаєш, про що йдеться! – невдоволено говорив за вечерею В’ячеслав.
– Та я справді не знаю! – Настя здивовано дивилася на чоловіка. – Ти хоч натякни, чи що!
– Я надто добре вихований, щоб натякати на таке!
– На яке – на таке?
– Сама знаєш!
Але дівчина зовсім не знала! І не розуміла. І навіть уявити не могла, що так вивело її коханого Славка.
Але, мабуть, щось дійсно суттєве: у чоловіка був спокійний характер, і він жодного разу не підвищив голос за весь час їхнього подружнього життя.
А нещодавно вони відзначили дерев’яне весілля – першу п’ятирічку спільного життя.
– Чому ти поводишся, як ні в чому не винна! – не витримав і вигукнув чоловік…
Все це було зовсім несподівано: підозри та підвищений тон. Хоча деякі передумови до цього дівчина помітила давно.
Це недовірливий погляд, коли вона поверталася після зустрічі з подругами. І нишпорення у неї в сумочці, коли речі виявляються не на своїх місцях:
– Я просто шукав у тебе ключі, кохана!
– Які ключі? Навіщо ключі? І де твої?
Всі пояснення з цього приводу були невиразними та абсолютно непереконливими.
І перевірка її телефону:
– Я просто хотів подивитися!
– Що подивитися? І чи подивився? Задоволений?
Але чоловік не був задоволений: мабуть, не знайшов потрібної інформації.
Але все це було не надто явно – не так, як сьогодні. І все списувалося Настею на втому: чоловік багато працював.
А ще вони нещодавно разом перенесли новомодну недугу. Може, вона дає ускладнення якісь? Звідки все це з’явилося?
Сьогодні коханий просунувся трохи далі і став звинувачувати дружину у зраді: так – ні більше, ні менше!
Мовляв, я знаю, що ти знаєш, що я знаю! Так, моя мила, ось така ти …! І не надумай відпиратися!
Вона й не відмовлялася – та й від чого? У дівчини навіть думок у цей бік не виникало! Вона любила свого Славка і не дивилася ні на кого іншого.
Але вся справа була в тому, що сьогодні його молодша сестра Іра, яка тривалий час натякала на невірність Насті – вони працювали разом в агентстві нерухомості – нарешті розкололася.
– Так, вона тобі давно зраджує, братику- я просто не хотіла тебе засмучувати!
З одним дуже цікавим чоловіком – він також наш співробітник! Подробиць не знаю, звуть Борис.
Не довіряти сестрі в нього підстав не було: дружину він знав набагато менше – всього п’ять років. А сестру – все життя!
Вони були дуже близькі. І це пояснювало те, що Ірина довгий час не хотіла його хвилювати, приховуючи невірність дружини.
Спочатку Настя намагалася протестувати та висувала на свій захист якісь аргументи. Потім просто мовчки дивилася на чоловіка, що входить у якесь дивне збудження.
А коли він спробував назвати її не найприємнішим словом ! – Запропонувала йому піти: квартира належала дівчині і була куплена ще до весілля.
І це в контексті того, що відбувається, звучало цілком логічно і випливало з усього пристрасного монологу В’ячеслава:
Згодна – я погана жінка! І тому чудово розумію, що тобі краще піти, щоб не кидати тінь на свою бездоганну репутацію!
Йти від неї В’ячеслав не хотів. Він хотів, щоб та надала докази того, що йому не зраджувала. Але як можна було надати те, чого не було?
А доказів у чоловіка теж не було – лише інформація, отримана від сестри.
Так, інформація до роздумів. Але тут хоча б щось було.
І це переважило. Тому, ображений у найкращих почуттях чоловік пішов за адресою прописки – у трикімнатну квартиру, де жила його мама і та сама сестра Ірочка.
Але спокою в душі не настало: так, осад залишився. І, начебто, все зробив так, як треба – позбувся невірної дружини, а от на тобі!
І згодом це почуття дискомфорту стало наростати. Славко щодня питав у сестри, як там Настя.
– А що – Настя? Що з твоєю Настею стане? – єхидно відповідала Іра, яка завжди трохи заздрила невістці. – Тепер можна хвостом крутити, скільки хочеш – зелене світло!
Від цих слів на душі в чоловіка стало неприємно: хто б міг подумати, що все так обернеться!
Але він чомусь чекав. Чого? Того, що вона подзвонить перша? Що знайдуться докази невинності дівчини?
А доказів зради було більш ніж достатньо: Ірина повідомила нові подробиці. Який же бруд, Боже ти мій! Ні, жодного прощення не буде!
Одного недільного вечора чоловік був вдома один і перебував у поганому настрої, який останнім часом для нього став звичним.
І тут двері подзвонили: на порозі стояла досить цікава та доглянута жінка.
– Я – дружина Бориса! – вимовила вона замість привітання у відповідь на запитальний погляд Слави, що відкрив їй двері.
“Бориса, Бориса … Ах, так: це з ним у Насті був роман!”
Перша думка була – обманута дружина прийшла поговорити з обманутим чоловіком. А чому б і ні?
Дізналася його адресу в когось і прийшла, щоб, наприклад, запропонувати разом поквитатися, як у відомому анекдоті.
Славко ввічливо промовив:
– Чим можу бути корисним?
– Сестру покличте! – Без передмов промовила рішуче налаштована тітка.
– А її нема! Вона пішла на манікюр.
– Я зачекаю! – І жінка, відсунувши його, пройшла на кухню і сіла за стіл.
– А в чому, власне, річ? – здивований чоловік подався слідом.
– А то Ви не знаєте! – погано посміхнулася незнайомка.
– Не знаю! – чесно зізнався Славко: його відкинуло назад – точно так він тоді намагався докопатися до істини зі зрадою коханої дружини …
Невже бумеранг прилетів? О, справи!
– Та годі прикидатися! Усі знають, а він ні! Як же так: живете в одній квартирі і не знаєте, з ким спить Ваша сестра? Нізащо не повірю!
– Чому це не знаю – я знаю! У неї є кохана людина, – почав Славко.
Але його зупинили:
– А те, що ця кохана людина – мій чоловік, Ви в курсі?
Звісно ж, він не був у курсі. Звідки? Про Бориса і Настю він знав. А ще, виявляється, цей негідник не оминув увагою і його сестру!
– А що, Настю Борис ваш вже покинув? – щиро поцікавився чоловік: розлука з дружиною не давала йому спокою.
– Яку Настю? – Невдоволено промовила обманута дружина. – Не морочте мені голову ще й Настею! Жодної Насті там зроду не було – я детектива наймала! Скрізь тільки ця негідниця Ірина!
І єхидно поцікавилася:
– Нічого, що я так неввічливо про вашу сестричку?
В’ячеслав, що стояв до цього, опустився на стілець: те, що сталося, почало обертатися зовсім несподіваною стороною.
– Бачу, що дійшло! – задоволено кивнула незнайомка. – Зрозуміли тепер, з ким спілкуєтеся? А в мене, між іншим, двоє неповнолітніх дітей!
Що сказати на це чоловік не знав.
– Ах, так, – схаменулась жінка. – Забула представитися! Нечемно якось виходить – прийшла у гості і не познайомилася: я – Тетяна! Можна на ти – ми ж майже рідні. Правильно?
Славко з подивом дивився на нову знайому: у витримці їй, звісно, не відмовиш!
І Іра програвала їй у всьому, навіть у зовнішності: було ясно, що нова знайома Тетяна сестру поборе однією лівою. І здобуде перемогу з величезною перевагою.
А те, що боротьба буде наполегливою, чоловік вже не сумнівався.
– Ну що, чаю, родичу? – усміхнувшись сказала Тетяна.
– Ах, так, звичайно, – заметушився В’ячеслав.
Дивно, але він відчув, що не на боці сестри! Так! Адже він сам довгий час перебував у ролі обманутого чоловіка і знав, як це – на собі зазнати зради!
– Сварку влаштуєте? – ввічливо поцікавився Славко, ставлячи перед гостею тарілку з цукерками.
– Не виключаю такого розвитку подій! – відповіла культурна тітка. – А самі як думаєте?
– Я б їй таке влаштував…! – чесно зізнався чоловік.
– Несподівано! – зраділа дружина Бориса. – Але ж приємно!
Вони трохи поговорили, уникаючи теми адюльтера, а потім у замку пролунав поворот ключа: прийшла зі свіжим манікюром Ірочка.
– Там, на кухні, тобі сюрприз! – загадково промовив брат, що вийшов у коридор.
І заінтригована сестра одразу побігла знайомитися з сюрпризом, який, на її думку, мав виявитися дуже приємним…
«Ти там обережніше» – хотів додати Славко. Але не став посилювати ситуацію.
І, захопивши барсетку з документами та ключами, поїхав до незаслужено ображеної ним дружини. Яка так і не перестала бути коханою: аби вона не подала на розлучення!
Вона не подала на розлучення.
А далі все пішло, як треба: кинувся в ноги. Молив про прощення. Сварив себе, що повірив наклепам і пліткам.
Коротше, повинився. І добра Настя, звичайно ж, вибачила свого невдаху чоловіка…
Наступного дня зовиця не вийшла на роботу: зненацька злягла, пославшись, що занедужала! Всі поставилися до цього з розумінням: настав час осінніх недуг.
Іра нездужала довго: ускладнення, знаєте… Усі знали: час складний! Особливо, це знали брат із дружиною, які на подив мами припинили будь-яке спілкування з коханою донькою: на роботі Настя стала з дівчиною тільки вітатися.
Як там у класика: можливо, у мене і немає всього, що я люблю, але я люблю все те, що в мене є. І того, хто в мене є.
Які мудрі слова! Ви не думаєте? Тільки сюди треба додати – люблю та довіряю! Ось тепер – добре…