– Настя, куди це ви знову зібралися? Валізи дістали, дивлюся…
– В Грецію хочемо поїхати з друзями, завжди мріяли побувати там.
– Ось не сидиться ж вам удома! Гроші подіти нема куди? Багатьом їсти нема чого, а ви розкошуєте… Що за необхідність така?!
– А ми хіба винні, що комусь нема їсти чого? Ми чесно заробляємо з Денисом. Є можливість, ми й подорожуємо.
– Заробляють вони… Могли б Вітю прилаштувати на гарне місце, бо сама в грошах купаєшся, а брат тиняється по шабашках… У вас ні дитини, ні кошеняти, тільки ми й і є…
– Мамо, він ніде довго не працює. То загульбанив, то «веселий» на роботу прийшов. Та й загалом – що він вміє робити? Нічого. Кому такі працівники потрібні?
– Звісно, ми з батьком тебе вивчили, а на Віті грошей не вистачило. Він теж міг би зараз непогано заробляти, якби освіта була б. Так що ти йому винна.
– Цікаво, в чому моя вина, що він погано вчився у школі, що не пішов далі вчитися? За мене, до речі, ви не сплачували, я на бюджеті навчалася. Допомагали тільки перший час грошима, і то, мені не вистачало, шукала підробіток.
– Мало давали, значить? Безсовісна! Чим могли, тим допомагали! Від себе забирали! Невдячна!
– Я вам завжди дякувала! Але зараз твої звинувачення недоречні! Мені треба їхати, давай додому підвезу тебе.
– Не треба, я сама дійду! Ми люди прості, звикли пішки ходити!
– Мамо, нас тиждень не буде, можеш квіти полити один раз, я залишу ключі.
– Поллю, звичайно, куди ж подітися, мати я твоя чи хто…
– Ось тримай. Про всяк випадок залишимо ще ключі мамі Дениса, раптом у тебе не вийде.
– Ще чого, я й сама впораюся. Повз важ будинок на роботу все одно ходжу щодня. Слухай, забула сказати. Батьку твоєму призначили дуже дорогі ліки, терміново треба купити, а грошей немає.
– А скільки потрібно? Ніколи не скаржився наче він, треба ж…
– Тести дуже погані, перевірку робив. Терміново треба пройти курс процедур… Сто тисяч коштує курс.
– Давай я його до іншого спеціаліста зводжу, може помилка якась?
– Немає там жодної помилки! Гроші потрібні!
– У мене стільки немає зараз… Можу тридцять тисяч дати тільки…
– Та що там твої тридцять тисяч… На поїздку витратили більше, мабуть, а на батька рідного немає… Ну, давай хоч стільки маєш. Думатиму, де братиму. Кредит не дадуть нам, погана кредитна історія… І батькові нічого не кажи. Він не знає, що стільки грошей треба. Засмутиться сильно. Це після огляду мені сказали лише.
– Добре. Я на карту тобі переведу.
Тиждень Настя з чоловіком Денисом відпочивали у Греції. Кілька разів дзвонила мамі, та сказала, квіти поливає, все гаразд. Шукає гроші на процедури батькові. Настя якраз отримала грошовий переказ і перевела мамі ще двадцять тисяч.
– Ну, ось ми і вдома! Відпочили добре, тепер можна й попрацювати, — Денис розтягнувся на дивані з ноутбуком.
– Слухай, не хотіла говорити, але моєму батькові потрібні гроші на процедури. Я перевела мамі вісімдесят тисяч, треба ще двадцять ж… Із здоровʼям проблеми терміново пройти курс треба…
– Оце так, ну і ціни зараз на.. Ну, якщо треба, знайдемо. У мене на чорний день є запас. Батьки – це святе. Зараз десять тисяч на карту переведу, а інші десять лежать у робочому столі. Не встиг на карту їх закинути. Зараз принесу.
Денис пішов у кімнату.
– Настя, а ти не брала їх? Точно знаю, що в шухляді столу лежали перед від’їздом…
– Не брала, я б сказала. Дивно… Куди вони могли подітися? Адже ніхто не приходив… Хоча… Я ключі мамі давала своїй…
– А я своєї давав, про всяк випадок. Але вона не приходила, інакше сказала б…
– Шукай ще, може завалилися кудись…
– Все обшукав, немає їх…
Тут Настю відвідала неприємна здогад. Якщо приходила тільки її мати, то вона могла й гроші взяти…
– Алло, мамо, ну ми вже вдома, тільки приїхали. Слухай, а ти не випадково не брала зі столу Дениса гроші?
– Привіт, доню! Які гроші? Не брала я нічого, — роздратовано відповіла жінка.
– Крім тебе ніхто не заходив у квартиру, поки нас не було.
– Значить Денис щось плутає. Витратив, мабуть, і забув. Знайшли винну, як не соромно матір звинувачувати! Та хіба я здатна на таке?
– От і я думаю, не могла ж ти взяти без дозволу…
– Мати Дениса могла взяти! Точно вона! Ви ж ключі їй давати збиралися! От і взяла… А на мене Денис звалити вирішив. Гарне рішення…
– Свекруха не приходила сюди, просто у неї були ключі.
– Звідки ви знаєте, може й приходила… До речі, ще не можеш грошей дати? Бо ми все на батькові процедури відкладаємо, Вітя на підробітки ходить, і все одно не вистачає…
– Я переведу тобі ще двадцять тисяч. Але після того, як я схожу до спеціаліста, який поставив діагноз батькові. Я хочу поговорити з ним.
– Хм, це ще навіщо? Не віриш мені? Нічого я не говоритиму! Зовсім совісті немає! То я гроші взяла, тепер спеціаліста їй подавай! І не треба нам нічого більше від вас!
Мама скинула дзвінок. От і поговорили…
Наступного дня Настя вирушила додому до батьків. Мама була тим часом на роботі, батько був удома.
– Привіт, доню! Як відпочили? Так радий за вас…
– Ось гостинці принесла. Як у вас справи, що нового?
– Ох, доню, справи неважливо… Вітя вляпався в неприємну історію… Зчепився з кимося. Сильно дісталося тому хлопопцб. Грошей багато треба, щоб заяву не писав… Ох вже не розумний, вічно вляпується в якісь неприємності…
– Ого… Мама нічого не говорила… І скільки ж грошей треба?
– П’ятдесят тисяч. Я сказав, ні копійки не дам. Та й не маю їх. Мати кредит просила взяти, я відмовився. Нехай Віктор головою думає іншим разом, перш ніж гульбанити і руки розпускати…
– Тату, а як у тебе зі здоров’ям?
– Та ніби непогано все, огляд проходив, все гаразд. А що?
– Так, просто запитала… Добре, побіжу я…
Настя вийшла з квартири батьків дуже ображена на матір. Ось же наробила! Мало того, що придумала недугу батькові, попросила грошей на ліки, то ще й забрала нахабно гроші Дениса!
– Ой, Настя, ти що в нас була? – Настя зустріла маму біля будинку.
– Була. І дізналася дивовижну новину! Віті потрібні терміново гроші, щоб викрутитися з його ситуації! Цікаво, правда?
– І чого ти дивуєшся? Я ж мати, і все зроблю для своєї дитини. Хоча тобі не зрозуміти. Своїх немає дітей…
– Ага, обібравши іншу дитину! Чи я не рахуюся?!
– То ти не дала б, якби правду дізналася. А для батька тобі не шкода…
– Так мало того, що я перевела тобі потрібну суму, то ти ще залізла в стіл і забрала гроші мого чоловіка! Мамо, у тебе совість є?!
– Ви багаті, це копійки для вас!
– Чому ти сказала сто тисяч, якщо потрібно менше? Куди решту хотіла витратити?
– Мотоцикл Вітя хоче купити, мрія дитинства.
– За мій рахунок хотіла мрію Віті здійснити? Нема слів… Яка ж ти нахабна і безсовісна! Нехай іде і заробить твій синок, і не влипає в історії! І ті гроші, що я перевела, поверни назад! І гроші Дениса також!
– Так немає грошей вже… Вітя владнав усе, сподіваюся, що заяви тепер не буде… А тобі шкода для рідного брата? Зовсім вже знахабніли, нічого святого! Рідні люди вам порожній звук!
– Ну хто б казав! Використовувала мене! А я ж твоя дочка, на хвилиночку! І я вам ніколи не відмовляла ні в чому, холодильник – будь ласка, телевізор – та звичайно, куплю, пилосос зламався – не проблема!
Використовували мене у своїх цілях, а тепер ще й гроші просиш…
– А що робити? Ми бідні, ви багаті, це нормально допомагати батькам! А Вітя для мене – улюблений син! Він з дитинства проблемний був, а таких завжди шкода і більше люблять.
– От і живи зі своїм Вітьою далі та проблеми вирішуйте самі, а не за мій рахунок!
Настя розвернулася та пішла. У душі була образа. Як так можна з рідною дочкою вчинити? Оце мама… Батька шкода, живе в цьому всьому…
Настя припинила спілкування з матір’ю. Не відповідала на дзвінки, не ходила до них. З батьком тільки зідзвонювалася і зустрічалася на вулиці чи в кафе. Він скаржився, що життя немає спокійного, син дивує, а мати заступається… Нічого нового. Про гроші Настя нічого не розповіла йому, інакше засмутився б, вчинив сварку вдома.
Минуло кілька місяців. Настя була на роботі, Денис працював вдома. Пролунав дзвінок у двері.
– Привіт, Денисе. А Настя вдома?
– Здрастуйте, Ірино Віталіївно. Настя на роботі
– Та не відповідає на мої дзвінки, вирішила сама прийти. Матір зовсім забула. Хоч би дізналася, як я почуваюся, запитала б як у брата справи. Погано дочку виховали.
Це все батько винен, балував її в дитинстві, от вона й виросла такою… А я грошей попросити хотіла. Мені зуби треба терміново робити. А взяти нема де. Дочка вона чи хто, хай допоможе…
– Знаєте що, шанована теща! Про таку дочку як Настя можна мріяти! Скільки вона вам допомагала, хоч би спасибі колись сказали! Ще й гроші витягли, і в мене забрали! Скажіть дякую, що заяву не написав!
Щоб вас більше тут не бачив, зрозуміло? Вирішуйте свої проблеми самі, Настю не треба турбувати, тим більше в її становищі.
– Завагітніла? Оце так… Ну-ну, подивлюся, як ви виховаєте своє чадо… Ще згадаєте про мене! Мати – це святе! І не треба мені ваших грошей! Сама впораюсь!
Насті Денис не розповів про прихід матері. Вона і так стала чутливою і роздратованою у зв’язку з вагітністю, нема чого її засмучувати… Їм є тепер про кого піклуватиметься, своїх турбот вистачить…