Настя прийшла додому пізно. Годинник вже показував початок одинадцятої, коли вона відчинила двері і тихенько прошмигнула до коридору, щоб не розбудити дітей.
Діти справді вже спали, а от чоловік – ні. Сашко вийшов у коридор і мовчки дивився, як Настя знімає куртку та чіпляє її на гачок.
– Ну що, нагулялася? – раптом сказав чоловік.
Тон чоловіка не віщував нічого доброго. Настя здивовано підняла брови.
– Сашко, ти чого?
Про те, що Настя затримається, чоловік достеменно знав. Після роботи планувався корпоратив, про який всім повідомили заздалегідь. Настя попередила чоловіка, що пізно прийде. І ось – будь ласка. З чого раптом така реакція?
– Завтра поговоримо, – буркнув Сашко. – Діти вже сплять.
***
Наступного дня, відправивши дітей до бабусі, подружжя сіло на кухні за стіл. Чашки з чаєм остигали на скатертині. Напружене мовчання затягувалося.
– Сашко, ну в чому справа, га? – Нарешті не витрималася Настя.
Мовчання чоловіка хвилювало Настю.
– Має проблеми на роботі? Звільняють? Чи знову зламалася машина? Чи дав грошей у борг Юркові, який знову сказав, що не поверне?
– Ти з Андрієм зустрічалася? – несподівано спитав чоловік.
– З яким… А, з відділу продажу, чи що? – не відразу зрозуміла Настя. – Ну так. Він також вчора був.
– Ну, і як тобі з ним? – Продовжував єхидно запитувати чоловік.
– Як мені – що?
– Ну як чоловік він кращий за мене?
– Господи, Сашко! – Настя сплеснула руками. – Ти що таке несеш? Що за нісенітниці?!
– Це ти мені скажи, що за нісенітниці! – вигукнув завжди спокійний і коректний чоловік. – Чому ти, дружина та мати двох дітей, раптом на сторону вирішила сходити!
– Та Бог з тобою, Сашко… – від безглуздих звинувачень Настя навіть не знала, що заперечити і як взагалі на це відповідати. – Я ніколи…
– До вчорашнього вечора! – зупинив її чоловік. – Ну, скажи, де ти була?
– На корпоративі! – Якомога спокійніше відповіла Настя. Внутрішньо вона хвилювалася, але переконала себе зібратися. Зараз все проясниться. Вона точно знає, що ні в чому не винна. Це просто якесь непорозуміння. Потім разом посміються.
– З Андрієм.
– З Андрієм, Ольгою, Мариною, В’ячеславом Антоновичем та ще двома десятками колег, так.
– А ось у мене інші відомості! – чоловік підвівся. – Ти з ним «усамітнилася» в порожньому кабінеті, поки інші сиділи за столом!
– Та що ти таке кажеш?! – Настя аж підскочила. – Звідки ти це взяв?
– А це вже не твоя справа! – кинув чоловік і вийшов в коридор. – Бачити тебе не хочу.
І гримнув дверима.
Настя, залишившись у квартирі одна, впустила голову на руки і розплакалася.
***
“Привіт ти як?”
Повідомлення, що надійшло на телефон, було від Олі. Сашко кілька секунд дивився на екран мобільного телефону. Як він? Погано. Але не відповісти було неввічливо. Тим більше, що саме Оля попередила його про невірність дружини.
“Так собі”, – чесно відповів Сашко.
“Розумію… Підемо у кафе? Поплачеш у жилетку, так би мовити”.
Сашко знизав плечима. Чому б і ні? Сьогодні і завтра – вихідні, можна собі дозволити. Та й Оля вміє слухати. Делікатна. Не дарма ж так соромилася, розповідаючи йому про пригоди Насті.
За годину, сидячи в невеликому затишному кафе, Сашко похмуро відповідав на обережні розпитування Ольги. Та була не настирлива, але ніби ненароком ні-ні та й поверталася до неприємної теми, незмінно після цього втішаючи Сашка і кладучи йому на долоню свою засмаглу руку.
Ольга була симпатичною. Ровесниця Насті, вона виглядала набагато витонченішою і стрункішою – давалася взнаки відсутність дітей і регулярні походи в спортзал. Сашко вкотре запитав: чому цей негідник Андрій вирішив розважитися з його дружиною, а не з цією красунею? Чи він з обома встиг повеселитись, а може, і не тільки з ними?
При думці про Андрія і про зраду дружини Сашко знову похмурнів. Перекинув чарку.
Ольга помітила його настрій. Обережно накрила його руку свою.
– Сашко, ну що ти… – Оля виглядала розгубленою. Їй явно не вдавалося нічим допомогти приятелю. Якщо не навпаки. – А хочеш… Хочеш, ми з нею поквитаємося?
– У сенсі?.. – Сашко навіть не одразу збагнув, що Оля йому пропонує.
– Ну як же… – рука Ольги зрушила до його плеча, жінка нахилилася ближче. – Вона з Андрієм. А ти – зі мною…
Сашко відсахнувся. Що вона таке говорить?
– Ти давно мені подобаєшся! – Наполегливо продовжувала Ольга. Друга її рука опускалася нижче… – Знаєш, ми могли б!
– Ні! – різко відсунувся Сашко, скидаючи її руку. – І не подумаю!
– Я тобі подобаюсь? – Ображено запитала Ольга.
– Я не збираюся зраджувати дружину, – зупинив її Сашко.
– Але вона зрадила тобі! – Вигукнула Оля. – Багато хто після такого взагалі розлучається!
– А тобі що за діло до мого сімейного життя взагалі? – Сашко підозріло примружився. Поведінка Олі стала раптом здаватися дивною. Її наполегливість, її інтерес…
– Та так, нічого, – Оля навмисне знизала плечима. – Я просто добра тобі хочу.
– Ану, розкажи мені, що там у Насті було з Андрієм? – несподівано для себе запитав Сашко.
– Ну… – очі Ольги забігали з боку на бік. – Я ж казала …
– Ти сказала, що вони зачинилися в кабінеті. І?
– Ну а що можуть робити дві дорослі особи наодинці в кабінеті? – фиркнула Ольга.
– А ти що там робила? – примружився Сашко.
– Ну, мене там не було… Я просто бачила, як вони удвох туди зайшли, а потім вийшли.
– Так? – задумливо простяг Сашко. – А там багато людей було, на цьому корпоративі?
– Та майже всі
– А якщо я ще когось спитаю? Чи бачили вони, як Настя та Андрій усамітнювались?
– Запитай, – Ольга знизала плечима, але її очі продовжували бігати з боку в бік. – Але навряд чи вони тобі щось скажуть. Вони могли нічого і не помітити.
— А може, нічого й не було? Га?
Під поглядом Сашка Ольга опустила очі і нічого не сказала,
– У нас нічого не буде, – Сашко підвівся і кинув на стійку гроші. – І навіть розмовляти більше з тобою не хочу.
– Сашко! – благаюче вигукнула Ольга.
– Спробуй знайти собі чоловіка, не вдаючись до обману, – відрізав Сашко і вийшов.
***
Настя почула, як гримнули у коридорі двері. Підвівшись із дивана, де вона пролежала велику частину дня в спробах заспокоїтися, вона побачила, як у кімнату впливає величезний букет троянд.
– Що…
– Настя, вибач!
Слідом за букетом з’явився Сашко, який стискає розкішні троянди двома руками.
– Мене ввели в оману. Я не розумний, повірив. Повірив небилицям, не послухав тебе. Вибач.
Настя розгублено плескала очима.
– Я люблю тебе. І знаю, що ти мені ніколи не зраджувала.
І Сашко простяг дружині троянди. Вона прийняла їх і вдихнула їхній аромат, на обличчі засяяла посмішка. Хмари розсіялися так само зненацька, як і затягли небо їхнього сімейного щастя.
– Стоп, а чого ти взагалі вирішив, що я тобі зраджувала? – Примружившись, спитала дружина.
– Неважливо!
– Для мене важливо…
– Гаразд, все одно дізнаєшся, мабуть. Мені Ольга сказала. Вона може бути дуже переконливою, коли захоче. Вибач.
– Прощаю! – Спокійніше сказала Настя. – Але ця негідниця ще в мене отримає!